29 січня 2015 року Справа № 9104/73803/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.
суддів: Кухтея Р.В., Попка Я.С.
за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.
з участю осіб:
позивача по справі: представника Ганущин М.В.
відповідача по справі: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастина» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року №0001662301,-
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастина» (далі - ТзОВ «Волиньзапчастина») в лютому 2012 року звернулося з позовом в суд до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року №0001662301.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач неправомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення, так як отримання товару здійснювалося на підставі договорів купівлі-продажу. Про реальність та фактичне здійснення господарської операції свідчать, зокрема, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні доручення.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року в справі №2а/0370/453/12 адміністративний позов було задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Нововолинською об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року в справі №2а/0370/453/12 та відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, зазначає, що постанова суду першої інстанції в цій справі є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав доведеними, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність отримання товарів (робіт, послуг), що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що Нововолинською ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Волиньзапчастина» щодо встановлення фінансово-господарських взаємовідносин та взаєморозрахунків з платником податків ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс» за період з жовтня 2010 року по березень 2011 року. За результатами проведеної перевірки Нововолинською ОДПІ 25 січня 2012 року було складено акт № 79/7/2301/33211369 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 3, 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість (далі Закон - № 168/97-ВР) та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ним занижено ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 50267,00 грн., з них 21341,00 грн. - за грудень 2010 року, 6 726,00 грн. - за січень 2011 року, 10248,00 грн. - за лютий 2011 року, 11952,00 грн. - березень 2011 року, а також встановлено порушення статей 203, 215, 216, 228, 662,655, 656 Цивільного кодексу України в частині їх недодержання в момент вчинення правочинів між ТзОВ «Волиньзапчастина» з ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс» при придбанні та продажу товарів (послуг), які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
На підставі акта перевірки Нововолинською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0001662301, яким позивачу донараховане грошове зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 55 603,25 грн. (50 267,00 грн. за основним платежем та 5 336,25 грн. штрафних санкцій згідно з розрахунком).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.
Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.
При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 вказаного Закону у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті).
При цьому законодавцем, безумовно, презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум ПДВ у вартості отриманих товарів (послуг) на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Згідно п.201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його І вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.
В п.201.4 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна виписується в двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія запишається у продавця товарів/послуг.
В п.201.5 ст.201 ПК України зазначено, що для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.
В п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу).
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було неправомірно сформовано податковий кредит.
Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).
Обґрунтовуючи нікчемність правочину позивача із ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс», ДПІ, посилається на відсутність у вказаних контрагентів необхідних для поставки товару основних засобів та трудових ресурсів, відсутність доказів транспортування цього товару до позивача.
Як встановлено судом першої інстанції та стверджується матеріалами справи, 01 листопада 2010 року між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» укладено договір купівлі-продажу № 01/11-10 (а.с.25), відповідно до умов якого ПП «МКМ-Сервіс» зобов'язується продати, а ТзОВ «Волиньзапчастини» прийняти товар (автомобільні деталі та приладдя), ціна та кількість якого вказана у накладних, що є невід'ємною частиною договору. За умовами договору доставка товару здійснюється за рахунок покупця.
Здійснення цієї господарської операції підтверджується податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями.
Крім того, 01 лютого 2011 року між ТзОВ «Волиньзапчастина» як покупцем та ПП «Авторесурс-Сервіс» як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 02/11-1 відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти товар (автомобільні деталі та приладдя), ціна та кількість якого вказана у накладних.
Здійснення цієї господарської операції підтверджується податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:
1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.
2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.
3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Такі ж вимоги до первинних документів встановлені пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами ПК України.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Договори, податкові, видаткові накладні, платіжні доручення є підставою для податкового та бухгалтерського обліку, якщо вони засвідчують факт вчинення господарської операції.
У постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування норм підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки.
Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника), безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.
Згідно позиції Верховного Суду України, висловленій в іншому судовому рішенні, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.
Відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів та основних засобів, які необхідні для виконання поставки товару, за наявності інших доказів, які ставлять під сумнів реальний характер поставки, є одним із свідчень відсутності реального виконання такого правочину (договору), а отже і свідченням неправомірності формування платником податків сум валових витрат та податкового кредиту на підставі документів, виписаних з посиланням на такий правочин (договір).
Згідно акту ДПІ у Галицькому районі м. Львова №1649/23-209/35383180 від 23.06.2011 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» та акту ДПІ у Франківському районі м. Львова від 14.04.2011 року №602/23-2/3703617 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Авторесурс-Сервіс» господарські операції вказаних контрагентів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності про що свідчить відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської операції, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Крім того відповідачем встановлено, що фактично суб'єкт господарювання - ПП «Авторесурс-Сервіс» не знаходиться за юридичною адресою, стан підприємств згідно бази даних «РПП» «8» - внесено запис «про відсутність за місцезнаходженням». ДПІ у Франківському районі м. Львова отримано відповідь СДПІ ВПП у м. Львові від 25.03.2011 року №2309/26-50, що за юридичною адресою ПП «Авторесурс-Сервіс» не знаходиться.
Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі ТМЦ, на цю обставину звертав увагу і відповідач, однак позивач так і не надав та не пояснив відсутність цих документів.
Таким чином, колегія суддів стверджує, що, зокрема, договори купівлі-продажу, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення свідчать про неповний цикл господарської операції, а отже породжують висновок про її фактичне нездійснення.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, не об'єктивно і не всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.
Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2012 року в справі №2а/0370/453/12 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий І.О. Яворський
Судді Р.В. Кухтей
Я.С. Попко