05.02.2015 року Справа № 904/8546/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач),
суддів: Євстигнеєва О.С., Бахмат Р.М.
секретар судового засідання: Назаренко С.Г.
представники сторін:
від позивача: Євтєєв Д.О. представник, довіреність №14/11/14 від 14.11.14;
від відповідача-1: Бранцева Н.С. представник, довіреність №10/10 від 10.10.14;
від відповідача-1: Поліщук І.О. представник, довіреність б/н від 20.01.15;
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ",
смт. Ювілейне, Дніпропетровська область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "СНЕК ЕКСПОРТ",
м. Дніпропетровськ
відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4,
м. Київ
про визнання договору поруки недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "СНЕК ЕКСПОРТ" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 з позовом про визнання недійсним договору поруки від 12.10.2013 р., укладеного між відповідачами.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 року у справі № 904/8546/14 ( суддя Новікова Р.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з обставин, що Позивач не довів належними та допустимими доказами, обґрунтованість своїх позовних вимог
Не погодившись з вказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що місцевим судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. Скаржник зазначає на тому, що укладений між відповідачами договір поруки у забезпечення виконання зобов'язань позивача з оплати вартості товару суперечить п. 3 ч.1 і ч.3 ст. 512, ч.1 ст. 516, ч. 2 ст. 556 ЦК України, а отже підлягає визнанню недійсним за ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України. Позивач не згоден з висновком суду про безпідставність тверджень товариства про
невідповідність спірного договору положенням ст. 626 ЦК України та з посиланням на ст. 511, ч. 1 ст. 554, ч.2 ст.556, ч. 1 ст. 557, ст. 558 ЦК України вважає, що укладення договору поруки створює для боржника певні обов'язки, а отже потребує згоди боржника, яку в даному випадку отримано не було. Товариство вважає висновок суду, що підтвердженням реальності настання правових наслідків за спірним договором поруки є дії поручителя, який частково виконав передбачені договором зобов'язання з оплати вартості товару таким, що суперечить нормам матеріального права. Сума, на яку був укладений спірний договір поруки (1000 грн.) не є співрозмірною із сумою основного зобов'язання, яку відповідач-1 намагається стягнути з позивача по справі у судовому порядку по справі № 910/22282/14 ( 4 110 000,13 грн. ).
З відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СНЕК ЕКСПОРТ" ( Відповідач - 1 ) вважає рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 р. по справі № 904/8546/14 таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а також фактичними обставинами справи, з дослідженням в повному обсязі всіх доказів, що мають суттєве значення для правильного Вирішення спору. Доводи, наведені ТОВ «АТБ-маркет» у апеляційній скарзі є безпідставними, необгрунтованими, такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, з огляду на наступне. Підтвердженням реальності настання правових наслідків є дії поручителя, Відповідача - 2 у цій справі, який частково виконав передбачені договором поруки № б/н від 12.10.2013 р. зобов'язання з оплати вартості товару, що був поставлений Відповідачем - 1 Позивачу за договором поставки № 25005 від 15.05.2010 p., зі всіма змінами та доповненнями, а саме сплатив Відповідачу - 1 грошову суму у розмірі 600 грн., що підтверджується копією банківської виписки.
Відповідач -2 ( Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 ) у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити ТОВ «АТБ-маркет» у задоволені апеляційної скарги, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 р. по справі № 904/8546/14 залишити без змін. Також, Відповідач - 1 вказує на те, що сплатив Відповідачу - 1 грошову суму у розмірі 600 грн.
Від Відповідача - 2 надійшло клопотання про розгляд справи без присутності його представника, за наявними матеріалами.
Розпорядженням секретаря судової палати від 22.01.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Бахмат Р.М. - члена постійно діючої колегії суддів, визначеної наказом голови суду № 50 від 20.10.2014 року, у відпустці, справу №904/8546/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: Кощеєва І. М. ( головуючий колегії) , суддів Євстигнеєва О.С. і Кузнецова В.О.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 р. апеляційна скарга прийнята до провадження колегією суддів у складі: Кощеєва І. М. (головуючий ), суддів Євстигнеєва О.С. і Кузнецова В.О. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.02.2015 р.
Розпорядженням секретаря судової палати від 04.02.2015 р., у зв'язку з виходом на роботу судді Бахмат Р.М. - члена постійної діючої колегії суддів, визначеної наказом № 50 від 20.10.2014 р., справа була передана колегії суддів у складі головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач ), суддів Бахмат Р. М. і Євстигнеєва О.С.
У судовому засіданні 05.02.2015 р. оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи викладені у відзивах на апеляційну скаргу,
перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" ( Покупець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СНЕК ЕКСПОРТ" ( Постачальник ) був підписаний Договір №
25005 від 15.05.2010 р., згідно якого Постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність Покупця, в певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Найменування, асортимент та ціна товару, що поставляється, вказуються у Додатку № 2 до цього договору ( "Специфікація/Прайс-лист" ), які є його невід'ємною частиною.
12.10.2013 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Поручитель ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СНЕК ЕКСПОРТ" ( Кредитор ) укладений Договір поруки від, згідно якого Поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед Кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ - Маркет" ( Боржник ) відносно оплати вартості товару, який поставлений Кредитором Боржнику за Договором поставки № 25005 від 15.05.2010 р. (далі - основний договір) з усіма змінами та доповненнями, на суму не більше 1 000грн.
В пункті 1.2 вищезгаданого договору сторони визначили, що послуга по наданню поручительства поручителем по даному договору є безкоштовною.
Згідно розділу 2 оспорюваного договору Поручитель зобов'язаний виконувати за Боржника зобов'язання останнього відносно сплати вартості товару, переданого кредитором боржнику у відповідності з основним договором.
Кредитор не має права вимагати від Поручителя виконання зобов'язань за боржника в частині оплати сум основного боргу, який виник на підставі основного договору на суму, що перевищує 1 000 грн. Всі права та зобов'язання за основним договором залишаються у боржника.
В пункті 2.4 Договору поруки сторони передбачили, що протягом строку дії даного договору, кредитор не має права змінювати умови основного договору без згоди на це Поручителя. В іншому випадку поручитель не відповідає перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань з моменту внесення таких змін.
Пунктом 3.1 Договору поруки визначено, що Поручитель та Боржник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором за виконання зобов'язань в частині оплати вартості товару за основним договором.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 договору поруки від 12.10.2013р., договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2015 р. Порука за договором діє до 31.12.2015 р.
ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" вважає, що укладений договір поруки підлягає визнанню недійсним на підставі п. 3 ст. 203, п. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України, оскільки оспорюваний договір встановлює права та обов'язки в тому числі і для Боржника, який не є стороною договору, та який не надавав згоди на укладення договору.
Ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
За приписами ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч.ч.1,2 ст. 553 ЦК України).
Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором
як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).
В силу частин 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В ч. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. N11 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ч.1. ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3.16. вищезазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України встановлено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, господарському суду слід виходити з такого.
Згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.
Наведене кореспондується і в п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 21.11.2011 р. N 01-06/1624/2011, в якому звернено увагу на те, що у розгляді справ зі спорів про визнання недійсним договору поруки, укладеного між кредитором і поручителем без згоди боржника на забезпечення виконання останнім свого обов'язку слід враховувати, що договір поруки за змістом приписів статей 553, 554 ЦК України укладається кредитором за зобов'язанням, яке забезпечується порукою, і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою. Законодавством України не передбачено і не випливає зі змісту правовідносин поруки обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору (див. постанови Вищого господарського суду України від 07.09.2010 N 53/86-09, від 07.09.2010 N 14/212пд).
З огляду на відсутність передбаченого законом обов'язку укладати договір поруки лише за згодою боржника, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умови дійсності договору поруки і не є підставою недійсності зазначеного правочину.
Щодо твердження Позивача, що оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, тобто є фіктивним як вважає позивач.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За визначенням ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
В п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки." (постанова Верховного Суду України від 21.01.2015р. № 6-197цс14).
Як встановлено матеріалами справи, фізичною особою-підприємцем на виконання договору поруки частково сплачено заборгованість в розмірі 600,00 грн. ( квитанція № 112177963 від 31.10.2014 р. ). Доводи Позивача щодо фіктивності договору спростовуються також і діями Відповідача - 1, який на підставі договору поруки подав позов про стягнення з Відповідача - 2 солідарно з Позивачем суми поруки.
З урахуванням абз.1 ч.2 ст. 207, ч.1ст. 547 та ст. 553 ЦК України спірний договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем. При цьому колегія суддів враховує, що наведене узгоджується і з позицією Верховного Суду України, який в своїй постанові вказав: "… чинним законодавством України та умовами як кредитного договору, так і оспорюваного договору поруки не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.
Виходячи із положень статей 553, 554, 626 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.
Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом." (постанова від 14.08.2012р. № 3-35гс12).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення прийнято місцевим господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи з правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101-103, 105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 р. у справі № 904/8546/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Постанова складена у повному обсязі 06.02.2015 року
Головуючий суддя І.М.Кощеєв
Суддя О.С. Євстигнеєв
Суддя Р.М. Бахмат