"21" січня 2015 р. м. Київ К/800/12178/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю: секретаря Кохан О.С.,
представника позивача Тарасенко Т.П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-Сервіс» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013 по справі №2-а-1949/12/2170 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-Сервіс» до Державної податкової інспекції у місті Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21.06.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-Сервіс» до Державної податкової інспекції у місті Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торг-Сервіс» 27.02.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.03.2013 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 61 Конституції України, частини першої та другої статті 203, частини першої статті 204, статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, частини першої статті 207 Господарського кодексу України, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Новій Каховці Херсонської області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011.
Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог статей 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті занижено податок на прибуток у сумі 201237,00грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 172936,00грн.
Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що правочини, укладені позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Зеніт НВКП», Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіелектронік» та Приватним підприємством «Зовнішрегіонсервіс» є нікчемними та не породжують правових наслідків.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Новій Каховці Херсонської області складено акт від 23.12.2011 №1452/230-24109479 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0004012301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 216170,00грн., у тому числі з них 172936,00грн. основного платежу та 43234,00грн. штрафних санкцій; від 12.01.2012 №0004092301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 206216,00грн., у тому числі 201237,00грн. основний платіж та 4979,00грн. штрафна санкція.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Позивачем не надано документи, які б містили достатню доказовість виконання робіт по відвантаженню, перевезенню, прийманню продукції, відсутні документи, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до перевізника (покупця) (акти приймання продукції, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання ТМЦ, довіреності, сертифікати якості, інші документи, що засвідчують транспортування). Наявність лише видаткових та податкових накладних не може бути доказом проведення самої господарської операції.
Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Той факт, що у позивача відсутні документи, які б свідчили про транспортування продукції не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи, а у розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення.
З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.
Натомість, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Зеніт НВКП», Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіелектронік» та Приватним підприємством «Зовнішрегіонсервіс».
Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини, які є суттєвими для правильного вирішення даної справи, зокрема, судами не з'ясовано специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов поставки товару, не з'ясовано яким чином проводився облік придбаних товарів в бухгалтерському обліку позивача, не досліджено питання використання таких товарів у власній господарській діяльності позивача.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг-Сервіс» задовольнити частково.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013 по справі №2-а-1949/12/2170 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв