АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
02 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням - квартирою.
Колегія суддів, -
У листопаді 2014 р. ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням - квартирою.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що сторони по справі на праві приватної спільної власності належить кв.АДРЕСА_1.
Зазначав, що сторони між собою не можуть узгодити порядок користування зазначеною квартирою.
Посилаючись на викладені обставини просив суд встановити порядок користування зазначеним житловим приміщенням, шляхом виділення у його користування ізольованої житлової кімнати, площею 12,5 кв.м., виділити у користування відповідачам інші житлові кімнати, площею 11,5 кв.м., 17,9 кв.м. та 11,5 кв.м., залишити у загальному користуванні сторін кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2014 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, сторонам по справі на праві приватної спільної часткової власності належить кв.АДРЕСА_1, яка складається з трьох ізольованих житлових кімнат, площею 12,5 кв.м., 11,5 кв.м. та 11,5 кв.м і однієї прохідної - площею 17,9 кв.м. /а.с.6, 7/.
Відповідно до довідки по формі №3 ЖРЕО-411 від 16 липня 2014 р. за №839 у зазначеній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_1, його батько - ОСОБА_2, мати - ОСОБА_3, сестра - ОСОБА_4 та племінник - ОСОБА_5 /а.с.10/.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що встановлення порядку користування квартирою є неможливим, остільки призведе до штучного погіршення житлових прав позивача та іншим мешканців й викличе необхідність постановки на квартирний облік, в той час як між сторонами фактично існує домовленість щодо порядку володіння та користування спірною квартирою.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими, вони узгоджуються з вимогами ст.150 ЖК України та ґрунтуються на керівних роз'ясненнях п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. за №20 та п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. за №2.
Доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав до встановлення порядку користування квартирою, остільки між сторонами виникають суперечки щодо цього, ретельно перевірялися судом першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Колегія суддів враховує встановлені судом обставини про те, що між сторонами існує добровільна домовленість про користування позивача з родиною ізольованою житловою кімнатою, площею 12,5 кв.м., а також пояснення ОСОБА_1 в суді першої інстанції, що він має сина, місце проживання якого має намір зареєструвати після встановлення судом порядку користування квартирою.
Окрім цього, колегія суддів вважає такими, що підлягають до врахування й наявні у справі докази про те, що фактично у спірній квартирі проживає три сім'ї - позивача, його сестри ОСОБА_4 та їх батьків, в той час як одна з кімнат квартири - площею 17,9 кв.м., є не ізольованою - прохідною /а.с.6/.
Посилання апеляційної скарги про те, що виділення позивачу ізольованої кімнати, площею 12,5 кв.м. не перевищує його ідеальну частку права власності та жодним чином не порушуватиме права та інтереси інших співвласників отримали належну оцінку в судовому рішенні, й висновків суду про неможливість визначення такого порядку користування квартирою, остільки це суперечитиме нормам матеріального права, не спростовують.
Матеріалами справи не доведено існування між сторонами спору щодо порядку користування жилим приміщенням, а задоволення позову призведе до штучного погіршення їх житлових прав.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про відсутність правових підстав до задоволення позову.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального й процесуального права застосовано правильно.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам й доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 755/29284/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2332/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.