Справа: № 826/17961/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
05 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_2,
від відповідача Мізерний О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012 №0000411740 та податкової вимоги від 08.10.2012 №69.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2014 позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 було подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2011 рік.
Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи, поданої позивачем.
Результати перевірки зафіксовано в акті про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 06.07.2012 №52/17-49 (далі по тексту - акт перевірки), в якому податковий орган дійшов висновку, що при поданні податкової декларації про майновий стан та доходи позивачем не підтверджено документами первинного обліку суми витрат на придбання акцій, чим порушено пп. «б» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України.
На підставі висновків акта камеральної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.08.2012 №0000411740, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування, на загальну суму 1 863 195,25 грн. (за основним платежем 1 490 556,2 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 372639,05 грн.).
В подальшому податковим органом винесено вимогу від 08.10.2012 №69 на суму податкового боргу 1 863 195,25 грн., що виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012 №0000411740.
Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу про порушення позивачем пп. «б» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки витрати позивача на придбання інвестиційних активів в задекларованій позивачем сумі, підтверджуються первинними документами, що не були взяті до уваги при проведенні перевірки декларації позивача.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. «б» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України ґрунтується на результатах камеральної перевірки податкової декларації ОСОБА_4 про майновий стан та доходи за 2011 рік.
Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Статтею 76 Податкового кодексу України встановлено порядок проведення камеральної перевірки.
Згідно положень ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
З аналізу наведених положень законодавства випливає, що при проведенні камеральної перевірки податковим органом не здійснюється дослідження первинної документації платника податків, на підставі якої останнім сформовано податкові зобов'язання, зважаючи на те, що перевірці в даному випадку підлягають лише дані податкової декларації платника.
З акта камеральної перевірки вбачається, що податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог пп. «б» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, згідно з яким платники податку зобов'язані: отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку, через відсутність документів первинного обліку, на підставі яких визначено відповідні витрати.
Такий висновок контролюючого органу є необґрунтованим, оскільки зроблений без урахування наявності у позивача документів первинного обліку, а саме: копії договорів, купівлі-продажу цінних паперів, платіжних доручень, квитанцій, які долучено до матеріалів справи та якими підтверджуються витрати позивача на придбання інвестиційних активів в задекларованій позивачем сумі.
Відповідно до пп. 49.18.4. п. 49.18. ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п. 163.1. ст. 163 ПК України).
Пунктом 164.1 ст. 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності , та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Відповідно до пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами). До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.
Як вбачається зі змісту пп. 170.2.3 п. 170.2 ст. 170 ПК України, якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від'ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.
Відповідно до пп. 170.2.4 п. 170.2 ст. 170 ПК України, у разі якщо протягом 30 календарних днів до дня продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а також протягом наступних 30 календарних днів з дня такого продажу платник податку придбаває пакет ідентичних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, то: а) інвестиційний збиток, що виник внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами; б) вартість придбаного пакета для цілей оподаткування визначається за ціною його придбання, але не нижче ніж ціна проданого пакета.
Підпунктом 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПК України встановлено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.
Згідно п. 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані:
а) вести облік доходів і витрат в обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим розділом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби;
б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;
в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.
З огляду на вищенаведене, фізична особа, яка здійснює протягом звітного року продаж інвестиційного активу юридичній особі та отримує інвестиційний прибуток, повинна надати податкову декларацію у встановленому порядку та сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною п. 167.1 статті 167 ПК України.
Відповідно до норми п. 14.1.27 статті 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Витрати можуть виникати не тільки в момент оплати коштами вартості придбання цінних паперів, як зазначається в акті, але і в момент передачі права власності на цінні папери, у зв'язку з виникненням грошового зобов'язання оплатити одержані цінні папери у відповідності до укладених договорів купівлі-продажу.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях позивача порушення вимог пп. «б» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, зважаючи на підтвердження витрат на придбання цінних паперів первинними документами, та протиправністю висновку податкового органу щодо неврахування витрат платника податків, які підтверджені первинними документами, у зв'язку з чим приходить до висновку, що збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування на загальну суму 1 863 195,25 грн. (за основним платежем 1 490 556,2 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 372639,05 грн.) шляхом винесення податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012 №0000411740 є неправомірним.
Перевіряючи законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення вимог адміністративного позову про скасування податкової вимоги, колегія суддів виходить з наступного.
Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковою вимогою є письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, яким, згідно з п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
В силу приписів п. 59.1 ст.59 Податкового кодексу України в разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає/вручає йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання/вручення податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податкове повідомлення-рішення від 22.08.2012 №0000411740 було направлено позивачу поштовим відправленням та повернулось не вручене з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Проте в подальшому вказане рішення відповідача було оскаржене позивачем до суду в межах строку, визначеного ст. 102 Податкового кодексу України.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов'язань, які становлять 1095 днів.
Зважаючи на ту обставину, що повідомлення-рішення від 22.08.2012 №0000411740 в судовому порядку було визнане протиправним та скасоване, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що борг, визначений цим рішенням відповідача, не може вважатися узгодженим, а тому податкова вимога від 08.10.2012 №69 також підлягає скасуванню.
Посилання апеляційної скарги відповідача на преюдиційний характер постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року по справі № 2а-16724/12/2670 для вирішення даної справи є помилковим, оскільки постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від по справі станом на час апеляційного перегляду даної справи не набрала законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що доводи суб'єкта владних повноважень не підтверджують правомірність винесення оскаржуваних рішень.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Грибан
О.А. Губська
Ухвалу в повному обсязі виготовлено 09.02.2015 року
.
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.