79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"03" лютого 2015 р. Справа № 914/3725/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Марко Р.І.
Желік М.Б.
при секретарі Карпенко В.О.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ № 14/2-725 від 29.12.2014 року
на рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2014 року
у справі № 914/3725/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства "Бориславтеплоенерго", м. Борислав
про: стягнення 3 639 932,30 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Козак Н.В.- представник на підставі довіреності №14-174 від 24.06.2014 року;
від відповідача: Панас Ю.А.-представник на підставі довіреності б/н від 23.12.14 року;
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови
рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.2014 року у справі № 914/3725/14 (суддя Рим Т.Я.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Комунального підприємства "Бориславтеплоенерго", про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Бориславтеплоенерго" на користь "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 198.046,51 грн. пені, 111.077,81 грн. - 3% річних, 420.060,63 грн. інфляційних втрат, 16,277,78 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.14 р. у справі № 914/3725/14, позивач по справі - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"- подав апеляційну скаргу, з підстав неповноти з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що місцевий господарським суд безпідставно зменшив розмір пені, оскільки дослідив, на думку апелянта, лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не оцінивши при цьому об'єктивно чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів обох сторін. Таким чином, на думку апелянта, судом неправильно застосовано ст. 83 ГПК України, ст. 551, 549 ЦК України та ст. 233 ГК України.
На підставі викладеного апелянт просить рішення господарського суду Львівської області від 24.12.14 р. у справі № 914/3725/14 скасувати в частині відмови у стягненні 283 334,54 грн. пені та прийняти нове рішення яким стягнути пеню в повному обсязі. В решті рішення залишити без змін.
Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/3725/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2015 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів Марка Р.І. та Желіка М.Б..
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.15 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 03.02.15 р..
Представникам роз'яснено їх права та обов'язки згідно зі ст. 22 ГПК України.
В судове засідання 03.02.15 року представник апелянта з'явився, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ній.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, надав усні пояснення по суті спору.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
як правильно встановлено судом першої інстанції, 28.12.2012р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством ,,Бориславтеплоенерго'' (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2040-ТЕ-21, відповідно до п.1.1 розділу 1 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природній газ , ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 31.12.2013 року до вищезазначеного договору, якою сторони погодили зміни в частині предмета Договору, кількості та якості газу, строку дії договору.
На виконання умов вищезазначеного договору позивачем передано природний газ на загальну суму 4 944 235,69 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, а саме: актом приймання-передачі природного газу від 22.01.2014 року на суму 1 021 024,13 грн. актом приймання-передачі природного газу від 22.01.2014 р. на суму 949.366,38 грн., актом приймання-передачі природного газу від 22.01.2014 р. на суму 980.635,31 грн., актом приймання-передачі природного газу від 22.01.2014 р. на суму 482.153,48 грн., актом приймання-передачі природного газу від 24.01.2014 р. на суму 592.592,36 грн., актом приймання-передачі природного газу від 24.01.2014 р. на суму 918.464,03 грн.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний рахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем долучено платіжне доручення № 2578 від 16.10.2014 року про сплату 2 825 346,52 грн. боргу, що підтверджує повну сплату основної заборгованості. Однак відповідачем порушено строки виконання такого зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 420 060,63 грн. інфляційних втрат обґрунтованими та вважає рішення суду в частині їх стягнень законним та підставним.
Здійснивши перерахунок нарахування 3% річних, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних частково в сумі 111 077,81 грн.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 вищезазначеного договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період , за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування пені, судом першої інстанції підставно встановлено, що вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими частково, в сумі 282 923,59 грн. В іншій частині суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Поряд з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення господарським судом Львівської області норм чинного законодавства в частині зменшення розміру пені на 70 % , колегією суддів встановлено, що такі є безпідставними, з огляду на наступне:
відповідно до пункту 1 статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кодексом також передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).
Крім цього, п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені на 70 %, господарський суд першої інстанції прийняв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги.
Вищий господарський суду України у пункті 7 Оглядового листа від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" звертає увагу на наступне. Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2012 № 5023/3165/12).
Таким чином, з врахуванням документальних доказів у справі, колегією суддів встановлено виняткові та інші обставини, які в сукупності можуть бути підставою в даному випадку для зменшення розміру пені, водночас зменшення розміру штрафних санкцій на 70% є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому.
З врахуванням викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення розміру штрафних санкцій на 70% та стягнення з відповідача на користь позивача 198 046,51 грн. пені, оскільки при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки судом дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки.
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.
Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2014 у справі №914/3725/14 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою, у відповідності до ст. 104 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 85, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 24.12.2014 р. у справі № 914/3725/14 - без змін.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3.Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 09.02.2015 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
суддя Марко Р.І.
суддя Желік М.Б.