04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" лютого 2015 р. Справа№ 910/19311/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Жук Г.А.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,АТЛ"
на рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014р.
у справі № 910/19311/14 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,АТЛ"
до 1.) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
2.) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 15/08/2013 від 15.08.2013р.
Товариство з обмеженою відповідальністю ,,АТЛ" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 15/08/2013 від 15.08.2013р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2014р. у справі № 910/19311/14 в позові відмовлено.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на положення ЦК України і дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не доведено суду належними доказами, що спірний договір не відповідає нормам чинного законодавства.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014р. у справі № 910/19311/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його необґрунтованим, та зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, на думку скаржника, судом першої інстанції не з'ясовано обставин щодо наявності співвласників нежитлової будівлі, яка була передана в оренду, та надання ними згоди на укладення такого договору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2014р. у справі № 910/19311/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,АТЛ" на рішення господарського суду м. Києва від 03.11.2014р. прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 19.01.2015р.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі просили залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою суду від 19.01.2015р. розгляд апеляційної скарги у справі відкладено на 02.02.2015р. за клопотанням представника позивача на підставі ст. 77 ГПК України.
У судовому засіданні 02.02.2015р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідачів заперечив проти наведених доводів, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2013р. між ФОП ОСОБА_2 (далі - орендодавець 1, відповідач 1), ФОП ОСОБА_3 (далі - орендодавець 2, відповідач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,АТЛ" (далі - орендар, позивач) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 15/08/2013, за умовами якого орендодавець, у відповідності до даного договору передає, а орендар приймає в оренду, в тимчасове платне користування, нежитлове приміщення, загальною площею 135,40 кв.м., на першому поверсі нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення автомагазину (п.1.1 договору).
Згідно з п. 1.2 договору нежитлове приміщення належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 26.07.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі № 1054.
Вступ орендаря у тимчасове користування нежитловим приміщенням настає з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі нежитлового приміщення (п. 1.4).
Відповідно до п. 5.2.1 договору орендодавець зобов'язаний передати орендоване приміщення орендарю в термін до 15.08.2013.
На підставі акту приймання-передачі від 15.08.2013р. орендодавець передав, а орендар прийняв у користування приміщення загальною площею 135,40 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, Нижній Вал, 7-9 (а.с. 14).
Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що після закінчення строку дії даного договору орендар зобов'язаний протягом п'яти календарних днів повернути нежитлове приміщення орендодавцю за актом прийому - передачі орендованого приміщення.
Згідно з п. 8.1 договору сторони визначили, що договір діє з 15.08.2013р. до 15.08.2014р.
Пунктом 8.6 договору передбачено, що орендодавець розриває договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення орендаря за один календарний місяць до розірвання договору, у випадку, якщо орендар не вніс орендної плати протягом двох календарних місяців з дня закінчення строку платежу.
Відповідно до письмового повідомлення про розірвання договору від 15.07.2014р., яке було надіслано відповідачами позивачу 15.07.2014р., що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком та зворотнім повідомленням про вручення, спірний договір є розірваним з 15.08.2014р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення № 15/08/2013 від 15.08.2013р. не відповідає нормам чинного законодавства та має бути визнаний недійсним з огляду на відсутність згоди на укладення спірного договору іншими співвласниками нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, чим порушено приписи ст. 358 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами невідповідність спірного договору нормам чинного законодавства.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин та доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, враховуючи наступне.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 ,,Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).
Відповідно до положень ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яке відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно зі ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі придбали у власника - ТОВ ,,ЕФ. Дизайн" 901/10000 частин нежитлової будівлі, площею 135,40 кв.м., на першому поверсі, від загальної нежитлової будівлі 1 502,60 кв.м., яка складається з групи нежилих приміщень № 2 на першому поверсі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частинах кожній, що підтверджується договором купівлі - продажу частини нежитлової будівлі від 26.07.2013р., укладеним між ТОВ ,,ЕФ. Дизайн" (продавець) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (покупці).
Саме придбані відповідачами приміщення загальною площею 135,40 кв.м. стали предметом договору оренди № 15/08/2013 від 15.08.2013р.
Виходячи зі змісту ст. 361 ЦК України відповідачам для укладання спірного договору оренди згода співвласників не потребувалась.
Крім того, матеріали справи містять заяву ТОВ ,,ЕФ. Дизайн" (співвласник) від 26.07.2013р. про згоду на укладення договору оренди нежитлового приміщення, а саме, передачу в оренду частини нежитлової будівлі, яка становить 901/10000 від загальної площі будівлі. Вказана заява підписана директором ОСОБА_6 та скріплена печаткою товариства.
Таким чином, позовні вимоги у даній справі не є обґрунтованими, а позивачем не доведено наявності тих підстав, з якими закон пов'язує право суду визнати правочин недійсним, про що вірно вказав суд першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження повноважень директора ОСОБА_6 на підписання заяви про згоду на укладення договору оренди нежитлового приміщення від 26.07.2013р. від імені юридичної особи.
Колегія суддів зазначає, що і договір купівлі - продажу частини нежитлової будівлі від 26.07.2013р., укладений між ТОВ ,,ЕФ. Дизайн" та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, і заява про надання згоди датовані 26.07.2013р. Договір від імені товариства укладався директором товариства ОСОБА_6, повноваження якого перевірялись приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Позивач не надав доказів, які б спростовували повноваження ОСОБА_6 Крім того, чинним законодавством не вимагається нотаріального посвідчення згоди співвласника.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014р. у справі № 910/19311/14, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим та відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
1. Рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014р. у справі № 910/19311/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,АТЛ" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя В.Г. Суховий
Судді Г.А. Жук
А.О. Мальченко
Повний текст складено та підписано 05.02.2015р.