"03" лютого 2015 р.Справа № 923/1630/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Головея В.М., Колоколова С.І.
при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт"
на рішення господарського суду Херсонської області
від 02 грудня 2014 року
у справі № 923/1630/14
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт"
про стягнення грошових коштів у сумі 319360 грн.
03.11.2014 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП) звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (далі відповідач, ТОВ) про стягнення грошових коштів у сумі 319360 грн.
Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 298/2013 від 11.06.2013 р. щодо оплати виконаних позивачем робіт зі збирання зернових культур на полях відповідача площею 974,5 га, загальною вартістю 319360 грн., внаслідок чого повинний сплатити позивачеві цей борг.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги ФОП не визнав посилаючись на те, що він не отримував від позивача рахунок на оплату виконаних робіт, а тому, відповідно до умов укладеного договору, строк оплати цих робіт для нього ще не настав, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивачем при розрахунку суми заборгованості за договором не враховано 20.000 грн., які були перераховані відповідачем у добровільному порядку на рахунок позивача 06.08.2014 р. в якості оплати вартості виконаних робіт за вказаним договором.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 р. (суддя Клепай З.В.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 299360грн. - боргу та 1827 грн. - витрат на відшкодування судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт за договором № 298/2013 від 11.06.2013 р. зі збирання зернових культур на полях відповідача на загальній площі 974,5 га, внаслідок чого має борг по їх оплаті в загальній сумі 299360 грн., а тому повинний сплатити позивачеві зазначену суму боргу, а також сплатити останньому витрати по сплаті судового збору, так як спір доведений до судового розгляду з вини відповідача.
Відмовляючи в решті частині позовних вимог у сумі 20.000 грн., місцевий суд виходив з того, що 06.08.2014 р. відповідачем перераховано на рахунок позивача 20.000 грн. в якості погашення боргу за надані послуги, що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача про рух коштів від 06.08.2014 р. а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що місцевий суд стягуючи суму боргу не врахував того, що позивач не надав та в матеріалах справи не міститься доказів отримання відповідачем рахунку позивача на оплату наданих послуг, а саме з отриманням цього рахунку, протягом 30 банківських днів з дня отримання, згідно умов договору, відповідач зобов'язаний оплатити виконані позивачем роботи послуг. Оскільки, він не отримав рахунок на оплату наданих послуг, то строк виконання зобов'язання для нього ще не настав, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Про день, час і місце розгляду справи сторони були своєчасно та належним чином повідомлені, але їх представники в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, з будь-якими клопотаннями до суду не звертались, внаслідок чого справа була розглянута апеляційним судом за їх відсутністю за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 11.06.2013 р. між сторонами у справі укладено договір № 298/2013 з додатковими угодами до нього, за умовами яких позивач зобов'язався провести своїми силами та засобами збирання зернових, технічних та масляних культур на площах замовника, а останній прийняти виконані позивачем роботи за відповідним актом прийому-здачі та оплатити їх вартість.
Згідно п. 8.1 договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Закінчення дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
У п. 3.3 договору сторонами погоджено, що надання послуг та їх прийняття підтверджується актом приймання послуг, підписаним обома сторонам та скріпленими печатками обох сторін (а. с. 7-8, 9, 10).
З актів прийому-здачі виконаних робіт від 30.06.2013 р. та від 08.07.2013 р., що підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені відповідними печатками видно, що на виконання саме умов договору № 298/2013 від 11.06.2013 р. позивач надав відповідачеві послуги зі збирання зернових, технічних та масляних культур з площі 974,5 га, загальною вартістю 319360 грн. При цьому, виконані позивачем за названим договором роботи прийняті відповідачем без будь-яких зауважень щодо їх кількості, якості та вартості (а. с. 15, 16).
Вищенаведене не спростовується жодною із сторін у справі та повністю підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2014 р. (а. с. 17).
У п. 3.5 договору сторонами чітко та однозначно визначено, що відповідач повинний оплатити виконані позивачем роботи за названим договором протягом 30-ти банківських днів з дня отримання відповідного рахунку позивача.
Таким чином, відповідач, відповідно до умов укладеного договору № 298/2013 від 11.06.2013 р., зобов'язаний оплатити виконані позивачем за цим договором роботи загальною вартістю 319360 грн. протягом 30-ти банківських днів з дня отримання відповідного рахунку позивача, а тому, згідно ст. 33 ГПК України, саме позивач повинний довести належними та допустимими доказами не лише факт отримання відповідачем такого рахунку, а і конкретну дату його отримання.
Так як, при зверненні з позовом до суду позивач не надав ані самого рахунку, ані доказів його отримання відповідачем, то суд першої інстанції порушуючи провадження у справі ухвалою від 04.11.2014 р. зобов'язав позивача надати: копії рахунків на оплату виконаних робіт та докази на підтвердження їх отримання відповідачем (а. с. 1).
На виконання вищевказаної ухвали позивач подав до суду копію рахунку-фактури № 7 від 08.07.2013 р. на суму 319360 грн. та в листі № 15 від 10.11.2014 р. зазначив, що оригінал вищевказаного рахунку-фактури було ним вручено особисто головному бухгалтеру відповідача 08.07.2013 року.
Відповідач проти названих доводів позивача заперечує та наполягає на тому, що він взагалі не отримував від позивача вказаний або будь-який інший рахунок ані поштовим листом, ані кур'єром, ані під особистий підпис, в тому числі і головного бухгалтера.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем рахунку-фактури № 7 від 08.07.2013 р. позивача, а тим паче докази конкретної дати його отримання, а тому визнає голослівними і недоведеними твердження позивача про те, що вищевказаний рахунок-фактура був вручений останнім особисто головному бухгалтеру відповідача 08.07.2013 р.
Як слідує з матеріалів справи 11.09.2014 р. відповідач отримав претензію позивача № 6 від 09.09.2014 р. в який останній вимагав від ТОВ сплатити борг за договором № 298/2013 від 11.06.2013 р. в сумі 319360 грн. протягом 30 календарних днів. Але, в названій претензії позивач взагалі не посилається на те, що раніше ним направлявся відповідачеві рахунок для оплати виконаних робіт за договором та не вказує ким та коли був отриманий такий рахунок, а також у додатках до вказаної претензії не надає будь-який рахунків для оплати (а. с. 18, 19).
Оскільки, претензія позивача № 6 від 09.09.2014 р. за своєю правовою природою не є та й не може бути рахунком на оплату виконаних робіт за договором № 298/2013 від 11.06.2013 р., то вважати, що у відповідача виник обов'язок щодо оплати виконаних позивачем робіт за названим договором протягом 30 календарних днів з моменту отримання вказаної претензії № 6 від 09.09.2014 р. - неможливо, так як у п. 3.5 договору сторонами чітко та однозначно визначено, що відповідач повинний оплатити виконані позивачем роботи за названим договором протягом 30-ти банківських днів виключно з дня отримання відповідного рахунку позивача, а не отримання претензії останнього.
З банківської виписки по рахунку відповідача видно, що останній 06.08.2014 р. перерахував позивачеві 20000 грн. зазначивши призначення платежу: „за послуги по збиранню врожаю/погашення заборгованості за 2013р./ без ПДВ" (а. с. 50-51).
Але, і цей письмовий доказ ніяким чином не свідчить про те, що відповідач отримав рахунок-фактуру № 7 від 08.07.2013 р. або будь-який інший рахунок позивача, а тим паче не свідчить про конкретну дату отримання такого рахунку та здійснив вищевказаний платіж саме в рахунок оплати отриманого рахунку.
При викладених обставинах вважати, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором № 298/2013 від 11.06.2013 р. щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг та має борг по їх оплаті - неможливо, так як оплатити виконані позивачем роботи відповідач повинний протягом 30-ти банківських днів з дня отримання відповідного рахунку позивача, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем такого рахунку позивача, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що строк виконання грошового зобов'язання для відповідача за названим договором ще не настав, так як відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися своєчасно та належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.
Оскільки, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору за подання позовів, з якими вони звертаються до суду звільняються інваліди 1 та 2 групи, у зв'язку з чим позивач, як інвалід 2 групи (а. с. 20, 21), не сплачував судовий збір за подання позову взагалі. Але, місцевий суд без будь-яких правових підстав стягнув з відповідача на користь позивача 1827 грн. - на відшкодування судового збору.
Так як, позовні вимоги позивача залишені без задоволення, то відповідно до п. 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. судовий збір не підлягає стягненню з жодної із сторін у справі, так як у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору та якщо позов залишено без задоволення судовий збір не стягується взагалі.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ апеляційну скаргу оплатив судовим збором в сумі 913 грн. 37 коп. Ця апеляційна скарга задоволена апеляційним судом у повному обсязі.
Згідно п. 4.4. вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у випадку прийняття нового судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду, розподіл сум судового збору здійснюється постановою апеляційної інстанції, яка прийняла нове рішення за загальними правилами розподілу судових витрат, у зв'язку з чим позивач повинний відшкодувати відповідачеві понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги на загальних підставах у повному обсязі, тобто в сумі 913 грн. 37 коп. відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт"- задовольнити.
Рішення господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 р. у справі № 923/1630/14 - скасувати, а в позові відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" - 913 грн. 50 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.02.2015 року.
Головуючий суддя: Шевченко В.В.
Судді: Головей В.М.
Колоколов С.І.