04 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
Наумчука М.І., Олійник А.С.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 3 червня 2014 року,
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, просив визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, визнати право власності по Ѕ частині зазначеної квартири за сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 15 червня 2007 року перебував із відповідачем у шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час перебування в шлюбі сторонами за спільні кошти подружжя було набуто квартиру АДРЕСА_1.
У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, просила визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, подаровані її батьком ОСОБА_6, які він отримав від продажу квартири АДРЕСА_2, що перейшла до нього в порядку спадкування за заповітом після смерті його батька ОСОБА_7
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 3 червня 2014 року в первісному позові відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1. Скасовано заходи забезпечення позову в справі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального прав, та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному позові.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Відмовляючи в первісному позові та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності придбання ОСОБА_4 спірної квартири за її особисті кошти, подаровані батьком, який отримав їх від продажу належної йому квартири.
Апеляційний суд також виходив із того, що сам факт одночасного продажу батьком ОСОБА_4 належної йому квартири і придбання нею іншої квартири, а також інші докази дають підстави для задоволення позову ОСОБА_4
Із висновками судів не можна погодитися з огляду на таке.
Судами встановлено, що з 15 червня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано (а.с. 8).
Від шлюбу подружжя має спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 виховує неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, батько якого помер.
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10. та зареєстрованого в реєстрі № 2581, 10 червня 2009 року ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 за ціною 30 000 грн (а.с. 117-121).
Судами також встановлено, що 10 червня 2009 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_11 придбав квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10. та зареєстрованого в реєстрі № 2576. Згідно із цим договором квартира була продана за 25 000 грн. (а.с. 54-55).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із змісту зазначених норм матеріального права випливає, що, встановлюючи обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, необхідно з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відмовляючи в первісному позові та задовольняючи зустрічний позов, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що стаття 60 СК України встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час шлюбу. Інше має бути спростовано належними і допустимими доказами тим із подружжя, хто оспорює право спільної сумісної власності.
Як установлено судами, спірна квартира була придбана на ім'я ОСОБА_4 10 червня 2009 року, тобто за час шлюбу сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Не можна погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 належними і допустимими доказами довела, що спірна квартира придбана нею за кошти, які їй було подаровано батьком ОСОБА_6 Суд, без урахування положень ст. 208 ЦПК України, не мотивував, на підставі яких доказів дійшов такого висновку; такий висновок ґрунтується на припущеннях.
Є немотивованим і висновок апеляційного суду про ненадання ОСОБА_3 достовірних доказів, що кошти, які він заробляв на потреби сім'ї, були витрачені на придбання спірної квартири.
Сам по собі факт укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірної квартири та договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_2 в м. Запоріжжі її батьком ОСОБА_6 в один і той же день не може бути безумовною підставою для визнання особистої приватної власності на спірну квартиру за ОСОБА_4
Як убачається із п. 7 договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2009 року, договір укладається за згодою чоловіка ОСОБА_4 (покупця) ОСОБА_3, справжність підпису на заяві якого посвідчено нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10. за реєстровим № 2580 (а.с. 117-119). Зазначеній обставині суди оцінки не надали та не з'ясували, з якою метою ОСОБА_3 надавав згоду на придбання ОСОБА_4 спірної квартири.
У порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції належним чином не встановив обставини справи та джерело отримання коштів придбання спірного майна.
За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не перевірив доводи і заперечення сторін, не спростував їх та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 3 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
М.І. Наумчук
А.С. Олійник