Справа № 135/1612/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Волошина Т.В.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
04 лютого 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду у м. Ладижин Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду у м. Ладижин Вінницької області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
В листопаді 2014 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду у м. Ладижин Вінницької області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 грудня 2014 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи.
Від представника відповідача (апелянта) надійшла заява в якій він просив розглянути справу без його участі.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом першої інстанцій встановлено, що відповідно до посвідчення Серія НОМЕР_1 , виданого 23.06.1999 року ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
В серпні 2014 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду у м. Ладижин Вінницької області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-12 (далі Закон № 796-12).
Розпорядженням відповідача від 06.10.2014 № 18 у задоволенні заяви відмовлено, оскільки поданими разом із заявою документами не підтверджено факт постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 1 січня 1993 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем підтверджено право на призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку за ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з матеріалів справи та показання свідків.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно зі ст. 9 Закону № 796-12 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з п.4 ч.1 ст.14 Закону № 796-12, до категорії 4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
За змістом статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з положеннями ст. 65 Закону № 796-12 посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.88 N 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення Серія НОМЕР_1 , виданого 23.06.1999 року є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) і з 31.08.1989 року до теперішнього часу проживає в м.Ладижин, що підтверджуються паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 та довідкою № 1318 від 21.04.1999 року, виданої начальником ЖКГ Ладижинської ТЕС.
Також судом першої інстанції під час розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , які під присягою засвідчили, що ОСОБА_1 разом із сім'єю з листопада 1988 року по даний час проживає в м.Ладижин. При цьому зазначили, що дійсно позивач працював з 1988 року на підприємстві в будівельному управлінні № 5 тресту "Уренгойгазпромстрой" в районі Крайньої Півночі, проте його робота носила вахтовий характер, що дозволяло позивачу щомісячно приїжджати додому та на тривалий термін залишатись за місцем свого постійного проживання в м. Ладижині.
Показанням свідків також відповідають відомості викладені, в довідці від 18.07.1991 № 232, виданій СУ-5 тресту "Уренгойгазпромстрой" та розшифровка заробітної плати, з яких вбачається, що ОСОБА_1 дійсно в період з 1988 року по 1999 рік працював на вказаному підприємстві по вахтовому методу (а.с.9).
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка № 82 від 10.09.1998, видана будівельним управлінням дільниці №1, з якої вбачається, що позивач у період часу з 03.10.1987 по 15.07.1988 працював в Чигиринській госпрозрахунковій дільниці плотником і був у відрядженні з 03.10.1987 по 15.07.1988 у місті Славутич, що згідно додатку № 1 до постанови КМУ від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" входить до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи за соціально-економічним фактором.
Таким чином, на підставі наявних у справі доказів суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 надав достатньо документів для підтвердження факту його проживання (роботи) не менше чотирьох років станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому він має право на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Посилання апелянта на те, що подані ОСОБА_1 документи для підтвердження періоду проживання (роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю суперечать відомостям в трудовій книжці, на думку апеляційного суду є безпідставними, оскільки дані суперечності спростовані наданими позивачем доказами.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає що висновки суду першої інстанції обґрунтовані, оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду у м. Ладижин Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 грудня 2014 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М.
Гонтарук В. М.