Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"04" лютого 2015 р. Справа № 911/5643/14
Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»;
до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»
про стягнення 1 960 924,68 грн.
Суддя Т.П. Карпечкін
В засіданні приймали участь:
від позивача: Іванкіна Ю.Б. (дов. № 14-91 від 18.04.2014 року);
від відповідача: Дяченко Л.Л. (довіреність № 803/08 від 24.04.2014 р.).
обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» про стягнення 1 960 924,68 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.12.2014 року порушено провадження у справі № 911/5643/14 та призначено до розгляду на 27.01.2015 року.
26.01.2015 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, яким останній проти позову заперечує.
В судове засідання, яке відбулось 27.01.2015 року, представник позивача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 30.12.2014 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 04.02.2015 року.
В судовому засіданні 04.02.2015 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач протии позову запеерчував та просив зменшити розмір неустойки.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонми докази та пояснення, суд
встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, Продавець) та Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» (відповідач, Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 13/3416-ТЕ-17 (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році та у І півріччі 2014 року природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору. Згідно п. 5.1. Договору, ціна (граничний рівень цін) на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач отримав природний газ в об'ємі 9149,982 тис.куб.м. на загальну суму 11279156,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2013 року, 31.10.2013 року, 24.01.2014 року. Факт отримання природного газу у наведених обсягах відповідачем не заперечено та не спростовано.
Відповідно п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Однак, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, хоча основну заборгованість станом на момент звернення до суду погасив, однак платежі здійснював з порушенням передбачених Договором строків, купівлі-продажу природного газу виконав але з простроченням строків передбачених умовами Договору, що призвело до прострочення платежів і є підставою для застосування до відповідача відповідальності.
У зв'язку з простроченням відповідачем оплати природного газу, позивач просить стягнути з відповідача на підставі п.7.2. Договору 810268,87 грн. пені та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 263494,29 грн. 3% річних та 887161,52 грн. інфляційних.
Згідно з п.7.2. Договору, у разі невиконання Відповідачем умов п. 6.1. Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день Прострочення платежу.
Відповідач у відзиві проти позову заперечував, зазначив, що у зв'язку з несвоєчасним оформленням позивачем актів приймання-передачі природного газу (які були оформлені лише 30.09.2013 року) відповідач не мав змоги визначити дійсні обсяги поставленого природного газу і підстави для його оплати були відсутні.
Таким чином, відповідач вважає, що підстави для нарахування пені, річних та інфляційних мали місце лише з 01.10.2013 року, та надав контррозрахунок в якому визнає пеню в сумі 565059,95 грн., 3% річних в сумі 158957,85 грн. та інфляційні в сумі 642151,09 грн.
Суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки згідно з п. 6.1. Договору оплата здійснюється за фактично спожиті обсяги газу до 14 числа, наступного за місяцем поставки і не ставиться в залежність від моменту підписання акту приймання-передачі.
Аналогічна позиція викладені також в постанові Вищого господарського суду України у справі № 5021/1407/12від 10.04.2014 року.
Зокрема, в постанові від 10.04.2014 року у справі № 5021/1407/12 Вищий господарський суд України наголосив, що відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 6.1. Договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку (який відображає періоди виникнення зобов'язань та здійснені відповідачем платежі), відповідач систематично здійснював часткові проплати починаючи з травня 2013 року різними сумами, тому посилання на відсутність Актів до кінця вересня 2013 року жодним чином не пов'язане з простроченням платежів.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем платежів за природний газ згідно наведених в розрахунку позивача періодів та сум.
Протокольні рішення, на які посилається відповідач, стосуються виключно джерел та порядку фінансування оплати отриманого природного газу за Договором, а саме джерелом фінансування погоджено кошти державного бюджету. При цьому, жодних змін до умов Договору, зокрема, в частині строків оплати та відповідальності за прострочення, не вносилось, питання про його припинення чи заміну (новацію) не вирішувалось. Аналогічна позиція про те, що спільне протокольне рішення не змінює умов господарського договору, підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України, зокрема, у справах 924/1265/13, №924/1265/13.
Таким чином, наведені відповідачем Протокольні рішення жодним чином не змінюють та не припинять зобов'язань сторін за Договором, а лише свідчать про те, що відповідачу погоджено бюджетне фінансування оплати отриманого природного газу.
Угод щодо зменшення чи скасування передбачених Договором санкцій відповідні Протокольні рішення не містять.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо прострочення відповідачем оплати отриманого природного газу, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних в заявлених в позові сумах правомірні та обґрунтовані.
Також, відповідач у відзиві просив суд зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції, як надмірно великі в порівнянні зі збитками кредитора.
Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що прострочення, за які нараховано пеню, здебільшого були нетривалими, заборгованість систематично погашалась частинами і на день звернення з позовом відсутня. Також, суд враховує, що значна частина нарахувань пені проведені на заборгованість, яка погашена в кінці 2013 - на початку 2014 року. Наведені обставини свідчать про відсутність факту завдання позивачу значних збитків.
З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір неустойки, у вигляді пені на 30%, тобто на 243080,66 грн., відповідно задоволенню підлягає пеня в сумі 567188,21 грн. При цьому, нараховані позивачем 3% річних та інфляційні, які відповідають фактичним обставинам справи, не підпадають під визначення неустойки, тому їх зменшення не передбачено.
Стягнення 70% від заявленої в позові неустойки та задоволення позовних вимог в частині річних та інфляційних (які не відносяться до неустойки і не підлягають зменшенню) суд вважає достатнім для забезпечення права позивача на компенсацію за затримку відповідачем оплати природного газу.
У зв'язку зі зменшенням судом заявленої в позові неустойки, з відповідача підлягає стягненню за розрахунком суду 567188,21 грн. пені.
Вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню в заявленому в повному обсязі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 567188,21 грн. пені, 263494,29 грн. 3% річних, 887161,52 грн. інфляційних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Згідно абз. 3 п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
За таких обставин, витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, 3в, код 13713569) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 567188,21 (п'ятсот шістдесят сім тисяч сто вісімдесят вісім) грн. пені, 263494,29 (двісті шістдесят три тисячі чотириста дев'яносто чотири) грн. 3% річних, 887161,52 (вісімсот вісімдесят сім тисяч сто шістдесят одна) грн. інфляційних та 39218,49 (тридцять дев'ять тисяч двісті вісімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 04.02.2015 р.
Суддя Т.П. Карпечкін