"04" лютого 2015 р.Справа № 916/4442/14
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Савицького Я.Ф.
Суддів: Гладишевої Т.Я.
Головея В.М.
(склад судової колегії сформовано відповідно до розпорядження в.о. голови суду від 14.01.2015р. №54)
при секретарі судового засідання Будному О.В.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 04.02.2015р.:
від позивача: Васильєва Н.М., за довіреністю;
Орєшкова Н.В., за довіреністю;
від відповідача: Колодяжний Д.П., за довіреністю;
від третьої особи: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України"
на рішення господарського суду Одеської області
від 16 грудня 2014 року
по справі № 916/4442/14
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України"
до відповідача Дочірнього підприємства "ГПК Україна" компанії "Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області
про встановлення сервітуту
В судовому засіданні 04.02.2015р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.12.2014р. по справі №916/4442/14 (суддя Желєзна С.П.) відмовлено в задоволенні позову Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" до Дочірнього підприємства "ГПК Україна" компанії "Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ" за з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про встановлення сервітуту з посиланням на те, що спірні причали, на встановленні сервітуту щодо яких наполягає позивач, є об'єктами нерухомості, прийнятими в експлуатацію після набрання чинності Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також враховуючи, що сервітут щодо вказаних об'єктів нерухомості є речовим правом, яке підлягає реєстрації відповідно до закону, господарський суд доходить висновку, що позивач вправі вимагати встановлення сервітуту щодо спірних причалів виключно після державної реєстрації права власності на них, крім того, суд першої інстанції доходить висновку, що встановлення сервітуту як способу використання спірних причалів є таким, що суперечить вимогам ст. 401 ЦК України, оскільки використання державного майна для здійснення господарської діяльності допускається в інший та основний для таких правовідносин спосіб - шляхом його передачі в оренду в порядку, передбаченому законодавством.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду звернулося Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2014р. по справі №916/4442/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи з підстав, визначених в апеляційній скарзі.
02.02.2015р. від Дочірнього підприємства "ГПК Україна" компанії "Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ" до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач не погоджується з її доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області в судове засідання 04.02.2015р. не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.01.2015р.
У судовому засіданні 04.02.2015р. представником позивача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з зв'язку з неявкою представника від третьої особи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє в задоволенні даного клопотання з посиланням на те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України про час розгляду справи було повідомлено заздалегідь, проте своїми правами щодо участі у судовому засіданні та надання пояснень третя особа не скористалось, в судове засідання не з'явилась.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України", заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2006р. між державним підприємством „Одеський морський торговельний порт" (Порт) та ДП „ГПК Україна" (Інвестор) було укладено генеральну інвестиційну угоду (нова редакція) № КД-8268, предметом якої було врегулювання взаємовідносин сторін щодо реалізації спільних інвестиційних намірів, а саме: Інвестор взяв на себе обов'язок залучити інвестиції на суму не менш ніж 7,5 млн. доларів США в кожні наступні п'ять років, з умовним обсягом 2-1,5 млн. доларів на рік та використати їх для наступних цілей (але не обмежуючись та з правом заміни об'єкту інвестиції): придбання нової перевантажувальної техніки; модернізації і реконструкції існуючих виробничих потужностей; упровадження сучасних технологій по перевалці контейнерів. Порт, в свою чергу, зобов'язався виконувати всі необхідні умови для інвестування, а також продовжити термін дії низки укладених між сторонами договорів.
Як свідчать матеріали справи, між Портом та Інвестором було укладено низку додаткових угод до генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 від 16.02.2006р., а саме додаткові угоди № 3 від 04.06.2010р.,б/н від 15.11.2010р. та меморандум про взаєморозуміння від 15.11.2010р.
За умовами названих додаткових угод, Порт та Інвестор домовились про врегулювання власних взаємовідносин, пов'язаних із інвестуванням грошових коштів у створення об'єкту інвестування - нового контейнерного терміналу на Карантинному молу Одеського морського порту загальною площею 19,3 гектарів, із запланованим обсягом вантажопереробки 600000 TEU на рік та довжиною причальної стінки 650 метрів. До складу робіт зі створення Об'єкта інвестування входять роботи з будівництва причальних споруд, які у відповідності до змісту зазначених додаткових угод входять до складу частини робіт ДП „Одеський морський торговельний порт".
Відповідно до Додаткової угоди від 13.06.2013р. була здійснена заміна сторони Генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 від 16.02.2006р., а саме всі права та обов'язки ДП „Одеський морський торговельний порт" (Порту) перейшли до ДП „Адміністрація морських портів України" (Адміністрація) як правонаступника.
В свою чергу, відповідно до Акта готовності об'єкта до експлуатації від 01.08.2014р. було закінчено будівництво наступних об'єктів:
1) Будівництво 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП „Одеський морський торговельний порт" за рахунок штучно створеної території, а саме: Першого пускового комплексу у складі - причали 1к та 2к., акваторія контейнерного терміналу - 14,792м в БСВ (днопоглиблювання акваторії до мінус 14,792 в БСВ); будівництво здійснене за рахунок коштів Замовника - Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України";
2) Будівництво другого пускового комплексу у складі: утворення території в повному обсязі - 19,3 га; будівництво північного і південного берегоукріплень - 430 м.; будівництво під'їзної автодороги з існуючого терміналу та причали № 1к та № 2к уздовж південного берегоукріплення загальною площею 4 306 кв.м.; будівництво покриття території вздовж причалів 1к і 2к на відстані 65м від лінії кордону загальною площею 40059 кв.м.; встановлення трьох контейнерних перевантажувачів Liebherr P178L(GS) - Super в/п 656т кожний на причалах 1к і 2к для обробки суден-контейнеровозів; мережі та споруди електропостачання, зовнішнього освітлення, водопроводу та зливової каналізації, зв'язку і сигналізації з будівництвом трансформаторної підстанції 6/0,4кВ, що забезпечують функціонування першого та другого пускових комплексів; будівництво здійснене за рахунок коштів Інвестора - ДП „ГПК Україна".
12.08.2014р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії IV № 164142240393 про відповідність закінченого об'єкта „Будівництво 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП „Одеський морський торговельний порт" за рахунок штучно створеної території (1-й та 2-й пускові комплекси)" проектній документації, що підтверджує готовність причалів 1к та 2к до експлуатації.
Наказом Адміністрації Одеського морського порту № 429 від 12.08.2014 р. причали 1к та 2к були прийняті до експлуатації та прийняті на баланс Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України", у зв'язку із чим їм присвоєні інвентарні номери 200013 та 200014 відповідно.
15.08.2014р. причали 1к та 2к були внесені до Бази даних гідротехнічних споруд Регістру судноплавства України, про що свідчать відповідні довідки № СР-105-4-095-14 та № СР-105-4-096-14, видані Регіональним представництвом Регістру судноплавства України в м. Одесі.
Згідно зі свідоцтвами № СП-105-4-096-14 від 15.08.2014р. та СП-105-4-097-14 від 15.08.2014р. Регістром судноплавства України було підтверджено придатність вказаних причалів до експлуатації.
Як стверджує позивач, ДП „ГПК Україна" здійснює фактичне користування вищезазначеними причалами № 1к та № 2к шляхом знаходження на них контейнерних перевантажувачів та шляхом здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт щодо суден, які встають на стоянку біля вказаних гідротехнічних спору, при цьому, ДП „Адміністрація морських портів України" стверджує, що використання даних об'єктів здійснюється з боку ДП „ГПК України" на безоплатній основі. Посилаючись на необхідність належного оформлення правовідносин сторін, що пов'язані із експлуатацію вказаних причалів, а також наголошуючи на тому, що єдиною законодавчо можливою формою врегулювання такого роду відносин є встановлення оплатного сервітуту, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про встановлення сервітуту щодо причалів № 1к та № 2к.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України „ Про морські порти України" адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту). Гідротехнічними спорудами морських портів (гідротехнічні споруди) є інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден. Об'єкти портової інфраструктури - це рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту. Стратегічними об'єктами портової інфраструктури є об'єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.
При цьому, ст. 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, причали морських портів є гідротехнічними спорудами - об'єктами нерухомого майна та належать до стратегічних об'єктів портової інфраструктури, які за загальним правилом (крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 23 Закону України „Про морські порти України") належать до об'єктів права державної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 144 ГК України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом. Положеннями ч. 1 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежено" передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
В силу положень ст. 395 Цивільного кодексу України право користування (сервітут) належить до чужих прав на майно.
Частиною 2 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтею 4-1 цього Закону.
Таким чином, приймаючи до уваги, що спірні причали, на встановленні сервітуту щодо яких наполягає позивач, є об'єктами нерухомості, прийнятими в експлуатацію після набрання чинності Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також враховуючи, що сервітут щодо вказаних об'єктів нерухомості є речовим правом, яке підлягає реєстрації відповідно до закону, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарський суд, що позивач вправі вимагати встановлення сервітуту щодо спірних причалів виключно після державної реєстрації права власності на них.
Як свідчать матеріали справи, право власності на спірні причали в установленому Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зареєстровано не було, отже, ДП „Адміністрація морських портів України" не вправі вимагати встановлення сервітуту щодо об'єкту нерухомості, право власності на яке не виникло в установленому порядку.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, ДП „Адміністрація морських портів України" вимагає встановити сервітут щодо причалів 1к та 2к з метою забезпечення можливості ДП „ГПК Україна" щодо виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів на цих причалах.
Стаття 401 Цивільного кодексу України передбачає, що сервітут є формою користування чужим майном - земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном - для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до частини 1 статті 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Згідно з частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном на умовах сервітуту полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Таким чином, сервітут передбачає обмежене право на користування чужим майном (що, зокрема, проявляється у наданні можливості проходу, проїзду та інших подібних можливостей) і закріплюється, як правило, за власниками або користувачами суміжних (сусідніх) земельних ділянок або об'єктів нерухомого майна. При цьому, істотною обставиною, яка відрізняє сервітут від інших речових прав на об'єкт нерухомості, є неможливість використання цього майна в інший передбачений законом спосіб, про що прямо зазначено в ст. 401 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що виконання вантажно-розвантажувальних робіт на спірних причалах є способом здійснення особою господарської діяльності. У відповідності до статей 283, 285 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно (в тому числі, нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) для здійснення господарської діяльності, зокрема, для використання об'єкта оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цим Законом врегульовано: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Таким чином, правовідносини, в рамках яких передбачається надання права платного користування державним нерухомим майном для цілей здійснення повного циклу господарської діяльності суб'єкта, на користь якого таке право встановлюється, регулюються законодавчими нормами щодо оренди державного майна, а не нормами щодо сервітуту.
Відносини, пов'язані з передачею в оренду державного майна, в тому числі, майна державних підприємств, установ та організацій, регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законом України „Про оренду державного та комунального майна", що передбачає спеціальну процедуру укладення та виконання договорів оренди державного майна.
При цьому, відповідно до ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам. Крім того, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва не виступають орендодавцями у випадку, якщо об'єктом оренди є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів та нерухоме майно, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; нерухоме майна та інше окремо індивідуально визначене майно державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні; нерухоме майно підприємств, установ та організацій, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Таким чином, у випадку, якщо в оренду передається об'єкт нерухомості державного підприємства, загальна площа якого перевищує 200 кв.м. на одне державне підприємство, орендодавцем такого майна має виступати саме Фонд державного майна України (його регіональні відділення), а не державне підприємство.
Враховуючи вищезазначені обставини, апеляційний господарський суд зазначає, що встановлення сервітуту як способу використання спірних причалів є таким, що суперечить вимогам ст. 401 Цивільного кодексу України, оскільки використання державного майна для здійснення господарської діяльності допускається в інший та основний для таких правовідносин спосіб - шляхом його передачі в оренду в порядку, передбаченому нормами законодавства.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника стосовно того, що висновок суду першої інстанції забороняє позивачу використовувати сервітут як правовий інструмент, а також той факт, що позивач позбавлений можливості самостійно ініціювати процедуру оренди причалів, оскільки, по-перше, в оскаржуваному рішенні зазначена неможливість встановлення сервітуту конкретно на причали №1к та №2к на конкретних умовах такого сервітуту, зазначених позивачем у позовній заяві, по-друге, навіть відсутність у позивача можливості ініціювати процедуру оренди причалів не є підставою для встановлення сервітуту на вказані об'єкти та не відміняє їх нелегітимність.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд зазначає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищенаведене, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2014р. по справі №916/4442/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2014р. по справі №916/4442/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 09.02.2015р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Гладишева Т.Я.
Суддя Головей В.М.