Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" лютого 2015 р.Справа № 922/5563/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Бабиніні Д.О.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР КАПІТАЛ"
до Публічного акціонерного товариства "Краснодонвугілля", м. Краснодон
про стягнення заборгованості в розмірі 2 642 699,90 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Гетьман Ю.В. за довіреністю від 01.11.2014 року.
відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Капітал", м.Київ (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Краснодонвугілля", м.Краснодон (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 2 642 699,90грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором поставки № 137/13 від 04.03.2013 року та Договору факторингу №1/5Ф від 21.03.2013 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.12.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 22.12.2014 року о 11:15 год.
У судовому засіданні 22.12.2014 року було оголошено перерву до 13.01.2015 року о 10:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.01.2015 року було розгляд справи відкладено на 02.02.2014 року о 11:30 год.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення, яке міститься в матеріалах справи. (арк.с. 102)
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.
Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
04.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020» (Постачальником) та Публічним акціонерним товариством «КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ» (Відповідачем, покупцем) було укладено Договір № 137/13, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати, а відповідач - прийняти та оплатити матеріали відповідно до умов Договору (п. 1.1 Договору).
Пунктом 10.5. Договору передбачено, що договір діє до 31.12.2013 року.
Додатковою угодою № 1 від 31.12.2013 року сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2014 року.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Пунктом 2.1. Договору № 137/13 від 04.03.2013р. передбачено, що кількість, номенклатура Ресурсів визначається в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.
У відповідності до укладеного між сторонами Договору та Специфікації № 6 від 07.02.2014 року між постачальником та відповідачем була погоджена поставка зимового дизельного пального в кількості 300,00 тонн +/- 10 % на загальну суму 3 525 000,00 грн.
На виконання умов вказаного договору, постачальником було передано у власність відповідача товар на загальну суму 2 642 699,90 грн., про що свідчить видаткова накладна №320 від 14.02.2014 року на суму 2 642 669,90 грн., яка скріплена підписами уповноважених представників сторін та печатками підприємств. (арк.с. 27)
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача. Крім того, представник відповідача у судових засіданнях не спростував той факт, що він не отримував товар.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п.5.1 Договору оплата за Товар здійснюється Відповідачем у національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020».
Пунктом 5.2. Договору, передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється на протязі строку вказаного у специфікації, яка вираховується з моменту поставки товару та наданні документів передбачених п.6.4. Договору.
Разом з тим, пунктом 5 Специфікації № 6 від 07.02.2014 року оплата здійснюється покупцем протягом 20 банківських днів по факту поставки ресурсів.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримав товар на загальну суму 2 642 699,90 грн., однак доказів сплати поставленого товару не надав.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що 21.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАКТОР КАПІТАЛ» (позивач, фактор) було укладено Договір факторингу №1/5Ф.
Ст. 1078 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до п.1.1. - 1.3. Договору факторингу №1/5Ф від 21.03.2013 року, клієнт передав Фактору, а Фактор прийняв усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, указаними в п. 1.2. даного Договору. Клієнт відступив Фактору право вимагати виконання від боржника зобов'язання по сплаті заборгованості за поставлений товар, які виникли за Договором поставки нафтопродуктів №137/13 від 04.03.2013 року, укладеного між ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» та ПАТ «КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ» (наділі - «Основний договір»), і не оплачені Боржником на момент укладення цього договору (далі - зобов'язання). За це Фактор зобов'язується оплатити Клієнтові суму у розмірі та в порядку, зазначеному у розділі 4 цього Договору. В силу цього Договору Фактор займає місце Клієнта (як Кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із договору, зазначеного у п. 1.2. цього Договору, відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права одержання від Боржника сум основного боргу у повному обсязі.
Відповідно до п.2.2. Договору, передбачено, що не пізніше 7 (семи) робочих днів після набуття чинності цим Договором Клієнт зобов'язаний сповістити Боржника про укладення цього Договору і повідомити, що платіж на користь Фактора є належним.
На виконання вказаного Договору, позивачем було вручено представнику відповідача вимогу - повідомлення про відступлення права вимоги, з вимогою щодо сплати наявної заборгованості на рахунок позивача. (арк.с. 31)
Ч.1. ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем вимогу отримано, проте доказів сплати заборгованості в розмірі 2 642 699,90 грн. останнім на рахунок позивача не здійснено.
Відповідно до ст. 1080 Цивільного кодексу України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 2 642 699,90 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, постачальником не було надано всіх документів передбачених п. 6.4. Договору, з урахуванням чого у останнього не виникло обов'язку щодо сплати суми боргу.
Розглянувши вказані доводи відповідача, зазначає, що вказані посилання відповідача не відповідають умовам діючого законодавства та не ґрунтуються на законі, а відтак не заслуговують навіть на увагу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Краснодонвугілля", м. Краснодон (94404, Луганська обл., місто Краснодон, вул. Комсомольська, буд. 5, код ЄДРПОУ 32363486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР КАПІТАЛ" (03151,м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, код ЄДРПОУ 38214484) суму заборгованості в розмірі 2 642 699,90 грн. та судовий збір в розмірі 52 853,99 грн.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 06.02.2015 р.
Суддя А.М. Буракова
922/5563/14