ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
20 січня 2015 року № 826/17371/14
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у м. Києві про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Головного управління юстиції у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» як звільнення без законної підстави;
- скасувати Наказ Головного управління юстиції у м. Києві від 10 жовтня 2014 року №2455/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді Головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві;
- стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 (одна) гривня.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що припинення перебування його на державній службі за порушення присяги є незаконним, позаяк у його діях відсутній склад будь - якого правопорушення, в тому числі і порушення присяги.
Відповідач у судові засідання 25.11.2014р., 09.12.2014р. не прибув, явку належного представника до суду не забезпечив, про час, дату і місце проведення судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неприбуття суд не повідомляв.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Під час розгляду справи у письмовому провадженні, 18.12.2014р. судовим запитом у відповідача витребувані належним чином засвідчені копії матеріалів, що слугували підставою для прийняття рішення про припинення державної служби позивача. Вказані документи запропоновано подати до 19.01.2015 року.
25.12.2014р. через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові заперечення проти задоволення позову, у яких відповідач зазначав, що оскільки позивачем було допущено вчинок, який порочить його як державного службовця, наказ 10 жовтня 2014 року №2455/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1» на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» є таким, що прийнятий на підставі, у межах та спосіб, що визначені чинним законодавством. З огляду на вищевикладене, у задоволенні позову просив відмовити повністю.
Разом з тим, на підтвердження своїх доводів відповідачем подано копії Доповідної записки від 09.10.2014р. та Подання про звільнення від 10.10.2014р. Інших витребовуваних документів, що були підставою для прийняття рішення про припинення державної служби позивача та свідчили б про допущення останнім вчинку, що порочить його як державного службовця, до суду на виконання судового запиту станом на 20.01.2015р. не надходило.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.
Як встановлено матеріалами справи, згідно з наказом 769/03 від 22.04.2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
В подальшому, ОСОБА_1 на підставі наказу від 01.07.2013 №1293/03, був переведений на посаду головного спеціаліста першого сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та архівної роботи відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
13.12.2013р. Наказом № 2765/03 позивач був переведений на посаду головного спеціаліста першого сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Наказом від 15.09.2014р. № 2123/03 позивач був переведений на посаду головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Фактичні обставини справи свідчать, що 10 жовтня 2014 року, наказом №2455/03 позивача звільнено із займаної посади за порушення присяги державного службовця, на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю наказу №2455/03 від 10.10.2014р., вважаючи звільнення незаконним, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи суд зважає на наступне.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Частиною першою ст. 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №3723-XII) визначено випадки, коли припиняється державна служба, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.
Як свідчать матеріали справи, позивач перебував на державній службі на посаді головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Поряд з цим, згідно наказу № 2455/03 від 10 жовтня 2014 року, підставою для звільнення позивача було подання начальника відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Ярмоли І.І., в якому зазначається про факти порушення позивачем присяги державного службовця .
Зокрема, зазначено (що було також відповідачем продубльовано у письмових запереченнях проти позову), що позивач своїми діями по підміні документів, пов'язаних з подальшим проходженням державної служби, допустив вчинок, який порочить його як державного службовця.
В аспекті викладеного, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 4 Закону України «Про державну службу» передбачено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 17 Закону «Про державну службу» громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу шляхом її підписання. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
З системного аналізу змісту Присяги, вбачається, що в основу поведінки державного службовця закладено етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону «Про державну службу» визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), державна служба припиняється у разі порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
При цьому, припинення державної служби за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної категорії осіб в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначених статтями 148 - 149 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2013 року (№ 21-403а12) та 04 червня 2013 року (№ 21-171а13).
Водночас, як встановлено частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).
Згідно з положеннями статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано до суду доказів які б свідчили про скоєння позивачем вчинку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Жодних підтверджень здіснення позивачем підміни попередження про зміну в організаційно-штатній структурі реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, введеної в дію відповідно до наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 17 вересня 2014 року №409, в якому йому пропонувалось переведення на посаду головного спеціаліста сектору архівної роботи відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом'янського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (тимчасово), відповідачем до суду не надано.
В той же час, відповідно до ст. 11 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та визнати Наказ Головного управління юстиції у м. Києві від 10 жовтня 2014 року №2455/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1» протиправним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві підлягає негайному виконанню.
Разом з тим, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відносно позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, судом, виходячи з положень пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, заявляючи вимогу про шкоду, та якими доказами це підтверджується.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.11, 69, 70, 71, 128, 158-163,167, 256 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління юстиції у м. Києві від 10 жовтня 2014 року №2455/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1».
Поновити ОСОБА_1 на посаді Головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.
У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур