м. Вінниця
28 січня 2015 р. Справа № 802/4294/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Комара П. А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Мошняги В. І.
представника позивача: Шмигуна Д. А.
представників відповідача: Дмитрик Л. В., Янушкевича А. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: публічного акціонерного товариства "Іллінецьке пересувне будівельно - монтажне підприємство №5"
до: Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
17.12.2014 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов публічного акціонерного товариства "Іллінецьке пересувне будівельно - монтажне підприємство №5" (далі-позивач) до Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Позов мотивовано тим, що Іллінецькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Іллінецьке будівельно-монтажне підприємство №5» щодо дотримання вимог податкового законодавства з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з: TOB «Укрбудсфера» за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року; TOB «БК «Гефест Альянс» за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року, TOB ГК «ДДМ» за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року, TOB «БК «Евробуд» за період з 01.04.2014 року по 31.05.2014 року.
28.10.2014 року за результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт за № 14/22/01350937 на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення №0001072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 229 582,50 грн., з них: за основним платежем - 191 666 грн. та за штрафними санкціями - 47916, 50 грн.
Позивач вважає, що винесене за наслідками здійснення перевірки податкове повідомлення - рішення є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, а тому звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001072200 від 28.11.2014 року прийняте Іллінецькою ОДПІ.
У ході судового розгляду справи судом допущено заміну неналежного відповідача із Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на Іллінецьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Вінницькій області.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та пояснення, надані у судових засіданнях, просив позов задовольнити у повному обсязі. Письмових заперечень проти позову суду не надали.
Представники відповідача позовні вимоги не визнали, зазначили, що Іллінецька ОДПІ приймаючи оскаржуване рішення діяла згідно із нормами чинного законодавства на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.
ПАТ «Іллінецьке будівельно-монтажне підприємство №5» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №01350937 зареєстроване 06.09.1995р. Іллінецьким районним управлінням юстиції Вінницької області.
На підставі направлення № 145 від 15.10.2014 року Іллінецькою об'єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Іллінецьке будівельно-монтажне підприємство №5» щодо дотримання вимог податкового законодавства з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при здійсненні правових відносин з: TOB «Укрбудсфера» за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року; TOB «БК «Гефест Альянс» за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року, TOB ГК «ДДМ» за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року, TOB «БК «Евробуд» за період з 01.04.2014 року по 31.05.2014 року.
28.10.2014 року за результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт за № 14/22/01350937, яким встановлено порушення позивачем ст.44, п.198.1, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, ст.201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим було занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 191 666 грн., в тому числі: за листопад 2011 року в сумі 37 833 грн., за грудень 201 1 року в сумі 16 167 грн., за квітень 2013 року в сумі 30 127 грн., за травень 2013 року в сумі 36 495 грн., за червень 2013 року в сумі 20 211 грн., за квітень 2014 року в сумі 10 000 грн., за травень 2014 року в сумі 40 833 грн.
На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що в період який перевірявся, позивачем укладено договори з TOB «БК «Евробуд», TOB «Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ» та TOB «Укрбудсфера» .
Податковим органом зроблено висновок, що господарські операції із зазначеними контрагентами не здійснювалися та є безтоварними, а позивач не має права на податковий кредит.
28.11.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0001072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 229 582,50 грн., з них: за основним платежем - 191 666 грн. та за штрафними санкціями - 47916, 50 грн.
Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив із наступного.
Судом встановлено, що передумовою визначення податкового зобов'язання з ПДВ у цій справі були фінансово -господарські взаємовідносини між позивачем та TOB «БК «Евробуд», TOB «Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ», TOB «Укрбудсфера».
Так, згідно договорів позивач отримав від контрагентів послуги по виконанню будівельно - монтажних робіт, про що отримав податкові накладні, та перерахував грошові кошти за отримані послуги. Ці операції визнані податковим органом як фіктивні із посиланням на неможливість реального здійснення платниками податків (TOB «БК «Евробуд», TOB «Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ», TOB «Укрбудсфера») зазначених операцій з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень та наявності довідок про неможливість проведення зустрічних звірок підприємств - контрагентів позивача.
Разом з тим, позивачем надано на підтвердження реальності господарських операцій документи, які містяться в матеріалах справи: договори, дефектні акти, кошториси, акти приймання виконаних робіт за формою довідки №КБ -2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3, платіжні доручення, виписки по рахунках та податкові накладні (а.с. 13-205).
Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено його завищення.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.
З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт реальності здійснення операцій, є договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт та платіжні доручення.
Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.
З урахуванням того, що чинним законодавством на позивача не покладено обов'язок контролювати звітність контрагентів, або своєчасність сплати ними податків, на підставі виписаних контрагентом податкових накладних, позивачем обґрунтовано та правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість.
Крім того, суд зазначає, що підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податків товарів.
Таким чином, з урахуванням матеріалів справи, викладених вище обставин, у відповідача відсутні правові підстави для виключення зі складу валових витрат сум, сплачених позивачем при придбанні послуг.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товарів (послуг), на підставі податкових накладних, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності та не покладає на покупця послуг обов'язок по контролю за веденням податкового та бухгалтерського обліку свого контрагента.
Таким чином, відповідальність за порушення податкового законодавства якщо воно дійсно мало місце, несе підприємство яке його порушило.
Вказане також кореспондується із думкою Вищого адміністративного суду України у постанові по справі №К/9991/35056/11від 12.02.2012 року.
Крім того, як вбачається з акту перевірки, відповідач погодився із тим, що числові показники, зазначені у регістрах бухгалтерського обліку позивача при здійсненні господарських операцій є достовірними і сумніву не викликають, оскільки перевіряючи не зазначено про наявність яких - небудь порушень "Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999р., затвердженого Міністерством юстиції України 21.12.1999 за №892/4185.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що первинні документи, регістри бухгалтерського обліку та фінансової звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків підтверджують здійснення господарських операцій позивачем з TOB «БК «Евробуд», TOB «БК« Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ», TOB «Укрбудсфера».
Суд також не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності укладених договорів позивача з TOB «БК «Евробуд», TOB «Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ», TOB «Укрбудсфера», з огляду на наступне.
У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.
Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.
Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, господарські операції та послуги отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.
Крім того, в Акті перевірки зазначено про внесення до ЄДР запису про відсутність ТОВ "Гефест Альянс" за місцезнаходженням.
Проте, відповідно до ч.1 с.91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
В силу ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Однак, як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент здійснення господарської операції, контрагент як юридична особа внесене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та було зареєстроване як платник податку на додану вартість.
Крім того, суд звертає увагу податкового органу, на те що Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Таким чином, судом встановлено, що правочини між позивачем та TOB «БК «Евробуд», TOB «Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ», TOB «Укрбудсфера» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність умислу на укладення вказаних домовленостей з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій та використання позивачем товарів у власній господарській діяльності, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст.ст. 202, 203, 228 ЦК України.
Як встановлено при розгляді даної справи, позивачем дотримано усіх необхідних та властивих господарським операціям із контрагентамиTOB «БК «Евробуд», TOB «Гефест Альянс» , TOB «ГК «ДДМ», TOB «Укрбудсфера» умов, на які звертає увагу Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10). Окрім цього, як встановлено висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до пп. 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові, особи контролюючих органів зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як поясненнями представників сторін, так і матеріалами справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Іллінецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області №00001072200 від 28.11.2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович