"05" лютого 2015 р.Справа № 915/1477/14
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Лисенко В.А.
суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.
(Склад колегії суддів згідно з розпорядженням голови суду № 3201 від 17.12.2014р.)
При секретарі судового засідання: Молодові В.С.
За участю представників сторін:
від позивача - Єгоров В.С., за довіреністю № 14-137 від 13.05.2014р.;
від відповідача - Ходикін М.М., за довіреністю № 09-01/78 від 15.10.2014р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014р.
по справі № 915/1477/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»
про стягнення 24 528 138,93 грн.
Відповідно до ст.ст.44, 811 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
Встановила:
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» 24 528 138,93 грн., з яких: 17 906 878,21 грн. основного боргу, 3 186 153,82 грн. пені, 962 046,33 грн. 3 % річних та 2 473 060,57 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання грошових зобов'язань, що виникли на підставі умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012р., укладеного між сторонами.
Позовні вимоги мотивовані приписами ст.ст. 525, 526, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 12, 15, 54-57,61 Господарського процесуального кодексу України.
У жовтні 2014 року відповідач звернувся до господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014р. із клопотанням про зменшення розміру пені. В обґрунтування відповідач посилається на те, що борг за договором виник у зв'язку з невідповідністю тарифів на теплову енергію, що постачалась населенню, а тому його виникнення не залежало від відповідача та було зумовлено несвоєчасним виділенням субвенцій з боку держави. Вказує, що основними споживачами теплової енергії, яку виробляє відповідач, є населення та бюджетні організації, заборгованість яких перед ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» станом на 01.01.2014р. становить 54 749 979,87 грн. Також відповідач зазначив, що у випадку сплати штрафних санкцій зачіпаються не лише майнові інтереси ПАТ «Миколаївська ТЕЦ», а й інші інтереси, зокрема можливість здійснення ремонтної компанії теплових мереж, необхідної для належного постачання теплової енергії населенню м. Миколаєва.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014р. (суддя Васильєва Л.І.) позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 469 475,87 грн., інфляційні в сумі 2 315 264,82 грн., пеню в сумі 1 166 522,44 грн. та 64 658,15 грн. судового збору. В частині стягнення з відповідача на користь позивача 17 750 219,21 грн. боргу провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване наявністю порушень умов договору щодо своєчасної оплати за газ з боку ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» та обґрунтованістю вимог щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Однак ці вимоги суд задовольнив частково посилаюсь на власний розрахунок, який пов'язаний з датою підписання актів приймання-передачі природного газу.
Крім того, при винесенні рішення, суд першої інстанції скористався своїм правом передбаченим п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України та зменшив розмір пені, яка підлягала стягненню з відповідача на 50%.
У задоволенні вимоги щодо стягнення основного боргу провадження припинено, у зв'язку зі сплатою відповідачем заявленої суми заборгованості.
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 2 0191 631,38 грн. пені, 492 570,46 грн. 3 % річних, 157 795,75 грн. інфляційних втрат, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ „НАК „Нафтогаз України" посилається на те, що місцевий господарський суд помилково дійшов висновку щодо невірного періоду нарахування позивачем прострочення суми заборгованості та дати прострочення.
Крім того, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно зменшив розмір пені, оскільки відповідачем не надано жодних доказів щодо винятковості обставин за яких господарський суд має право зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Більш детальніше доводи викладені у скарзі.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2012 року між НАК „Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ „Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 (а.с.13-18)., за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 32 667 тис. куб. м.
Положеннями п.3.4. Договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно п. 4.1 Договору, кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010р. № 288 «Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії по категоріям споживачів», зареєстрованих в Мінюсті 11.08.2010р. за № 671/17966.
Згідно умов викладених у розділі 6 договору сторони узгодили порядок та умови проведення розрахунків, згідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 -го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 11.1 Договору, договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Згідно вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у частинах 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 44 179 116,35 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу.
Позивач вказував, що відповідач в повному обсязі за поставлений природний газ не розрахувався, у зв'язку з чим станом на 31.07.2014р. розмір основного боргу за договором склав 17 906 878,21 грн.
Матеріали справи містять платіжне доручення від 18.08.2014р. № 8, яке свідчить про оплату відповідачем основної заборгованості за договором в сумі 156 659,00 грн. до звернення позивачем із позовом до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
Крім того, після звернення позивача із позовом до суду між сторонами у справі був укладений багатосторонній договір від 03.10.2014р. № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014р.»)
На виконання зазначеного договору, в рахунок погашення заборгованості за природний газ за 2013р. платіжним дорученням від 15.10.2014р. № 3 на рахунок позивача було перераховано 17 750 219,21 грн.
На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині стягнення 17 750 219,21 грн. боргу на підставі п. 1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Після визнання таким, що втратив чинність наказ Міністерства палива та енергетики України від 15 липня 2010 року № 288 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» 15.11.2013р. було укладено додаткову угоду №1 до договору.
За змістом цієї угоди п.4.1 договору викладено наступним чином: « 4.1. Кількість газу, яка передається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця». Беручи до уваги, що ця угода поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 1 січня 2013 року сторони прийшли до згоди анулювати акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий 2013р., та узгодити фактичні обсяги газу з визначенням його вартості 28.10.2013р. за відповідними актами приймання-передачі природного газу за січень, лютий 2013р.
При цьому, за умовою п. 3.4 договору саме акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами за фактично переданий/спожитий газ.
Анулювавши акти приймання-передачі природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням від 29.03.2013р. (споживання січня, лютого 2013р.) від 31.05.2013р. (споживання березня, квітня 2014р.) сторони не встановили остаточну оплату таких актів за їх визначенням - анулюванням, а відповідно підписавши акти від 28.10.2013р. (споживання січня, лютого, березня, квітня 2013р. по населенню) не встановили інші умови їх оплати, тобто вони мають здійснюватись за загальними положеннями договору.
Тобто, сторони унормували відносини і погодили, що абсолютне значення спожитого природного газу за такі (відповідні) місяці споживання фактично дорівнюють 0 (нулю), а після 28.10.2013р. у відповідних значеннях передбачених такими актами - щодо остаточних розрахунків. Внісши зміни додатковою угодою № 1 від 15.11.2013р. до Договору лише в його пункт 4.1 сторони легітимізували (визнали) кількість газу за показами комерційних вузлів обліку газу відповідача які виникли з 01.01.2013р. Отже, мова йде про факт події передачі природного газу але аж ніякі про підстави та особливі умови остаточних розрахунків за анульованими актами, договір не зазнав змін і не містить таких умов.
З цього приводу, твердження скаржника про відсутність зв'язку між датою підписання актів та датою розрахунку по кожному з періодів постачання газу є безпідставними, оскільки акти фіксують остаточний обсяг споживання природного газу.
Таким чином, остаточний розрахунок за умовою п.6.1 Договору не може бути здійснений, тому що поставка газу (не фактична, а юридична) виникла не за місцем поставки, а за місяцем узгодження обсягів використаного газу, його ціни та вартості.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Отже, відповідач вірно визначив період прострочення за кожним окремим актом приймання-передачі газу в розрізі споживачів «населення», «релігійні організації».
Так, зобов'язання січня, лютого, березня, квітня 2013р. по «населенню» підтверджено актами приймання-передачі природного газу від 28.10.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.11.2013р.
Зобов'язання жовтня 2013р. по «населенню» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.11.2013р.
Зобов'язання листопада 2013р. по «населенню» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.12.2013р.
Зобов'язання грудня 2013р. по «населенню» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.01.2014р.
Зобов'язання січня 2013р. по «релігійні організації» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.02.2013р.
Зобов'язання лютого 2013р. по «релігійні організації» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.03.2013р.
Зобов'язання березня 2013р. по «релігійні організації» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.06.2013р.
Зобов'язання квітня 2013р. по «релігійні організації» не підтверджено актом приймання-передачі природного газу за відсутністю споживання.
Зобов'язання жовтня 2013р. по «релігійні організації» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.11.2013р.
Зобов'язання листопада 2013р. по «релігійні організації» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.12.2013р.
Зобов'язання грудня 2013р. по «релігійні організації» підтверджено актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2013р. та в цьому разі прострочення виникає з 14.01.2014р.
На підставі вищенаведеного, апеляційною інстанцією за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Ліга Закон" перевірені розрахунки 3 % річних за договором № 13/2480-ТЕ-22 здійснені судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо правильності нарахування суми.
Вимога позивача щодо стягнення інфляційних втрат з відповідача у сумі 2 473 060,57 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання також є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.
Відповідач, в порушення пункту 6.1 Договору, не здійснив оплату за спожитий природний газ у встановлені строки, у зв'язку з чим згідно з п.7.2 Договору позивачем здійснено нарахування відповідачу штрафної санкції у розмірі 2 473 060,57 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, сума пені за договором № 13/2480-ТЕ-22 становить 2 333 044,89 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та висновків місцевого суду з цього питання, то колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.
Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Враховуючи обставини, що населення та релігійні організації є основним споживачем, а також те, що основний борг відповідачем погашено в повному обсязі, судова колегія погоджується з висновком першої інстанції про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до суми у розмірі 1 166 522,44 грн., тому підстав для скасування рішення у цієї частині судова колегія не вбачає.
Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються обставинами справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав правильну юридичну оцінку правовідносинам сторін у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 85,99,101, 103 п.1, 105 ГПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014р. по справі № 915/1477/14 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог ст.105 ГПК України і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 09.02.2015 року
Головуючий суддя В.А. Лисенко
Суддя Н.В. Ліпчанська
Суддя А.І. Ярош