ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
31 січня 2015 року № 826/18489/14
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління юстицій у м. Києві
про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача з посади провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухое майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»; визнання незаконним та скасування наказу начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Янчука А. М. від 28.10.2014 № 2625/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» ; поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві та про стягнення з Головного управління юстиції у місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 жовтня 2014 до дня його фактичного поновлення.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на Кодекс законів про працю, Закон України «Про державну службу», Постанову Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 та вказує про незаконність оскаржуваного наказу у зв'язку з відсутністю законних підстав для звільнення позивача з займаної посади.
25.12.2014 через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем подано заяву про уточнення розміру позовних вимог згідно якої позивачем уточнено розмір середнього заробітку, який він просив стягнути з відповідача 1 за час вимушеного прогулу.
Статтею 51 КАС України встановлено право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог в будь-який час до закінчення судового розгляду, а тому суд прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог в межах даної адміністративної справи.
Відповідач 1 - Головне управління юстиції у м. Києві проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи. Зокрема, відповідач 1 посилався на правомірність звільнення позивача, оскільки останній, займаючи посаду в органах державної влади, вчинив посадовий злочин під час перебування у відпустці, що підтверджується повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України. Крім того, відповідач 1 зазначив, що позивач був відсутній без поважних причин на робочому місці в період з 16 по 24 жовтня 2014 року, а тому застосування крайнього заходу відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни у вигляді звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», є законним та обґрунтованим.
Представник відповідача 2 - Начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Янчука Андрія Миколайовича також заперечував проти позовних, проте письмових заперечень суду не надав. Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
В судовому засіданні 22.12.14 відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходив службу на посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.
Наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 28.10.2014р. №2625/03 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі
п. 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу".
Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для звільнення являється подання начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Ярмоли І. І.
У вказаному поданні від 28.10.2014 зазначено, що в період з 28 липня по 10 серпня 2014 року ОСОБА_1 перебував в основній щорічній відпустці. Під час перебування у відпустці, 31 липня 2014 року ОСОБА_1 вчинено посадовий злочин, у зв'язку з чим слідчим управлінням Головного управління МВС України в місті Києві порушено кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000001059 та розпочато слідчі дії. Також вказано, що після завершення відпустки, ОСОБА_1 не вийшов на робоче місце, а в приміщенні реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 27 жовтня 2014 року повідомив, що у період з 2 серпня по 15 жовтня 2014 року перебував на лікарняному, про що надав листки непрацездатності Олександрівської клінічної лікарні м. Києва та КНП КДЦ Святошинського району м. Києва.
Крім того, в поданні зазначено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в період з 16 по 24 жовтня 2014 року, надати пояснення причин відсутності відмовився. У зв'язку з чим, начальник відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві прийшов до висновку, що позивачем допущено вчинки, які порочать його як державного службовця та про доцільність застосування до ОСОБА_1 крайнього заходу відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни у вигляді звільнення з займаної посади на підставі п. 6. ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993, № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII). Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Відповідно до положень ст.1 Закону №3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Основні принципи державної служби визначені статтею 3 Закону №3723-XII, державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Статтею 5 Закону України "Про державну службу" визначається етика державного службовця, а саме встановлюється, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Статтею 10 Закону № 3723-XIІ встановлено, що основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Підстави припинення державної служби передбачені ст. 30 Закону України "Про державну службу" відповідно до якої, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.
Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що рішення про звільнення державного службовця повинно бути мотивоване.
Пунктом 6 частини 1 статті 30 № 3723-XII визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Відповідно до ст.17 № 3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".
Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників відповідачів, порушення позивачем присяги державного службовця виявилось у відсутності на робочому місці в період з 16 по 24 жовтня 2014 року та вчиненню посадового злочину, проте суд вважає дані доводи безпідставними, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.10 по 20.10.2014, з 21.10.2014 по 24.10.2014, з 27.10.2014 по 31.10.2014, з 1.11.2014 по 5.11.2014, з 6.11.2014 по 15.11.2014 та з 16.11.2014 по 17 перебував на лікарняному, що підтверджується копіями листків непрацездатності № 600329 та № 601024, які наявні в матеріалах справи.
А тому, твердження відповідачів про відсутність позивача на робочому місці в період з 16 по 24 жовтня 2014 року та невиконання службових обов'язків є необґрунтованими, оскільки як вказувалось вище, в цей час позивач перебував на лікарняному.
Також підставою для звільнення позивача з посади провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві була підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України про що наголошували в судовому засіданні представники відповідачів.
Як вбачається з матеріалів подання про звільнення позивача, перебуваючи у відпустці, 31.07.2014 ОСОБА_1 вчинено посадовий злочин, відносно нього слідчим управлінням Головного управління МВС України в місті Києві порушено кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000001059 та розпочато слідчі дії.
Вказані висновки суд вважає передчасними та вважає за необхідне наголосити, що під час тимчасової непрацездатності, у зв'язку з перебуванням у відпустці або на лікарняному, працівник не зобов'язаний дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та виконувати покладені на нього відповідними інструкціями або положеннями обов'язки саме як працівник, а тому посилання відповідачів на порушення позивачем присяги державного службовця шляхом вчинення посадового злочину під час перебування у відпустці є безпідставними.
Застосовуючи крайній захід дисциплінарного стягнення відносно ОСОБА_1, відповідачами при винесенні оскаржуваного наказу не враховано презумпцію невинуватості відповідно до якої, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України) .
Судом встановлено, що обвинувальний вирок відносно вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення на час винесення оскаржуваного наказу та розгляду справи в суді відсутній, а тому висновки відповідачів відносно вчинення позивачем посадового злочину та допущення вчинків, які порочать його як державного службовця і порушення у зв'язку з цим присяги державного службовця є незаконними.
Також, враховуючи, що відносно позивача було застосовано крайній захід дисциплінарного стягнення, суд вважає за необхідне вказати про наступне.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути вчинено з дотриманням всіх прав та гарантій державного службовця.
Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців передбачені ст.14 Закону №3723-XII, дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Системний аналіз спеціальних і загальних норм, наведених в Законі N3723-XII, свідчить, що за вчинення державним службовцем порушень службової дисципліни, дисциплінарних правопорушень допускається застосування дисциплінарних стягнень, найбільш суворим з яких є звільнення. У пункті 6 частини першої статті 30 Закону N 3723-XII визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки припинення державної служби на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону N 3723-XII є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до державного службовця дисциплінарних стягнень аж до звільнення має бути мотивовано.
Суд також звертає увагу на те, що за змістом п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.
Постановою КМ України, від 13.06.2000, № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри; з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного правопорушення або порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.
За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться.
Дія цього Порядку не поширюється на уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування осіб, права та обов'язки яких в частині додержання службової дисципліни, види заохочення та дисциплінарні стягнення і порядок їх застосування встановлюються дисциплінарними статутами.
Відповідно до п. 2 Положення № 950, рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.
Згідно п. 7 Порядку № 950 особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування.
Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань); висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством (п. 8 Порядку №950).
Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення (п. 9 Порядку№950).
Відповідно до абз. 2 п. 10 Положення № 950 за результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування.
Тобто, передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого регулюється Положенням №950. При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні. Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня, 4 червня, 17 вересня, 3 грудня 2013 року, 22 квітня 2014 року, 24 червня 2014 року (справи №№ 21-403а12, 21-167а13, 21-231а13, 21-379а13, 21-90а14, № 21-107а14 відповідно).
Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачами, у судовому засіданні, службове розслідування відносно ОСОБА_1 не проводилося, Комісія з проведення службового розслідування не створювалася, а спірний наказ про звільнення позивача з посади від 28.10.2014 № 2625/03 було прийнято на підставі подання, начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Ярмоли І. І.
Оскільки відповідачами застосовано крайній захід відповідальності державного службовця у вигляді звільнення позивача за порушення присяги державного службовця, суд вважає за необхідне вказати, що не проведення службового розслідування відносно, викладених у поданні фактах позбавило позивача права особисто надавати пояснення по суті звинувачень, заявляти клопотання чи зауваження, оскаржити прийняте за результатами розслідування рішення в адміністративному чи судовому порядку.
Враховуючи, викладене, суд вважає висновки, викладені у поданні - необґрунтованими, а застосування найсуворішого виду стягнення - звільнення з посади - протиправним, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що відповідачами не доведено факту порушення позивачем присяги державного службовця, а тому позовні вимоги вважаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскаржуваний наказ винесено в період тимчасової непрацездатності позивача, а саме 28.10.2014, а як вказувалось вище в цей період ОСОБА_4 перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності № 601024.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю).
З огляду на порушення відповідачами вимог ч. 3. ст. 40 Кодексу законів про працю, суд вважає незаконним винесення наказу від 28.10.2014 № 2625/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, суд зазначає, що правовим наслідком визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу є визнання незаконним звільнення позивача, а тому дані вимоги взаємовиключають одна одну.
Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на те, що позивач звільнений без законної підстави, суд вбачає за доцільне поновити ОСОБА_1 посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві з дати незаконного звільнення та виплати йому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., у разі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Під час розгляду справи, суд витребовував від відповідача 1 - Головного управління юстиції у м. Києві довідку-розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача (із зазначенням середньоденної заробітної плати). Проте, вказані розрахунки суду надані не були, а тому у зв'язку з відсутністю точних відомостей щодо страхового стажу позивача, що унеможливлює визначення суми належної для виплати за час вимушеного прогулу, суд зобов'язує стягнути з відповідача 1 - Головного управління юстиції у м. Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 28.10.2014 по 17.11.2014 та середній заробіток за кожен день вимушеного прогулу, починаючи з 18.11.2014 до поновлення ОСОБА_1 на роботі, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи позивача.
Також, суд зазначає, що за наявності відповідних документів питання щодо визначення суми, належної для виплати за час вимушеного прогулу може бути вирішено в порядку ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Всупереч наведеним вимогам відповідачі, як суб'єкти владних повноважень не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їхні заперечення, і не довели правомірності вчинення ними дій та винесення оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовних заявах доводи позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення .
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Задовольнити адміністративний позов повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Янчука А. М. від 28/10/2014 № 2625/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» .
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.
4. Стягнути з Головного управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня по 17 листопада 2014 року, а також середній заробіток за кожен день вимушеного прогулу, починаючи з 18 листопада 2014 року до дня фактичного поновлення ОСОБА_1 посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.
5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В. І. Келеберда