ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.01.2015Справа № 910/27604/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана»
Про визнання недійсним договору поставки
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: представник Кальченко Р.О.
Від третьої особи: представник Аветян А.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» (далі - відповідач) про визнання недійсним Договору поставки № 5-250314/ззр від 25.03.14., укладеного між позивачем та відповідачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що оспорюваний Договір від імені позивача було підписано директором Табатадзе Романом Джемоловичем, тобто особою, яка не мала права укладати такий правочин за відсутності відповідного рішення загальних зборів товариства. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» вказує на те, що відповідач був обізнаний про обмеження директора щодо вчинення зазначеного Договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.14. порушено провадження у справі № 910/27604/14 та призначено її до розгляду на 13.01.15.
13.01.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Представник позивача в судове засідання 13.01.15. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
За результатами судового засідання 13.01.15. судом на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана», на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 29.01.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 29.01.15. третьою особою підтримано подане 29.01.15. через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідач проти відкладення розгляду справи заперечував.
Розглянувши зазначене клопотання в судовому засіданні 29.01.15. суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Клопотання про відкладення розгляду справи № 910/27604/14 обґрунтовано тим, що Приватне акціонерне товариство «Технологічна аграрна компанія об'єднана» не отримало копію позовної заяви, в зв'язку з власною завантаженістю не встигло ознайомитись з матеріалами даної справи та не підготувало письмові пояснення по суті даного спору.
Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
До клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи.
Крім того, у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що наявне в матеріалах справи, третя особа 15.01.15. отримала копію ухвали суду від 13.01.15. про залучення її в якості третьої особи та про відкладення розгляду справи на 29.01.15., а тому мала достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання своїх письмових пояснень. Крім того, 16.01.15. відповідачем було направлено третій особі свій письмовий відзив на позовну заяву.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 29.01.15. відповідач проти позову заперечував.
Третя особа в судовому засіданні 29.01.15. підтримала позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання 29.01.15. повторно не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/27604/14.
В судовому засіданні 29.01.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.03.14. між відповідачем (далі - Постачальник) та позивачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 5-250314/ззр (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) відповідач зобов'язався передати (поставити) Покупцю продукцію для сільгоспвиробництва (Товар), а позивач зобов'язався придбати Товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Строк дії Договору сторони погодили п. 2.1 з моменту його підписання до 31.12.14.
Відповідно до п. 4.1 Договору вартість Товару повинна бути повністю сплачена Постачальнику Покупцем на умовах, які зазначені в Договорі та додаткових угодах (специфікаціях), що є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з п. 4.2 Договору, розрахунок за ним здійснюється в національній валюті. Конкретні умови оплати зазначаються у відповідній додатковій угоді (специфікації).
Відповідно до додаткової угоди (специфікації) № 1 від 25.03.14. до Договору, загальна ціна товару, що постачається (Брейк, загальною кількістю 4120,00 л, Торнадо 500. в.р., загальною кількістю 120 680,00 л, Купроксат, к.с., загальною кількістю 77 250,00 л, Лазуріт, СП. загальною кількістю 27 600,00 кг, Ланселот 450 WG в.д.г., загальною кількістю 1 250.00 кг) становить 32 796 966,00 грн.
Згідно угоди № 1 від 25.03.14. про внесення змін та доповнень до додаткової угоди (специфікації) № 1, загальна ціна товару, що постачається (Брейк, загальною кількістю 4120,00 л, Торнадо 500. в.р., загальною кількістю 120 680,00 л, Купроксат, к.с., загальною кількістю 77 250,00 л, Лазуріт, СП. загальною кількістю 27 600,00 кг, Ланселот 450 WG в.д.г., загальною кількістю 920,00 кг) становить 32 066 187,60 грн.
Згідно угоди № 2 від 26.03.14. про внесення змін та доповнень до додаткової угоди (специфікації) № 1, загальна ціна товару, що постачається (Брейк, загальною кількістю 4120,00 л, Торнадо 500. в.р., загальною кількістю 109 900,00 л, Купроксат, к.с., загальною кількістю 77 250,00 л, Лазуріт, СП. загальною кількістю 27 600,00 кг, Ланселот 450 WG в.д.г., загальною кількістю 920,00 кг) становить 31 059 120,00 грн.
Відповідно до додаткової угоди (специфікації) № 2 від 09.04.14. до Договору, загальна ціна товару, що постачається (Лазуріт, СП. загальною кількістю 670,00 кг, Ланселот 450 WG в.д.г., загальною кількістю 27,00 кг) становить 397 253,52 грн.
За додатковою угодою (специфікацією) № 3 від 18.04.14. до Договору, загальна ціна товару, що постачається (Торнадо 500. в.р., загальною кількістю 7 800,00 л) становить 773 136,00 грн.
На виконання умов Договору матеріали справи містять підписані сторонами видаткові накладні на поставку товару та довіреності позивача на отримання матеріальних цінностей від відповідача за Договором поставки № 5-250314/ззр від 25.03.14.
Позивач, вважаючи, що укладений між сторонами Договір не відповідає вимогам чинного законодавства, вирішив звернутись до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.
При цьому, в якості підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач визначає те, що на його думку, від імені відповідача договір підписано особою (директором), яка діяла з перевищенням своїх повноважень, так як відносно укладення договорів на таку суму щодо повноважень директора встановлені обмеження Статутом відповідача, а саме: необхідність погодження відповідних дій з вищим органом управління -Загальними Зборами.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами Договору недійсним, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного Договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. ч. 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено предмет Договору поставки та визначено ціну, в тому числі шляхом підписання Додатків до Договору, які являють собою специфікації до Договору, а також погоджено строк його дії.
Крім того, сторонами вчинялись дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.
Зокрема, на виконання умов Договору відповідач поставив позивачу товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, підписаними обома сторонами та не заперечується позивачем. Крім того, позивач вчинив дії по видачі довіреностей для уповноваження свої представників на отримання матеріальних цінностей від відповідача за Договором.
Що стосується посилань позивача на перевищення директором відповідача наданих йому установчими документами повноважень при укладенні оспорюваного Договору, слід зазначити, що вони не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності (п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як вбачається з наданого позивачем Договору поставки № 5-250314/ззр від 25.03.14., від імені позивача його підписано директором Табатадзе Романом Джемоловичем.
Так, відповідно до п. 11.9. Статуту позивача, Директор або будь-яка особа, якій повноваження Директора буди делеговані, не має права на вчинення правочинів (укладення, зміну, розірвання договорів або інших угод), витрату коштів або відчуження майна, сума (вартість) якого (их, ї) перевищує 100 000 (сто тисяч) гривень без попередньої згоди Загальних зборів Учасників товариства. Під правочином в цьому пункті розуміється один або серія (декілька) правочинів, що укладені між одними й тими ж сторонами або афілійованими з ними чи спільно контрольованими особами, мають аналогічний чи подібний предмет та стосуються одною чи подібною об'єкту (товару, робіт, послуг). В разі вчинення такого правочину (укладення, зміни, розірвання договору або іншої моди), витрати коштів або відчуження майна без попередньої згоди Загальних зборів Учасників, цей правочин (договір, угода), втрата коштів, відчуження майна є недійсним з моменту такою вчинення, укладення, витрати, відчуження.
Згідно з п. 10.5.9 Статуту позивача, до компетенції Загальних зборів учасників належить падання Директору або будь-якій іншій особі, якій повноваження Директора були делеговані, попередньої згоди на вчинення правочинів (укладення, зміну, розірвання договорів або інших угод), витрату коштів або відчуження майна, сума (вартість) якого (их, ї) перевищує 100 000 (сто тисяч) гривень. Під правочином в цьому пункті розуміється один або серія (декілька) правочинів, що укладені між одними й тими ж сторонами або пов'язаними особами, мають аналогічний чи подібний предмет та стосуються одного чи подібного об'єкт) (товару, робіт, послуг). Для цілей цього Статуту «пов'язана особа» означає юридичну або фізичну особу, яка здійснює контроль над Товариством, або яка контролюється Товариством, або перебуває під спільним контролем з Товариством.
Позивач наголошує на тому, що Загальні Збори не приймали рішення про вчинення оскаржуваного Договору.
Разом з тим, у відповідності до наявного в матеріалах справи Протоколу № 265 від 24.03.14. загальних зборів учасників ТОВ «Агро ХХІ», загальні збори вирішили надати згоду Товариству на придбання у ТОВ «Сервіс-Агроцентр» (код ЄДРПОУ: 36059766) засобів захисту рослин, а саме: Брейк, загальною кількістю 4120,00 л. за ціною 407.22 гри. з ПІДВ за 1 літр, загальною вартістю 1 677 746,40 грн. з ПДВ, що становить еквівалент 37.70 доларів США за 1 літр з ПДВ, строком поставки до 05.06.14.; Торнадо 500. в.р., загальною кількістю 120 680,00 л. за ціною 93.42 грн. з ПДВ за 1 літр, загальною вартістю 11 273 925,60 грн. з ПДВ, що становить еквівалент 8,65 доларів США за 1 літр з ПІДВ. строком поставки до 10.04.14.; Купроксат, к.с., загальною кількістю 77 250,00 л, за ціною 59.88 грн. з ПДВ за 1 літр., загальною вартістю 4 625 730.00 грн. з ПДВ, що становить еквівалент 5,54 доларів США за 1 літр з ПДВ, строком поставки до 10.07.14.; Лазуріт, СП. загальною кількістю 27 600,00 кг, за ціною 451,14 грн. з ПДВ за 1 кг. Загальною вартістю 12 451 464.00 грн. з ПДВ. що становить еквівалент 41.77 доларів США за 1 кг з ПДВ, строком поставки до 20.04.14; Ланселот 450 WG в.д.г., загальною кількістю 1 250.00 кг за ціною 2 214.48 грн. з ПДВ за 1 кг, загальною вартістю 2 768 100.00 грн. з ПДВ, що становить еквівалент 205.04 доларів США за 1 кг з ПДВ, строком поставки до 04.04.14. Здійснити оплату товару переказним авальованим векселем зі строком оплати «за пред'явленням, але не раніше "15 листопада 2014 року". Вартість Товару розраховується у тривні та фіксується у відповідній іноземній валюті. У разі зміни курсу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, відносно курсу, визначеного у договорі. Продавець має право в односторонньому порядку змінити вартість Товару.
Крім того, вирішили уповноважити директора Товариства Табатадзе Романа Джемоловича па укладення підписання договору, відповідно до рішення, зазначеного в пункті 2 даного протоколу.
З огляду на викладене не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що доказами обізнаності відповідача про існування обмежень генерального директора на підписання оспорюваного Договору вважаються відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Крім того, з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» не вбачається жодних обмежень щодо обмеження повноважень генерального директора на підписання оспорюваного Договору.
При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
На зазначеному також наголошено у п. 3.3, п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якими визначено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах: від 27.07.2010 р. у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 р. у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 р. у справі № 54/210, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507.
Отже, оскільки належними доказами не доведено, що укладений між сторонами Договір зі сторони позивача підписано неуповноваженою особою, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття договору до
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного Договору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.02.15.
Суддя Т.М. Ващенко