21 листопада 2014 р. Справа № 804/17698/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.,
при секретарі Гончарової В.Г.
за участю:
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача Визвілко І.В.,
представник третьої особи Водолазького А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про скасування постанови про арешт майна від 06.10.2014 року по виконавчому провадженню №44964052 та зупинення стягнення у виконавчому провадженні, -
29.10.2014 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:
- скасувати постанову державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Визвілко Т.В., винесену у виконавчому проваджені (реєстраційний номер 44964052) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на нерухоме майно-квартиру, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_5;
- зупинити стягнення у виконавчому провадження (реєстраційний номер 44964052) на підставі виконавчого напису № 2805, що виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що у провадженні державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Визвілко Т.В. знаходиться виконавче провадження ВП №44964052 щодо стягнення боргу з ОСОБА_5 на підставі виконавчого напису нотаріуса №2805 від 22.07.2014 року. 06.10.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме, за адресою: АДРЕСА_2 в м. Дніпропетровську. Позивач вважає дану постанову незаконною, оскільки вона винесена без врахувань норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким заборонено примусове стягнення нерухомого майна (житла), яке вважається предметом застави або предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача - Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити. Представник відповідача суду пояснив, що оскаржувана постанова від 06.10.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження була винесена у відповідності до норм ч. 3 ст. 19 закону України «Про виконавче провадження», оскільки у заяві стягувача - ТОВ «ОТП Факторінг Україна» про примусове стягнення суми боргу з ОСОБА_5, стягувачем було зазначено про накладення арешту на майно боржника.
Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторінг Україна» проти задоволення позову заперечував, вказуючи на те, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.10.2014 року була винесена державним виконавцем у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження» і підстави для її скасування, відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 3 статті 2 КАС України).
В ході розгляду справи судом встановлено, що 07.10.2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого являється Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк») (далі - Банк) та ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено кредитний договір №МL-301/230/2005, за умовами якого Банк надає позивачу кредит - грошові кошти у розмірі 40 900,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 07.10.2025 року для придбання нерухомості. До вказаного договору також були укладені Додаткові угоди від 10.10.2006 р, від 06.12.2012 р., від 07.12.2012 р. (а.с. 15-23).
24.09.2007 року між ПАТ «ОТП Банк» (який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №МL-301/571/2007, згідно у умовами якого Банк надає ОСОБА_5, а позивач (Позивальник) приймає кошти в розмірі 40900,00 швейцарських франків на споживчі цілі. До вказаного договору також були укладені Додаткові угоди від 24.09.2007 р., 17.12.2012 р. (а.с. 32-46).
В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даними договорами №МL-301/230/2005 від 07.10.2005 р. і №МL-301/571/2007 від 24.09.2007 р., 24.09.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (Іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено Договір іпотеки № PCL - 301/350/2007, предметом якого є квартира за адресою: м. Дніпропетровськ, житловий АДРЕСА_2, яка належить на праві власності позивачу (а.с. 47-53).
Умовами укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 Договору іпотеки передбачено право Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення умов вищевказаних кредитних договорів.
Згідно листів від 28.08.2013 року ОСОБА_8 було повідомлено, що АТ «ОТП Банк» відступив права кредитора по кредитним договорам №МL-301/230/2005 від 07.10.2005 р. і №МL-301/571/2007 від 24.09.2007 р. ТОВ «ОТП Факторінг Україна» (а.с. 55-56).
Судом також встановлено, що у зв'язку із невиконанням позивачем ОСОБА_5 зобов'язань по кредитним договорам №МL-301/230/2005 від 07.10.2005 р. і №МL-301/571/2007 від 24.09.2007 р. та виникненням заборгованості в гривневому еквіваленті у розмірі 863987,09 грн., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 22.07.2014 року було винесено Виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за №2805) про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості у сумі 863987,09 грн.
02.10.2014 року ТОВ «ОТП Факторінг Україна» звернулося до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції із заявою про стягнення в примусовому порядку з ОСОБА_5 заборгованості в розмірі 863987,09 грн. в якій також просив у відповідності до ч. 3 ст. 19 закону України «Про виконавче провадження» накласти арешт на майно боржника.
06.10.2014 року державним виконавцем Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Визвілко Т.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 44964052) та запропоновано боржнику виконати в добровільному порядку виконавчий документ у строк до 13.10.2014 року.
06.10.2014 року державним виконавцем Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції з урахуванням вимоги стягувача - ТОВ «ОТП Факторінг Україна» також було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме, на квартиру за адресою: м. Дніпропетровськ, житловий АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_5
Вважаючи постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.10.2014 р. протиправною, ОСОБА_5 звернувся до суду.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606 - XIV (далі - Закон № 606 - XIV) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.
Порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону № 606 - XIV. Згідно частини 1 цієї статі звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Крім того, майно, на яке не може бути звернуто стягнення, визначено статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, згідно з додатком до цього Закону.
Водночас, згідно Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, який є додатком до Закону України «Про виконавче провадження», будь-яких обмежень стосовно майна боржника, яке перебуває у заставі третіх осіб, не встановлено.
Відповідно до частин 1-3 ст.57 Закону № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
В ході розгляду справи судом встановлено, що жодних дій щодо вилучення арештованого майна відповідачем не вчинювалось.
Також встановлено та вбачається з постанови державного виконавця від 06.10.2014 року, що державним виконавцем накладено арешт на майно позивача та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, проте дана постанова не містить посилань на примусову реалізацію майна.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, жодним чином не порушив приписи Закону України «Про виконавче провадження», а лише вчинив дії для виконання нотаріального напису в майбутньому.
За таких обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування постанови державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Визвілко Т.В., винесену у виконавчому проваджені (реєстраційний номер 44964052) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.10.2014 року, відсутні.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання зупинити стягнення у виконавчому провадженні (реєстраційний номер 44964052) на підставі виконавчого напису № 2805, що виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 ЗУ «Про іпотеку».
Відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Разом з тим, в силу дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р. № 1304 - VII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
З огляду на вказану норму закону іпотечний договір та правовідносини між сторонами цього спору підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та заборону встановлену ним, оскільки предметом іпотеки за споживчим кредитним договором виступає квартира відповідача, площа якої не перевищує 140 кв. м. (а.с. 63-66), у спірній квартирі постійно проживають позивач, його дружина та син (а.с.62), а власник не має іншого житла та не дає згоди на відчуження цієї квартири.
З урахуванням наведеного, суд вважає вимоги позивача в частині зупинення стягнення у виконавчому провадженні (реєстраційний номер 44964052) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, але на період дії обмежень, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014р.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності та висновків суду викладених вище, суд приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат слід здійснити згідно ч. 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.70, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_5 до Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про скасування постанови про арешт майна від 06.10.2014 року по виконавчому провадженню №44964052 та зупинення стягнення у виконавчому провадженні - задовольнити частково.
Зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП 44964052 на підставі виконавчого напису № 2805 виданого 22.07.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторінг Україна» заборгованості в розмірі 865687,09 грн. на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 36 (тридцять шість) грн. 54 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева