25 листопада 2014 рокусправа № 804/16305/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Сафронової С.В. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, Державної реєстраційної служби України, третя особа - Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 25.09.2013 року № 6194445 державного реєстратора Державної реєстраційної служби України - Сіволіна Михайла Юрійовича, щодо відмови у державній реєстрації права власності за ОСОБА_3 на домоволодіння, розташоване у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, яке складається: з житлового будинку літ. А - 1 загальною площею 59,4 м.кв., житловою площею 37,7 м. кв., гаражу літ. Б, вбиральні літ. В та споруд № 1-2 (ворота, огорожа), за набувальною давністю, на підставі рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року у справі № 199/6247/13-ц(2/199/2458/13) та зобов'язати Державну реєстраційну службу України зареєструвати за позивачем право власності на домоволодіння, розташоване у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, яке складається: з житлового будинку літ. А - 1 загальною площею 59,4 м. кв., житловою площею 37,7 м. кв., гаражу літ. Б, вбиральні літ. В та споруд № 1-2 (ворота, огорожа), за набувальною давністю, на підставі рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року у справі № 199/6247/13-ц(2/199/2458/13)
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення від 25.09.2013 року № 6194445 державного реєстратора Державної реєстраційної служби України - Сіволіна Михайла Юрійовича, щодо відмови у державній реєстрації права власності за позивачем на домоволодіння, розташоване у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, яке складається : з житлового будинку літ. А - 1 загальною площею 59,4 м.кв., житловою площею 37,7 м. кв., гаражу літ. Б, вбиральні літ. В та споруд № 1-2 (ворота, огорожа), за набувальною давністю, на підставі рішення Амур - Нижньодніпровському районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року по справі № 199/6247/13-ц(2/199/2458/13)
Зобов'язано державного реєстратора Державної реєстраційної служби України - Сіволіна Михайла Юрійовича, зареєструвати за позивачем право власності на домоволодіння, розташоване у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, яке складається : з житлового будинку літ. А - 1 загальною площею 59,4 м. кв., житловою площею 37,7 м. кв., гаражу літ. Б, вбиральні літ. В та споруд № 1-2 (ворота, огорожа), за набувальною давністю, на підставі рішення Амур - Нижньодніпровському районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року по справі № 199/6247/13-ц(2/199/2458/13). В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі державний реєстратор Державної реєстраційної служби України Сіволін Михайло Юрійович просить скасувати постанову суду першої інстанції та, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Посилається на те, що суд не може змінювати установлену законодавством процедуру розгляду документів та приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, перебираючи на себе функції державного реєстратора.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Державної реєстраційної служби України підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції, інші сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року у справі № 199/6247/13-ц(2/199/2458/13 визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння розташоване у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 59,4 м. кв., житловою площею 37,7 м. кв., гаражу літ. Б, вбиральні літ. В та споруд № 1-2 (ворота, огорожа), за набувальною давністю. Зазначене рішення набрало законної сили 02.07.2013 року.
23.08.2013 року позивач звернувся до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області з заявою про державну реєстрацію права власності на вказаний вище об'єкт нерухомого майна. До заяви було надано рішення суду, технічний паспорт на домоволодіння, паспорт громадянина України, податковий номер та квитанція про сплату державного мита.
Заява позивача від 23.08.2013 року була передана Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області до Державної реєстраційної служби України для її подальшого розгляду та прийняття відповідного рішення.
25 вересня 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіним Михайлом Юрійовичем було прийнято рішення за № 6194445 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою зазначено те, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав, не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване майно; порушено вимоги Порядку прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 19 цього Закону, підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень є рішення судів, що набрали законної сили.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року за №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктами 26 та 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є зокрема рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Обов'язковість виконання судових рішень на всій території України закріплена статтею 124 Конституції України.
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації. Так, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, якщо заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Частинами 2 та 4 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим законом, заборонена.
Аналогічна вимога закріплена пунктом 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким встановлено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації, що визначені в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Судом першої інстанції вірно зазначено, що рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2013 року у справі № 199/6247/13-ц(2/199/2458/13) яким визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння розташоване у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1 є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Також судом першої інстанції вірно спростовано посилання в оскарженому рішенні як на підставу відмови у реєстрації речового права на статтю 376 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване майно виходячи з наступного.
Частиною 3 пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, встановлено, що державна реєстрація права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.
Також суд першої інстанції вірно зазначив, що вимоги зазначеної статті встановлюють підстави для визнання права власності в судовому порядку на самочинно збудоване нерухоме майно, та не відносяться до підстав для здійснення, чи то відмови у здійсненні державної реєстрації такого майна. За рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, за позивачем визнане право власності на нерухоме майно за набувальною давністю, що є відмінним від самочинно збудованого майна та не дає підстав застосовувати до нього будь-які обмеження встановлені чинним законодавством саме для самочинно збудованого нерухомого майна.
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461, визначає процедуру прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів та розповсюджується на правовідносини, що виникли після набрання такою постановою законної сили.
Відповідно до пункту 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків 1 і 2 категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, документом, який посвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Технічний паспорт на вказане домоволодіння був виготовлений 01.04.2013 року.
Враховуючи що домоволодіння у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1 було побудовано до 1974 року. Зокрема Форма 2.4 «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» технічного паспорту на зазначене домоволодіння містить дані щодо періоду його побудови, а саме: житловий будинок - 1967 рік, гараж - 1985 рік, вбиральня - 1985 рік а тому така підстава як не введення даного домоволодіння в експлуатацію є безпідставною.
Враховуючи викладені обставини судом першої інстанції вірно зазначено про помилковість висновок державного реєстратора Державної реєстраційної служби України, відносно того, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав, не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а тому підстав для відмови у державній реєстрації права власності не було,отже, відмова у державній реєстрації з підстав передбачених ст. 24 Закону № 1952-IV не обґрунтована, а тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про визнання протиправним оскарженого рішення та як наслідок його скасування.
Крім того колегія суддів зазначає, що повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав, а тому для захисту порушеного права, суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти законне рішення про реєстрацію права, та вчинити відповідну дію. Такий спосіб захисту порушеного права випливає з Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, а також з вимог ст. ст.2, 11,162 КАС України.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 06 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі ухвала складена 28 листопада 2014 року.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: Л.М. Нагорна