28 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,
Наумчука М.І., Олійник А.С.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про стягнення фактичних витрат, пов'язаних з навчанням, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2014 року,
У квітні 2013 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - Університет) звернувся до суду з указаним позовом, просив стягнути з ОСОБА_3 фактичні витрати, пов'язані з його навчанням в Університеті, у розмірі 14 558 грн 46 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Університету № 178 о/с від 30 липня 2002 року ОСОБА_3 було зараховано до складу курсантів.
6 вересня 2003 року між Університетом та ОСОБА_3 укладено угоду про підготовку фахівців за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ та їх працевлаштування.
Наказом Університету № 311 о/с від 5 липня 2007 року лейтенанта міліції ОСОБА_3 відраховано зі складу курсантів університету та відкомандировано до ГУ МВС України в Харківській області.
Наказом ГУ МВС України в Харківській області № 261 о/с від 13 серпня 2008 року, про який Університету стало відомо 10 серпня 2012 року, лейтенанта міліції ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.
З огляду на те, що ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ до встановленого трирічного терміну перебування на службі, він повинен відшкодувати витрати, пов'язані з його навчанням в Університеті.
У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, просив визнати недійсною угоду про підготовку фахівців за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ та їх працевлаштування, укладену з Університетом 6 вересня 2003 року.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 30 липня 2003 року за результатами конкурсу його було зараховано до Університету для проходження служби в органах внутрішніх справ на посаді курсанта.
Укладена з ним угода від 6 вересня 2003 року підлягає визнанню недійсною з тих підстав, що на час її укладення він був неповнолітнім, його батьки дізнались про її укладення після отримання копії позовної заяви Університету.
За умовами угоди Університет зобов'язався забезпечити навчання за спеціальністю «міжнародна правоохоронна діяльність», але у 2007 році йому видано диплом про повну вищу освіту за спеціальністю «правоохоронна діяльність».
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2014 року в первісному та зустрічному позовах відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у первісному позові та ухвалено в цій частині нове рішення про його задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ 14 558 грн 46 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 6 вересня 2003 року між Харківським національним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_3 укладено угоду про підготовку фахівця, де останній навчався до 2007 року.
Відповідно до п. 2.5 укладеної між сторонами угоди, у разі звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну за підставами, передбаченими п. 3 цієї угоди, курсант зобов'язується відшкодувати МВС України витрати за період навчання.
Згідно із п. 3 угоди звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення трирічного терміну перебування на службі за власним бажанням чи за порушення службової дисципліни є підставою для відшкодування МВС України вартості навчання в разі дострокового розірвання угоди.
Відповідно до п. 6 угоди випускники, звільнені з органів внутрішніх справ на підставі п. 3 цієї угоди, відшкодовують фактичні витрати за навчання в повному обсязі.
Згідно із наказом Університету № 311 о/с від 5 липня 2007 року лейтенанта міліції ОСОБА_3 відраховано зі складу курсантів Університету та відкомандировано до ГУ МВС України в Харківській області для подальшого проходження служби.
Листом від 7 серпня 2012 року ГУ МВС України в Харківській області повідомило Університет про те, що наказом ГУ МВС України в Харківській області № 261 о/с від 13 серпня 2008 року відповідач звільнений з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.
Відмовляючи в первісному та зустрічному позовах, суд першої інстанції виходив із того, що Університет пропустив строк звернення до суду із позовом до ОСОБА_3
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції в частині відмови в зустрічному позові, зазначивши, що укладена із неповнолітнім ОСОБА_3 6 вересня 2003 року угода не оспорювалась сторонами за час її дії. Ухвалюючи нове рішення в частині вирішення первісного позову, апеляційний суд дійшов висновку, що з ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати за навчання у заявленому Університетом розмірі, оскільки перебіг позовної давності підлягає обчисленню з часу отримання Університетом листа ГУ МВС України в Харківській області від 7 серпня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.
Вимоги до рішення апеляційного суду встановлені ст. 316 ЦПК України.
У судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповідь на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін у частині зустрічного позову, апеляційний суд обмежився коротким висновком, що за час дії угоди про підготовку фахівця сторони її не оспорювали, а із зустрічним позовом про визнання такої угоди недійсною ОСОБА_3 звернувся через 10 років після її укладення.
У порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не перевірив як доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, належним чином не мотивував свого висновку у цій частині; не зазначив правову норму, яка підлягає застосуванню до правовідносин між сторонами за зустрічним позовом. Із рішення апеляційного суду не можливо зрозуміти, чи відмовлено судом у зустрічному позові по суті, чи у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, ураховуючи, що в рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які мотиви, з яких він відмовив у зустрічному позові. Від вирішення зустрічного позову залежить вирішення первісного позову.
Із висновками апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісного позову не можна погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року, чинної на час вступу ОСОБА_3 до університету, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Аналогічні положення закріплено у п. 35 Порядку підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27 грудня 1999 року за № 916/4209 (чинному на час укладення угоди).
Як установлено судом першої інстанції, відповідно до п. 3 угоди підставами відшкодування МВС України вартості навчання в разі дострокового розірвання угоди є звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення 3-річного терміну перебування на службі за власним бажанням без поважних причин; звільнення з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.
Згідно із п. 6 угоди випускники, звільнені з органів внутрішніх справ на підставі п. 3 угоди, відшкодовують фактичні витрати за навчання в повному обсязі.
Як убачається із п. 7 угоди вартість навчання визначається щорічно Університетом відповідно до фактичних видатків на його утримання та чисельності перемінного складу.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У запереченнях на первісний позов, а також в апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на те, що не проживав у гуртожитку, не користувався комунальними послугами Університету та послугами з надання речового і харчового забезпечення, а Університет не надав докази, які підтверджують фактичний розмір зазначених витрат (а.с. 50-54).
Із матеріалів справи вбачається, що згідно із службовою запискою від травня 2012 року за підписом начальника відділу ресурсного забезпечення відсутня можливість надати розрахунки фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів-випускників, які закінчили Університет у 2006, 2007 роках (а.с. 11).
Водночас на підтвердження фактичних видатків на утримання курсанта ОСОБА_3 Університетом надано відповідний розрахунок (а.с. 8-10).
Відповідно до п. 2.1. Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджених наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок) відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат на: грошове забезпечення, продовольче забезпечення, речове забезпечення, медичне забезпечення, перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
За змістом п. п. 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.6. Порядку витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь час навчання; витратами на продовольче забезпечення - витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування; витратами на речове забезпечення - витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта речовим майном згідно з нормами забезпечення та лазне-пральними послугами; до спожитих курсантом вищого навчального закладу комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині вирішення первісного позову, апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не спростував та не перевірив, чи надавалися йому комунальні послуги, послуги з речового забезпечення і харчування під час навчання в Університеті.
Апеляційний суд також не з'ясував, як розраховані Університетом фактичні витрати, пов'язані з утриманням ОСОБА_3 в Університеті, та що до них входить; чи пов'язано надання комунальних послуг із проживанням курсанта у гуртожитку, чи їх споживання не пов'язується з проживанням у гуртожитку, чи є вони самостійною складовою витрат на утримання курсанта.
З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до цього суду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
А.С. Олійник