4 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справ за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дітей за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, та касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2014 року,
У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 16 лютого 2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого мають малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 11 вересня 2007 року шлюб між ними розірвано, однак вони продовжували проживати разом і від спільного проживання у них народилося ще двоє синів: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Влітку 2013 року відповідач забрав малолітніх дітей і проживає разом з ними та іншою жінкою в орендованому будинку за адресою: АДРЕСА_2, створюючи їй перешкоди в спілкуванні з дітьми.
У зв'язку з відсутністю згоди щодо визначення місця проживання дітей, а також, оскільки малолітні діти потребують догляду матері більше ніж батька, зазначаючи про можливість створити необхідні умови для належного виховання та утримання дітей, ОСОБА_3 просила суд визначити місце проживання всіх трьох дітей з нею та зобов'язати відповідача передати їй дітей.
У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей, в якому просив визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, з ним, посилаючись на те, що він має всі необхідні умови для належного утримання та виховання дітей, тоді як відповідач таких умов не має та й не бажає займатись вихованням дітей.
Ухвалою Деснянського райсуду м. Києва від 11 лютого 2014 року справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей передана за підстудністю на розгляд Броварського міськрайонного суду Київської області.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2014 року справи об'єднані в одне провадження.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, з матір'ю, ОСОБА_3 Зобов'язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_3 дітей. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 серпня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визначення місця проживання малолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2014 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково та визначено місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з його матір'ю, ОСОБА_3 У решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком, ОСОБА_4 У решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржуване рішення апеляційного суду змінити в частині визначення місця проживання ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та визначити місце проживання сина ОСОБА_8 з ним.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_6, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації та, враховуючи малолітній вік дітей, висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дітей з матір'ю, відсутність обставини, які б виключали проживання дітей з матір'ю та можливість останньої створити належні умови для виховання та розвитку дітей, суд дійшов висновку, що місце проживання дітей слід визначити з матір'ю.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позови ОСОБА_3 і ОСОБА_4, виходив із того, що батько, враховуючи його особистість, організацію для створення належних умов, для виховання виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них. При цьому суд врахував матеріальний і побутовий стан для належного виховання дітей. Також, приймаючи до уваги принцип 6 Декларації прав дитини та вік малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, суд залишив його з матір'ю на даний час його віку і розвитку.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами попередніх інстанцій установлено, що в період з 16 лютого 2006 року до 2 жовтня 2007 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 11 вересня 2007 року. У шлюбі в них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати у шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких у них народилося ще двоє синів: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. З літа 2013 року діти проживають з батьком.
Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
У чч. 1, 2 ст. 161 СК України визначено якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Проте, вирішуючи спір, апеляційний суд залишив поза увагою, що розлучення рідних братів має відбуватись за виняткових обставин, оскільки для нормального розвитку, дитині потрібне почуття «однієї сім'ї», що буде неможливе при розділенні братів, які, до того ж, проживали та виховувались разом.
Разом з тим у той час, як кожний із братів має окрему спальню та ігрову кімнату в приватному будинку, оточені опікою повноцінної родини, що складається із рідного батька та його законної дружини, мають домашніх тварин та змогу відвідувати безліч позашкільних гуртків, ОСОБА_8 проживатиме в одній кімнаті разом із матір'ю та повнолітньою єдиноутробною сестрою.
Також апеляційний суд не врахував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання матір'ю належного самостійного доходу для забезпечення потреб дітей. Надання таких доказів є її обов'язком згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України.
Крім того, щодо наявності у власності ОСОБА_3 1/4 частки квартири у м. Кролевець Сумської області, то вказана квартира є двокімнатною, окрім ОСОБА_3 в даній квартирі прописані та проживають інші особи. Відповідно до акта обстеження умов проживання для малолітньої дитини передбачена одна кімната, у той час як в іншій кімнаті проживатимуть четверо дорослих людей, що не можна вважати належними та сприятливими умовами.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд повинен оцінити й надані ОСОБА_4 докази щодо дій ОСОБА_3 з приводу вивезення дітей у Сумську область, з якою метою це було здійснено, та інші надані докази щодо адміністративного правопорушення та її стану здоров'я як умови для виховання дітей.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Таким чином, законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавством зобов'язано батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України).
Крім того, згідно з принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Зазначені вище положення закону повинні бути застосовані у кожній конкретній справі, виходячи з її обставин та інтересів дітей.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.
У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неповного встановлення фактичних обставин справи та до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, та касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта