04 лютого 2015 року м. Київ К/800/32839/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Ємельянової В.І.,
Стародуба О.П.,
секретаря судового засідання Горбатюка В.С.,
за участю:
представника позивача - Франчук М.М.,
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_3, третя особа - публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк), про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,
за касаційною скаргою Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року,
У жовтні 2010 року Тернопільський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 3632 грн 27 коп.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року скасовано постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача,перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 30 травня 2008 року звернулася до Тернопільського міськрайонний центр зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю. При цьому у заяві вказала, що зобов'язується своєчасно повідомляти центр зайнятості про працевлаштування на тимчасову або постійну роботу, поступлення на навчання тощо.
30 травня 2008 року ОСОБА_3 надано статус безробітного та призначено виплату допомогу по безробіттю.
Наказом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 4 березня 2009 року №НТ 090304, відповідачу з 3 березня 2009 року припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з працевлаштування безробітного.
В ході проведеної перевірки розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення шляхом звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, встановлено, що ОСОБА_3 у третьому та четвертому кварталах 2008 року отримувала доходи у Банку за залучення нового клієнта банку, про що не повідомила позивача.
За правилами частин другої та третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-III), яка визначає права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Одним із видів матеріального забезпечення на випадок безробіття згідно із частиною першою статті 7 Закону №1533-III є допомога по безробіттю.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5.5 розділу 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, виплата допомоги по безробіттю припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).
Абзацом другим підпункту 1 пункту 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №219 (чинного на час виникнення спірних відносин), встановлено, що громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування, в тому числі на сезонні або загальнодержавні оплачувані громадські роботи, державної реєстрації фізичної особи-підприємця, укладення цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата і номер наказу, дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця, дата укладення цивільно-правового договору.
Суди встановили, що Банк публічно запропонував усім агентам, у тому числі його клієнтам, виплати за залучення нових клієнтів згідно із затвердженими цією банківською установою Умовами та правилами надання банківських послуг. Між Банком та ОСОБА_3 укладено договір про банківське обслуговування. Як клієнт Банку, ОСОБА_3, виконавши визначені цією банківською установою спеціальні умови, за яких проводяться виплати агентам, що надали інформацію, необхідну для випуску банківського продукту/послуг та для залучення нового клієнта, отримала відповідну винагороду.
Звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату, за змістом глави 78 підрозділу 2 «Недоговірні зобов'язання» Розділу III Цивільного кодексу України є публічною обіцянкою винагороди.
Згідно з положеннями юридичної науки публічна обіцянка винагороди є одностороннім правочином, особливістю якого є те, що він відбувається стосовно невизначеного кола осіб, а учасником правовідношення, яке виникає на його основі, може бути кожен, хто досягне зазначеного в правочині результату.
Надавши Банку послуги із залучення нових клієнтів, за що була отримана відповідна винагорода, ОСОБА_3 приєдналася до публічної обіцянки винагороди, повідомленої при підписанні договору про банківське обслуговування, тобто фактично вчинила інший односторонній правочин - передала результат, обумовлений у вказаній обіцянці. Таким чином, між згаданими суб'єктами виникли зобов'язання з публічної обіцянки винагороди - різновиду недоговірних зобов'язань, а не з надання послуг за цивільно-правовою угодою.
Надання таких послуг не можна віднести і до інших ознак зайнятого населення, визначених у пункту 3 статті 1 Закону України від 1 березня 1991 року N 803-XII «Про зайнятість населення» (далі - Закон №803-XII).
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що вчинення зареєстрованою у центрі зайнятості особою - клієнтом банківської установи за договором про банківське обслуговування - дій на досягнення результату за наданою такою установою публічною обіцянкою винагороди, не змінює статусу цієї особи як безробітної у розумінні Закону №803-XII та не впливає на умови виплати їй матеріального забезпечення на випадок безробіття, тому стягнення такого забезпечення на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 30 вересня 2014 року у справі №21-367а14.
Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність вимог Тернопільського міськрайонного центру зайнятості щодо стягнення з позивача допомоги по безробіттю.
Суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.
Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Тернопільського міськрайонного центру зайнятості залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді В.І.Ємельянова
О.П. Стародуб