4 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до прокуратури м. Івано-Франківська, прокуратури Івано-Франківської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та бездіяльності, за касаційними скаргами заступника прокурора м. Івано-Франківська та першого заступника прокурора Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2014 року,
У квітні 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень просили про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями прокуратури м. Івано-Франківська і прокуратури Івано-Франківської області при здійсненні ними своїх повноважень.
На обґрунтування позову зазначали, що дії та рішення відповідачів при здійсненні ними своїх повноважень були незаконними, що полягало у незаконному ухиленні від проведення повного, всебічного, неупередженого розслідування їх заяв за фактом втрати виконавчого провадження та інших заяв, незаконного втручання у діяльність суду та державної виконавчої служби та інших порушень вимог Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим оцінили моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн кожному.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з держави в особі відповідного державного казначейства - Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 5 тис. грн на кожного у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора м. Івано-Франківська, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.
У касаційній скарзі перший заступник прокурора Івано-Франківської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суть порушеного права позивачів полягає у вчиненні відповідачами неправомірних дій з втручання у діяльність державних органів під час розгляду їх справ у суді та при виконанні судових рішень, що спричинило їм моральну шкоду, а також у зв'язку з тим, що дії державного виконавця з відновлення втраченого провадження за адміністративним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постановою Івано-Франківського міського суду були визнані неправомірними.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та залишив рішення без змін.
Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами установлено, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 вересня 2000 року відділом державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області було відкрите виконавче провадження. З пояснень державного виконавця Назарука О.М. убачається, що виконавчі листи з даного провадження повернуті стягувачам на руки у зв'язку з відсутністю майна боржника, про що свідчить відмітка в журналі вихідної кореспонденції відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції за 2002 рік. З пояснень державного виконавця також убачається, що виконавче провадження було витребуване прокуратурою для перевірки, даного виконавчого провадження в архіві не виявлено.
Також судом першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, було установлено, що мало місце незаконне втручання прокуратури м. Івано-Франківська в діяльність суду при розгляді справи стосовно прав позивачів, справа за позовом яких знаходилась на розгляді Івано-Франківського міського суду. У листах прокурор вимагав відповіді від судді про можливість ухвалення судового рішення за позовом позивачів без відповідних документів і встановлював для цього строк. Таке позапроцесуальне листування з суддею, який розглядає справу, є неприпустимим і суперечить Конституції України, Законам України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про статус суддів» (чинний на час вчинення таких дій прокурором м. Івано-Франківська).
Однак не зазначено, в чому саме полягали такі незаконні дії та рішення відповідачів; якими доказами підтверджується їх незаконність; чи були порушені права позивачів внаслідок вчинення таких дій; чи є причинний зв'язок між такими діями чи рішеннями та спричиненою шкодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України вказана шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Також не було звернуто уваги на доводи прокурора про те, що підставами звернення прокурора до суду із листами від 17 березня 2005 року та 20 березня 2005 року була перевірка, яка на той час проводилась прокуратурою м. Івано-Франківська за зверненням позивачів з приводу втрати виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди. Відповідно до ст. ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вправі звертатися з відповідними запитами, які є обов'язковими для виконання, до підприємств, установ та організації з метою отримання інформації.
Крім того, на порушення вимог статей 214, 215 і 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що саме по собі звернення прокурора до суду із листами не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими зверненнями шкоди позивачу.
При цьому позивачами не надано доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій прокуратури щодо позивачів та заподіяння їм моральної шкоди. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначають лише перелік обставин, які, на їх думку, свідчать про незаконність дій органів прокуратури, а також посилаються на особисті припущення щодо незаконності дій органів прокуратури, незаконність яких у встановленому законом порядку встановлена не була. У матеріалах справи відсутні такі відомості.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України. Суд відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.
Таким чином, предметом доказування є вина прокуратури м. Івано-Франківська, прокуратури Івано-Франківської області, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачам. Позивачами не надано доказів на підтвердження неправомірності дій чи рішень відповідачів при виконанні ними своїх повноважень при розгляді заяв позивачів та доказів вини відповідачів у спричиненні їм моральної шкоди.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи завдано безпосередньо позивачам моральної шкоди діями прокуратури; яких втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ зазнали позивачі; причинний зв'язок між шкодою та діями відповідачів у справі.
Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Проте при новому розгляді справи місцевим судом всупереч вимогам ч. 4 ст. 338 ЦПК України не враховано вказівок суду касаційної інстанції, що призвело до повторного порушення вказаних норм матеріального права та ухвалення рішення, яке знову підлягає скасуванню з одних і тих же підстав.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та всупереч вимогам статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги заступника прокурора м. Івано-Франківська та першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта