26 січня 2015 року м. Київ К/800/63700/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Південної митниці Міндоходів
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року
у справі № 815/1019/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Левада»
до Південної митниці Міндоходів
про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» звернулось до суду з адміністративним позовом до Південної митниці Державної митної служби України про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2013 року у справі № 815/1019/13-а в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Південної митниці Державної митної служби України форми «Р» від 28.01.2013 року № 14 та № 15.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки стану дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Левада» законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 09.01.2013 року № 0001/3/500000000/0034055728, яким встановлено факти заниження митної вартості товарів, чим порушено вимоги ст. 81, ст. 88, ст. 267 Митного кодексу України, п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, ст. 58, ст. 257 Митного кодексу України. Сума податкового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Левада» за МД, переліченими у Додатку 1 та Додатку 2, яка визначена за результатами перевірки, становить 149 080, 75 грн. (у т.ч. ввізне мито - 51 332, 51 грн., ПДВ - 97 748, 24 грн.).
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 28.01.2013 року № 14, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання у загальному розмірі 64 165, 64 грн., № 15, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання у загальному розмірі 122 185, 30 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем до митної вартості товарів витрати на транспортування включалися не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивачем було занижено митну вартість товарів, що переміщувались через митний кордон України.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи спростовується висновок митного органу щодо заниження позивачем митної вартості товарів.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої ст. 81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до ст. 88 Митного кодексу України декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.
Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (ст. 259 Митного кодексу України).
Відповідно до частини першої ст. 262 вказаного Кодексу митна вартість товарів i метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Згідно із частиною першою ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів i подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Відповідно до частини другої ст. 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Згідно із частиною третьою ст. 267 вказаного Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема, витрати на транспортування після ввезення.
Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766 передбачено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
З 01 червня 2012 року набрав чинності Митний кодекс України від 13.03.2012 року.
Відповідно до частини десятої ст. 58 вказаного Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до частини одинадцятої вказаної статті цього ж Кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, а саме, витрати на транспортування після ввезення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за перевіряємий період 2010 - 2012 роки ТОВ «Торговий дім Левада» здійснювало ввезення на митну територію України з Німеччини та Голландії картопляних пластівців, м'яса та м'ясопродуктів, а також експортувало до Республіки Молдова та Білорусії тісто та різноманітні заморожені вироби з тіста.
Транспортування товарів на митну територію України здійснювалось на підставі договорів про транспортно-експедиційне обслуговування.
Під час митного оформлення товарів, імпортованих ТОВ «Торговий дім Левада», вартість транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України визначалась у відповідності до довідок про транспортні витрати ТОВ «ТЕК «Енергія» та ТОВ «Фортуна плюс», які були надані до митного оформлення.
В обґрунтування висновку щодо заниження позивачем вартості транспортування товарів відповідач посилається на те, що на підставі наданих компаніями-перевізниками документів не можливо виділити вартість транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України від вартості транспортування товару після ввезення на митну територію України.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що з наданих позивачем документів, організацією доставки товару на адресу позивача з Німеччини та Голландії займались експедитори ТОВ «ТЕК «Енергія» та ТОВ «Фортуна плюс», що підтверджується відповідними договорами транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.
Згідно зазначених договорів експедитор (ТОВ «ТЕК «Енергія» та ТОВ «Фортуна плюс») зобов'язуються від свого імені та за рахунок замовника (ТОВ «Торговий дім Левада») займатися організацією доставки вантажів у міжнародному сполучені, залучаючи для виконання перевезення третю сторону на підставі договору, укладеного між Експедитором та третьою стороною - перевізником.
На виконання умов зазначених вище договорів компаніями-експедиторами укладено договори на перевезення вантажу автомобільним транспортом з Німеччини та Голландії в Україну.
Позивачем розрахунки з перевізниками за транспортування товару здійснювались через ТОВ «ТЕК «Енергія» та ТОВ «Фортуна плюс», а тому всі первинні документи (контракти-заявки, акти виконаних робіт та рахунки), що підтверджують вартість транспортування товару до митного кордону України, оформлялись зазначеними товариствами.
Відповідно до ст. 260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.
Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні доцільними для певного методу визначення митної вартості (частина третя ст. 260 Митного кодексу України).
Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що первинними документами, на підставі яких визначається митна вартість товару, є оформленні ТОВ «ТЕК «Енергія» та ТОВ «Фортуна плюс» у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документи, надані позивачем, а саме: довідки по транспортним витратам, контракти-заявки, акти виконаних робіт та рахунки.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що згідно наданих позивачем первинних документів, можливо встановити точний розмір витрат на транспортування товару до митного кордону України, а тому висновок Південної митниці щодо неможливості виділити вартість транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України від витрат на транспортування цих товарів після ввезення в Україну є необґрунтованим.
При цьому вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки митне оформлення товарів було здійснене митними органами - товари випущені у вільний обіг, то у митних органів не виникло питань щодо правильності та обґрунтованості митної вартості, що зазначена у вантажних митних деклараціях в момент митного оформлення.
Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Південної митниці Міндоходів відхилити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року у справі № 815/1019/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук