33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 січня 2015 року Справа № 903/1153/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: Андріяш Н.В. (довіреність № б/н від 19.01.15р.)
від відповідача: Веремчук В.В. (довіреність № б/н від 19.01.15р.)
від третьої особи: Зузук Д.Ф. (керівник)
від скаржника: Шабата Ю.В. (довіреність № б/н від 03.04.14р.)
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на рішення господарського суду Волинської області від 01.12.2014 р. у справі № 903/1153/14 (суддя В.А. Войціховський)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами Карпати -інвест", м.Львів
до Приватного підприємства "Ніка-Ріелті" м.Луцьк
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРС Сістем" м. Луцьк
про звернення стягнення на предмет іпотеки
ПАТ "Компанія з управлінням активами "Карпати - інвест" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до ПП "Ніка-ріелті" (надалі -відповідач) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "ІРС Систем" , в якій просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: офіс /А-5/, загальною площею 148,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, Волинська обл., пр-т відродження, 10; грошові кошти отримані від реалізації предмета іпотеки, спрямувати на погашення заборгованості ТОВ "ІРС Систем" перед ПАТ "Компанія з управління активами "Карпати-інвест" за договором позики в сумі 190000 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 01.12.14 р. (а.с.102-107) в позові відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що у відповідності до положень законодавства у Іпотекодержателя право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами виникає не інакше, як у випадку порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою.
Судом не встановлено доказів на підтвердження порушення зобов'язання за договором позики, що б давало правові підстави звернути стягнення на предмет іпотеки.
Судом також встановлено, що на момент укладення договору іпотеки від 03.10.2014р. та його нотаріального посвідчення, як того вимагають положення чинного законодавства України, єдиним добросовісним власником предмету іпотеки було Приватне підприємство "Ніка-Ріелті", жодних обтяжень у відповідних реєстрах обтяжень стосовно предмету іпотеки зареєстровано не було.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що право власності ПП "Ніка-Ріелті" на майно, що складає предмет іпотеки, є дійсним та набутим законним шляхом, відсутнє будь-яке обтяження щодо такого майна, окрім передбаченого Договором іпотеки від 03.10.2014р. забезпечення, відтак підстави засвідчувати позивачем про можливість втрати чи погіршення умов забезпечення виконання основного зобов'язання відсутні.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, ПАТ "ВіЕс Банк" звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 119-120) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 01.12.14 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю з підстав, визначених скаржником.
Зокрема, апеляційну скаргу скаржник обґрунтовує тим, що офіс, який є предметом спору у даній справі, перебуває в іпотеці ПАТ "ВіЕс Банк" з 03.11.08 р. В результаті ряду судових процесів, право власності на офіс перейшло від першого власника офісу (який отримав кредит і передав офіс в іпотеку ПАТ "ВіЕс Банк") до ПП "Ніка-Ріелті" без згоди ПАТ "ВіЕс Банк", як іпотекодержателя. В подальшому, судові рішення, на підставі яких відбувався перехід права власності на офіс, були скасовані. Оскільки, борг за кредитним договором від 03.11.08 р. на даний час не погашений, ПАТ "ВіЕс Банк" має намір ініціювати процедуру звернення стягнення на офіс, як предмет іпотеки, з метою погашення боргу за даним кредитним договором.
Крім того, в письмових доповненнях до апеляційної скарги (а.с. 145-153), скаржник просив визнати недійсним договір іпотеки від 03.10.14 р.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.12.14 р. апеляційну скаргу ПАТ "ВіЕс Банк" прийнято до провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "ВіЕс Банк" (а.с. 117-118).
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 134-136) констатував, що на момент укладення договору іпотеки між сторонами даної справи жодних інших обтяжень предмету іпотеки (нежитлового приміщення по вул.. Відродження, 10 м.Луцьк) не існувало.
Третя особа у поясненнях (а.с. 143-144) стверджує, що станом на 03.10.14 р. позивач був єдиним іпотекодержателем з зареєстрованим у встановленому порядку обтяженнями згідно договору іпотеки та отримав право пріоритетного іпотекодержателя. Тому, немає жодних підстав для висновків, що рішення господарського суду Волинської області у даній справі у будь-який спосіб зачіпають чи порушують права ПАТ "ВіЕс Банк".
Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 209-211) звертає увагу на те, що під час укладення іпотечного договору, ні в позивача, ні в нотаріуса, що посвідчував такий правочин не було жодних підстав вважати таку іпотеку наступною ( в контексті ст. 588 ЦК України) та брати будь-яку згоду в попереднього іпотекодержателя. В межах розгляду даної справи, інтереси скаржника не зачіпаються. Спір, який розглядається по даній справі, виник виключно між двома юридичними особами з приводу виконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 01 жовтня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Карпати-інвест" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "IPC Сістем" (позичальник) укладено договір позики №9П-Гр (а.с. 10).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що позикодавець зобов'язався надати позичальнику за рахунок коштів Фонду позику в розмірі 500 000 грн., а позичальник, в свою чергу, прийняти позику, вчасно повернути її позикодавцю, а також сплатити відповідну плату за користування позикою.
Пунктом 1.4 договору позики №9П-Гр від 01.10.2014р. засвідчено, що позика надається на строк до 31 грудня 2017 року.
Відповідно до п. 1.7 договору позики №9П-Гр від 01.10.2014р. позика забезпечується майновою порукою Приватного підприємства "Ніка-Ріелті", а саме приміщенням офісу /А-5/, загального площею 148,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк Волинської області, пр. Відродження, буд. 10.
Відтак, 3 жовтня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Карпати-інвест" (іпотекодержатель) та Приватним підприємством "Ніка-Ріелті" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки.
Відповідно до умов договору, іпотекою за угодою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Договору позики №9П-Гр від 1 жовтня 2014 року, укладеного між іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "IPC Сістем" (боржник) та додатків до нього, якщо такі є чи будуть укладені в майбутньому (а.с. 11).
Пунктом 1.2 договору іпотеки від 03.10.2014р. визначається, що Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання зобов'язань Боржника за Договором позики №9П-Гр від 01.10.2014p., офіс /А-5/, загальною площею 148,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк Волинської області, пр. Відродження, буд. 10 (Предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №24754694, виданого 25.07.2014 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області Трофимчук Л.М. Право власності на Предмет іпотеки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 416173207101, номер запису про право власності: 6462458, що підтверджується Витягом з вищезгаданого реєстру №24829029, виданим тим же державним реєстратором 28.07.2014 року.
Пунктом 1.6 Договору іпотеки від 03.10.2014р. визначено, що Іпотекодавець засвідчує, що предмет іпотеки набутий законним шляхом, досі нікому не проданий, не подарований, не переданий в найм/оренду, не обтяжений, не підлягає вилученню і вільний від зобов'язань, крім тих, що передбачені цим Договором, не знаходиться у податковій заставі.
Як вбачається з матеріалів справи, договір іпотеки від 03.10.2014р. у встановленому законодавством порядку був посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачковою Тетяною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним №2570.
Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Згідно із статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, право чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" обумовлено, що за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від Іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Вказані положення, відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: платіжне доручення №52 від 04.11.2014р. на суму 60 000 грн. та №53 від 05.11.2014р. на суму 130 000 грн., колегія суддів приходить до висновку, що позивач виконав зобов'язання по договору позики належним чином, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ "IPC Сістем" суму позики в розмірі 190 000 грн.
На виконання умов договору позики від 01.10.2014р. №9П-Гр, згідно наданої позикодавцем відомості нарахування відсотків за позикою, 28 листопада 2014 року було сплачено ПрАТ "Компанія з управління активами "Карпати-інвест" 1 369,74 грн. відсотків, нарахованих за користування отриманими коштами.
Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що сторони належним чином виконують свої зобов'язання по договору позики, що виключає можливість задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що в порушення пунктів 1.6, 2.4 договору іпотеки від 03.10.2014р. та ст. 1052 ЦК України, відповідач не повідомив іпотекодержателя про наявність спору щодо предмету іпотеки (офіс /А-5/ площею 148,6 кв.м. у м. Луцьку по пр. Відродження, 10), а також щодо наявності майнових претензій на предмет іпотеки третіх осіб, зокрема, ПАТ "ВіЕс Банк".
Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки виникає виключно у випадку порушення основного зобов'язання. Наявність спору щодо предмета іпотеки не може бути правовою підставою для даного позову. Ст. 1052 ЦК України, якою позивач обґрунтовує вимоги, надає право останньому вимагати дострокового повернення позики та сплати процентів у випадку втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов, що не доведено матеріалами справи.
Водночас, колегія суду не бере до уваги твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі про відсутність у відповідача достатніх прав на передачу спірного нерухомого майна в іпотеку, у зв'язку з наступним.
У відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме від 25.07.14 р. № 24754694 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 61), ПП "Ніка-Ріелті" на праві приватної власності належить офіс /А-5/ по прос. Відродження, б. 10 у м. Луцьк площею 148,6 кв.м., а відтак відповідач мав правові підстави для передачі даного нерухомого майна в іпотеку, в якості забезпечення виконання зобов'язання.
Укладення між іпотекодержателем та іпотекодавцем іпотечного договору від 03.10.2014р. з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника перед Позикодавцем за Договором позики №9П-Гр від 01.10.2014p., виконання договірними сторонами умов договору іпотеки шляхом передачі Іпотекодавцем Іпотекодержателю іпотечного майна (офіс /А-5/, площею 148,6 кв.м. у м. Луцьку по пр. Відродження, 10) та відповідно реєстрація підтверджені витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (а.с. 58).
Пунктом 1.6 Договору іпотеки від 03.10.2014р. визначено, що Іпотекодавець засвідчує, що предмет іпотеки набутий законним шляхом, досі нікому не проданий, не подарований, не переданий в найм/оренду, не обтяжений, не підлягає вилученню і вільний від зобов'язань, крім тих, що передбачені цим Договором, не знаходиться у податковій заставі.
Згідно Витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, виданого 03.10.2014р. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачковою Т.О. за № 71855852, на час підписання договору іпотеки від 03.10.14 р., предмет іпотеки під забороною (арештом) відчуження, в іпотеці не перебував.
Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстровані речові права (окрім права власності), їх обтяження на Предмет іпотеки, що підтверджується Витягами, виданими 03.10.2014р. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачковою Т.О. за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухому майно, ідентифікатори пошуку: 71859069,71861058 (а.с. 82).
Водночас, згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 03.10.2014р. №45288696, виданим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Рачковою Т.О., предмет іпотеки (офіс /А-1/ площею 148,6 кв.м. у м. Луцьк, пр. Відродження, 10) на час підписання договору, в податковій заставі не перебував.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що на момент укладення договору іпотеки від 03.10.2014р. та його нотаріального посвідчення, як того вимагають положення чинного законодавства України, єдиним власником предмету іпотеки було Приватне підприємство "Ніка-Ріелті", жодних обтяжень у відповідних реєстрах стосовно предмету іпотеки на час укладання договору, зареєстровано не було.
При цьому, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, апеляційний суд констатує, що на час розгляду справи в суді першої інстанції, договір позики від 01.10.2014р. №9П-Гр та договір іпотеки від 03.10.2014р. недійсними в судовому порядку не визнавались, розірвані не були, а відтак були дійсними.
Звертаючись в Рівненський апеляційний господарський суд, скаржник просив скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 01.12.14 р., обґрунтовуючи апеляційну скаргу наступним.
03.11.2008 року між Давидюком С.С. та ВАТ "ФОЛЬКСБАНК" (правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк") укладено іпотечний договір, посвідчений приватним Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О., реєстр. №4436.
За умовами договору від 03.11.14р. Давидюк С.С. в забезпечення виконання зобов'язань по договору №KF53474 від 03 листопада 2008 року (надалі - "Кредитний договір"), укладеного між Банком та Давидюком С.С., передав в іпотеку Банку нерухоме майно - офіс загальною площею 148,6 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по просп. Відродження, 10 (надалі - "Офіс").
На підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2011 року у справі №2-2242/2011 Комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 25.11.2011р. зареєстровано право власності на Офіс "ФОЛЬКСБАНК".
22.12.2011р. за Давидюком С.С. було зареєстровано право власності на Офіс на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу Троц Ю.Б. 22.08.2008 року за реєстр. №4279, незважаючи на те, що відповідно до вимог чинного на той час законодавства видача дублікату договору було можливою виключно в зв'язку з втратою або зіпсуванням оригіналу документу, тоді як Давидюк С.С. не втрачав оригінал зазначеного договору, оскільки останній знаходився і знаходиться по сьогодні на зберіганні в ПАТ "ВіЕс Банк" відповідно до умов Іпотечного договору.
16.05.2012 року право власності на Офіс було зареєстровано за громадянами Койшем О.С. та Королем O.A. на підставі рішення Луцького міськрайонного суду від 23.04.12 р. у справі № 0308/4180/2012 (дане рішення скасоване 13 листопада 2014 року апеляційним судом Волинської області у справа №0308/4180/2012, провадження №22-ц/773/1437/14.
В подальшому, Койш О.С, та Король O.A., діючи як поручителі за зобов'язанням Свєтлічної С.М., в рахунок погашення заборгованості останньої за договором позики передали Офіс у власність Зузука Д.Ф., на підставі мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 11.07.2012 року в справі №0314/985/2012. (дана ухвала скасована 17 жовтня 2014 року апеляційним судом Волинської області в цивільній справі №0314/985/2012).
13.03.2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалено заочне рішення в цивільній справі №161/2784/14-ц за позовом Давидюка С.С. до ПАТ "ВіЕс Банк" та приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Аривонюк Т.О., яким вирішено визнати припиненим Іпотечний договір.
25.07.2014 року на підставі свідоцтва про право власності індексний номер 24754694, виданого реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції, право власності на Офіс було зареєстроване за відповідачем - ПП "НІКА-РІЕЛТІ", в результаті внесення статутного фонду єдиним учасником (засновником) та керівником ПП - Зузуком Д.Ф..
13 жовтня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області рішення в цивільній справі №161/16589/14-ц, провадження №2/161/4906/14, яким заяву ПАТ "ВіЕс Банк" про перегляд за нововиявленими обставинами заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.03.2014 року про визнання договору іпотеки припиненим задоволено, заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.03.2014 року по справі - скасовано, в позові Давидюка Сергія Степановича до ПАТ "ВіЕс Банк" та приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання нотаріуса внести запис про припинення обтяження - відмовлено.
23 жовтня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалено рішення в цивільній справі №161/13495/14-ц за позовом ПАТ "ВіЕс Банк" до Давидюка С.С. про стягнення заборгованості за кредитним договором №KF53474 від 03.11.2008 року в сумі 4 236 790,10 грн., яким позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не заперечує того, що на час винесення оскаржуваного рішення, дійсно існували спори та судові справи щодо встановлення особи - власника майна, однак суд першої інстанції при розгляді позовних вимог, правомірно досліджував обставини, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги та які існували на час прийняття оскаржуваного рішення.
Колегія суддів оцінює критично твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі, що в результаті перегляду судових рішень, на підставі яких відбувався перехід права власності на офіс, були скасовані, у тому числі, скасовано рішення суду, на підставі якого Іпотечний договір, укладений між ВАТ "ФОЛЬКСБАНК" було визнано припиненим, а відтак ПАТ "ВіЕс Банк" є іпотекодежателем та має намір ініціювати процедуру звернення стягнення на офіс, як предмет іпотеки, у зв'язку з чим підстави відмови у задоволенні позовних вимог судом визначено неправильно, оскільки визначені скаржником обставини є правовою підставою іншого позову, за участю банку в якості позивача у справі.
Крім того, дослідивши надані апелянтом матеріали, судом встановлено, що договір іпотеки, який є предметом судового дослідження у даній справі, укладено 03.10.14 р., тоді як договір іпотеки, укладений скаржником та Давидюком С.С., було визнано припиненим 13.03.14 р. Отже, на момент укладення договору іпотеки між сторонами даної справи жодних інших обтяжень предмету іпотеки (нежитлового приміщення по пр. Відродження, 10 у м. Луцьку) не існувало.
Рішення суду, яким припинено договір іпотеки укладений скаржником та Давидюком С.С. було скасовано лише 13.10.14 р. - після підписання та реєстрації оскаржуваного договору.
Враховуючи вказане, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладення спірного договору іпотеки від 03.10.14 р., згідно витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, виданого 03.10.14 р. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Рачковою Т.О., майно, що є предметом іпотеки під забороною відчуження, в іпотеці не перебувало.
В матеріалах справи відсутні докази того, що на час укладення договору іпотеки від 03.10.14 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містились відомості про зареєстровані речові права (окрім права власності), їх обтяження на предмет іпотеки.
А відтак, апеляційний суд констатує, що обставини викладені в апеляційній скарзі не спростовують обставини, якими суд першої інстанції керувався на момент винесення рішення.
Пунктом 2.4 договору іпотеки від 03.10.2014р. визначено, що Іпотекодавець зобов'язаний, зокрема, повідомляти Іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану Предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права Іпотекодержателя за цим Договором.
Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент укладення 03.10.2014р. між ПрАТ "Компанія з управління активами "Карпати-інвест" та ПП "Ніка-Ріелті" договору іпотеки, жодних вищезазначених обставин не існувало, відтак права Іпотекодержателя порушені будь-яким чином не були.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (а.с. 201) та реєстрацію обтяжень (а.с. 203), в яких зазначено, що державна реєстрація від 23.06.14 р., якою припинено дію реєстрації іпотечного договору від 03.11.08 р., скасована 14.01.15 р., оскільки дана дія вчинена (14.01.15р.), після прийняття оскаржуваного рішення господарським судом Волинської області від 01.12.14 р., а тому не могла вплинути на встановлення обставин та оцінку доказів.
А відтак, апеляційний суд не бере до уваги обставини, якими скаржник обґрунтовує апеляційну скаргу для скасування рішення та відмови в позові.
Щодо вимоги скаржника, викладеній у доповненнях до апеляційної скарги від 26.01.15р., про визнання договору іпотеки від 03.10.14 р. недійсним, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до Постанови пленуму ВГС України № 18 від 26.12.11 р., під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
В процесі розгляду справи по суті, лише позивач має право змінити предмет позову в суді першої інстанції. Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору такими правами не наділена.
Господарський суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частина 3 статті 101 ГПК України містить обмеження щодо розгляду вимог, які не були предметом розгляду в місцевому господарському суді. Вимоги, які судом першої інстанції не розглядалися, не приймаються і не розглядаються апеляційним господарським судом.
Як вбачається, предметом розгляду даної справи є звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак, апеляційна вимога скаржника про визнання договору іпотеки від 03.10.14 р. недійсним є самостійною вимогою, що не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, скаржник не позбавлений права подання самостійного позову до суду про визнання договору недійсним.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для скасування рішення.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на ПАТ "ВіЕс Банк" згідно ст.49 ГПК.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на рішення господарського суду Волинської області від 01.12.2014 р. у справі № 903/1153/14 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Волинської області від 01.12.2014 р. у справі № 903/1153/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №903/1153/14 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.