"03" лютого 2015 р. м. Київ К/800/21224/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівДонця О. Є.,
Єрьоміна А. В.,
секретаря судового засідання Левіної А. А.,
за участю: представника відповідача - Львівської митниці Міндоходів - Піддубняка А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про скасування рішення митниці про коригування митної вартості товару, скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, стягнення коштів,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" звернулось з позовом до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про скасування рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № 209000003/2013/900099/2 від 24 вересня 2013 року та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 209120000/2013/00465, яка оформлена Львівською митницею, а також стягнення надмірно сплачених позивачем суми мита в розмірі 44 357 грн 86 коп. та ПДВ в сумі 186 302 грн 98 коп., всього в сумі 230 660 грн 84 коп.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2014 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В запереченнях на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача - Львівської митниці Міндоходів, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що 13 грудня 2012 року між компанією HAIYAN HURRAS IMPORT&EXPORT CO., LTD (Продавець) та ТзОВ «ТМ-Сервіс» (Покупець) укладено контракт № H-12A0019, відповідно до п. 1.1. якого Продавець виробляє та продає, а Покупець купує метричну продукцію (надалі - товар) на умовах FOB порт Китаю (відповідно INKOTERMS 2000) згідно додатків, які є невід'ємною частиною даного Контракту.
Згідно із п. 2.1. Контракту вартість товару встановлюється в доларах США і включає до складу вартість товару, пакування, витрати по завантаженню товару до транспортного засобу покупця, виконанню всіх формальностей по передачі товару, зокрема, отримання експортних ліцензій, митної реєстрації та інших дозволів, необхідних для продукування та експорту і перевозки товару до України.
Сума товару, що може бути поставлений по даному Контракту, складає 300 000 доларів США та включає в себе вартість упакування та маркування товару (пункт 2.3, 2.4); покупець зобов'язаний заплатити продавцю аванс, та/або за кожен отриманий вантаж безготівковим банківським переказом в доларах США на вказаний у контракті кліринговий рахунок продавця. (пункт 5.1). Згідно із п. 1.3. контракту сторони залишають право, при взаємній згоді, доповнювати або змінювати терміни та умови виконання контракту.
На виконання умов контракту від 13 травня 2013 року сторони підписали Додаток № 3 до контракту, відповідно до якого Продавець виробляє і постачає, а Покупець купує товар згідно цін, наведених у додатку, на загальну суму 64 432,50 доларів США, а також погодили, що Покупець зобов'язується оплатити 19 000,00 доларів США.
15 липня 2013 року сторони підписали додаток № 4 до контракту, яким погодили збільшення обсягу товару, що підлягає до поставки, та вказали, що уточнена вартість товару, що підлягає до поставки, становить 66 222,00 доларів США. Цим же Додатком № 4 від 15 липня 2013 року сторони погодили, що Покупець зобов'язується здійснити оплату в розмірі 47 222,00 доларів США до 06 вересня 2013 року.
16 липня 2013 року Продавцем надіслано на адресу товариства інвойс № Н-13А0004 на оплату уточненого обсягу товару на суму 66 222,00 доларів США.
24 вересня 2013 року Товариство подало до митного оформлення електронну митну декларацію № 209120000/2013/835657, до якої на підтвердження заявленої митної вартості товару додало документи, передбачені ч. 2 ст. 53 МК України: контракт № H-12A0019 від 13 грудня 2012 року; додаток № 4 від 15 липня 2013 року до контракту № H-12A0019 від 13 грудня 2012 року; інвойс № Н-13А0004 від 16 липня 2013 року; платіжне доручення в іноземній валюті № 71 від 03 вересня 2013 року; платіжне доручення в іноземній валюті № 77 від 13 вересня 2013 року; договір № 398/12 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу морським, автомобільним, авіаційним та залізничним транспортом від 01 серпня 2012 року; довідку на транспортні послуги № 6221 від 17 вересня 2013 року; документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України: прайс від 15 липня 2013 року; митну декларацію країни відправника № 223120130811907023 від 18 липня 2013 року; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № 500060702/2013/008654 від 16 вересня 2013 року; накладну ЦІМ/УМВС № 40330086 від 17 вересня 2013 року; накладну ЦІМ/УМВС № 40330094 від 17 вересня 2013 року; іменний коносамент № CNSHA042143 від 21 липня 2013 року; пакувальний лист б/н від 16 липня 2013 року; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару; оригінал сертифікату походження № СCPIT124778939 від 29 липня 2013 року; витяг про вартість сировини від 06 вересня 2013 року.
Товариством здійснено повну оплату вартості Товару на користь Продавця, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 71 від 03 вересня 2013 року в сумі 47 222,00 доларів США та платіжним дорученням в іноземній валюті № 77 від 13 вересня 2013 року в сумі 19 000,00 доларів США.
Транспортування товару відбувалося згідно укладеного з ТзОВ «Глобал Оушен Лінк» 01 серпня 2009 року договору № 398/12 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу морським, автомобільним, авіаційним та залізничним транспортом.
Довідкою про транспортні витрати № 6221 від 17 вересня 2013 року засвідчено, що ставка морського фрахту по маршруту Шанхай (Китай) - Одесса (Україна) для 3х20 фт. контейнерів TCKU1959726, TEXU2564040, HLXU1226355 склала 42 922,41 грн.
На думку Митниці, для визначення митної вартості товару не було достатньо документів, у зв'язку із чим митним органом сформовано електронне повідомлення-вимогу про необхідність подання додаткових документів, за умови яких може бути визначено митну вартість товару: транспортні (перевізні) документи (заявку на перевезення вантажу); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Позивачем направлено митному органу повідомлення, в якому зазначено, що частина документів, витребуваних Митницею, вже надана до митної декларації.
24 вересня 2013 року Митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 209000003/2013/900099/2.
Окрім цього рішення, Митницею видано Товариству картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 209120000/2013/00465.
На підставі рішення Львівської митниці від 24 вересня 2013 року, яким коригувалась митна вартість товару, Товариство додатково сплатило ПДВ і мито згідно тарифів Митниці, всього на суму 230 660 грн 84 коп.
Не погодившись з прийнятими рішеннями Митниці, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, оскільки декларант подав документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні та достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, та які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору, Митниця не мала правових підстав для застосування наступних після основного методів визначення митної вартості товару.
Колегія суддів частково погоджується з висновками судів, виходячи з такого.
Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», зареєстрованого Міністерством юстиції України 01 червня 2012 року за № 883/21195, митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на те, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку із неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 - 4 ст. 53 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари та з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу і декларанта. Як зазначено в оскаржуваному рішенні, під час розгляду документів виявлені розбіжності: підпис відправника в сертифікаті про походження товарів відрізняється від підпису відправника у фактурі, контракті, специфікації, пакувальному листі. Декларанту наданий перелік додаткових документів, на підставі яких митна вартість може бути визнана: транспортні (перевізні) документи (заявка на перевезення вантажу); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Коригування митної вартості ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях МД № 400050000/2013/12351 від 06 серпня 2013 року.
Між тим, митницею не доведено, що розбіжності у підписах відправника в сертифікаті про походження товарів від підпису відправника у фактурі, контракті, специфікації, пакувальному листі впливають на митну вартість товару, зазначену у документах, що підтверджують цю вартість відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, оскільки обґрунтованими сумнівами можуть вважатися підставними, якщо розбіжності виявлені саме в документах, зазначених у частині 2 цієї статті.
Також, коригування митної вартості товару, що ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях МД, не узгоджується з приписами ст. 53 Митного кодексу України.
Таким чином, відповідачем безпідставно вказано у оскаржуваному рішенні, що подані позивачем документи містять розбіжності.
Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Однак всупереч вищевказаним вимогам Закону, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару, що свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Аналогічна правова позиція вже була зазначена у постанові Верхового Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, оскільки митницею витребувано додаткові документи за відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у правильності визначенні митної вартості товару, всупереч підтверджених всіх складових під час подання МД.
Оскільки висновки судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, то їх рішення в частині задоволення позову про скасування рішень відповідача підлягають залишенню без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення коштів, то суд касаційної інстанції зазначає таке.
Статтею 301 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.
У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.
При цьому, за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.
Аналогічна правова позиція вже була викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.
Крім того, у постанові від 07 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на не правильному застосуванні ними норм матеріального права, а тому їх судові рішення в частині стягнення коштів підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2014 року в частині задоволення позову про стягнення з Державного бюджету України в користь ТзОВ "ТМ Сервіс" суму надміру сплаченого ТзОВ "ТМ Сервіс" податку на додану вартість в сумі 186 302 грн 98 коп. (сто вісімдесят шість тисяч триста дві гривні 98 копійок) та мита в сумі 44 357 грн 86 коп. (сорок чотири тисячі триста п'ятдесят сім гривень 86 копійок), а всього 230 660 грн 84 коп. (двісті тридцять тисяч шістсот шістдесят гривень 84 копійки), на підставі платіжного доручення № 248 від 24 вересня 2013 року.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: