28 січня 2015 року Справа № 876/9752/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Омеляновська Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу громадянина Російської федерації ОСОБА_2 на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 06.10.2014р. у справі за позовом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до громадянина Російської федерації ОСОБА_2 про примусове видворення, -
02.10.2014р. Управління Державної міграційної служби України у Волинській області звернувся в суд з адміністративним позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 про примусове видворення за межі території України. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.06.2014 року під час проведення працівниками Маневицького РС УДМС України у Волинській області оперативно-профілактичних заходів, спрямованих на протидію нелегальній міграції, в с. Рудники Маневицького району було виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, який порушив правила перебування в Україні, а відтак, прийнято рішення про примусове повернення відповідача за межі території України до 28.06.2014 року без заборони подальшого в'їзду на територію України, про що останнього було проінформовано під розпис.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 06.10.2014 року позов задоволено повністю, постановлено примусово видворити громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України.
З цією постановою суду першої інстанції від 06.10.2014 року не погодився відповідач і подав апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що постанова суду прийнята з порушенням матеріального та процесуального права, а також не встановлені обставини, які мають значення для справи, з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Позивач, у надісланих на адресу апеляційної інстанції запереченнях від 09.12.2014 року, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.06.2014р. під час проведення працівниками Маневицького РС УДМС України у Волинській області оперативно-профілактичних заходів, спрямованих на протидію нелегальній міграції, в с. Рудники Маневицького району було виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, який порушив правила перебування в Україні, зокрема, після закінчення передбаченого законом терміну перебування в Україні він ухилився від виїзду за межі території України. В ході проведеної перевірки було встановлено, що відповідач 29.07.2011р. легально прибув в Україну, після чого почав проживати в будинку діда ОСОБА_3 у АДРЕСА_1. Після закінчення 28.01.2012р. передбаченого законом терміну перебування в Україні ОСОБА_2 ухилився від виїзду за межі території України, з приводу продовження терміну перебування в Україні до ВГІРФО Маневицького РВ УМВС, а на даний час - Маневицького РС УДМС України у Волинській області, не звертався. За вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, щодо відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення, а в подальшому - притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді 510 гривень штрафу, який ним сплачено 18.06.2014р.. 18.06.2014р. Маневицьким РС УДМС України у Волинській області прийнято рішення про примусове повернення відповідача за межі території України до 28.06.2014 р. без заборони подальшого в'їзду на територію України, про що останнього було проінформовано під розпис. Рішення про примусове повернення за межі території України громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 в суді не оскаржив, однак в зазначені у ньому строки не покинув територію України.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для подальшого видворення відповідача за межі території України, виходячи з наступного.
Під час вирішення питання про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства судам варто враховувати, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Так, судом першої інстанції не перевірено існування зазначених вище обставин, що фактично свідчить про передчасність рішення про видворення.
Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає право особи на повагу до приватного і сімейного життя, відповідно до положень якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що видворення особи з країни, де проживають його близькі члени родини може призвести до порушення його права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної вище статті Конвенції та не забезпечили розгляду питання пропорційності видворення відповідача переслідуваній меті відповідно до вимог Європейської конвенції про захист прав людини.
Крім того, суд першої інстанції, дослідивши докази, які підтверджують факт трьохрічного проживання відповідача на території України та наявності соціальних зв'язків, не надав жодного аналізу наявності у нього сімейного та особистого життя на території України.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що суд не в повній мірі з'ясував всі обставини справи, а саме неможливість його примусового видворення за межі території України, через ряд об'єктивних обставин, що в кінцевому результаті призвело до порушення положень ст.3 та 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме у зв'язку із доглядом за дідом, який є похилого віку та потребує постійного догляду.
Разом з тим, ОСОБА_2 має намір найближчим часом одружитись та створити сім'ю із громадянкою України, що стане неможливим в результаті його видворення.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.01.2015р. відповідач звернувся до Управління міграційної служби України у Волинській області із заявою про надання йому громадянства України. Суд першої інстанції не з'ясував чи є ризик у випадку примусового видворення для життя і безпеки відповідача через загрозу такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
У зв'язку із наведеним вище, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог щодо примусового видворення відповідача за межі України.
Відповідно до положень ст.ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржена постанова суду першої інстанції винесена з неповним з'ясуванням всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 41, 160, 163, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст. 205, ст.ст.207, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Російської федерації ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 06.10.2014 року у справі № 164/1746/14-а скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до громадянина Російської федерації ОСОБА_2 про примусове видворення - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль