ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.01.2015Справа № 910/27337/14
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"
про стягнення 49 000,00 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Голоднюк О.Г. (представник за довіреністю №855 від 09.12.2014р.);
від відповідача: Мельниченко О.Д. (представник за довіреністю №61 від 17.11.2014р.).
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа страхування" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не надав, в судовому засіданні 27.01.2015р. представник відповідача позовні вимоги визнав повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р., прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справі присвоєно №910/27337/14, розгляд було призначено на 20.01.2015р. Окрім того, ухвалено направити запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання інформації щодо страхового полісу №АС/3885660.
До суду від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про повернення пошкоджених деталей відповідачу.
В судове засідання 20.01.2015р. представник від відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2015р., розгляд справи відкладено на 27.01.2015р.
В судовому засіданні 27.01.2015р. судом було поставлено на обговорення клопотання відповідача про повернення пошкоджених деталей відповідачу.
Представник відповідача підтримав вказане клопотання та просив його задовольнити.
Представник позивача поклав вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про повернення пошкоджених деталей, прийшов до висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання відповідача з огляду на наступне.
У своєму клопотанні відповідач посилається на абзац 3 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992р., відповідно до якого постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Суд зауважує, що предметом даного спору є відшкодування шкоди, а саме до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія". Отже в даному випадку стягувачем є не безпосередньо потерпіла особа, а страхова компанія (позивач), яка набула права вимоги до відповідача.
За таких обставин, в межах розгляду даної справи, у суду відсутні підстави застосовувати положення абзацу 3 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992р. до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.
Крім того, постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992р. № 6 носить роз'яснювально-рекомендаційний характер. До того ж, особа, яка завдала збитки не позбавлена права звернутися до суду з самостійними вимогами до власника пошкодженого транспортного засобу про витребування пошкоджених деталей, що мають для нього певну матеріальну цінність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.09.2010р. у справі № 9/58-08.
В судовому засіданні 27 січня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між позивачем (страховик за Договором страхування) та Губановою Г.С. (надалі також - страхувальник) 21.07.2013р. було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0631408.062 (далі - Договір страхування), згідно з умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «Мітсубісі», реєстраційний номер АН 1637 НО (надалі також - застрахований автомобіль).
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
16.11.2013р. о 12 год. 00 хв., на перехресті вул. Горностаєвської та вул. Абрікосова в м. Донецьку, гр. Бурханова Я.Р., керуючи автомобілем «ВАЗ-21083», реєстраційний номер АН 3581 СХ, рухаючись з другорядної дороги на головну, не переконалася в безпеці та скоїв зіткнення з автомобілем «Мітсубісі», реєстраційний номер АН 1637 НО, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 26.12.2013р. Бурханову Я.Р., за здійснення вказаного ДТП, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номер АН 1637 НО №203-211113-у від 02 грудня 2013р. та ремонтної калькуляції до нього, загальна вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номер АН 1637 НО складає 159 597,77 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №4291.206.13.01.01 від 02.01.2014р., розмір страхового відшкодування становить 157 686,30 грн.
Враховуючи зазначене, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив страхове відшкодування в сумі 146 805,08 грн. на підставі платіжного доручення №706 від 10.01.2014р. Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 30.12.2013р. між позивачем та страхувальником проведено залік взаємних однорідних вимог на суму в розмірі 10 881,22 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 157 686,30 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи Бурханової Я.Р. встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом «ВАЗ-21083», реєстраційний номер АН 3581 СХ, застрахована відповідачем на підставі Полісу №АС/6710108.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Матеріалами справи, а саме, звітом про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номер АН 1637 НО №203-211113-у від 02 грудня 2013р. підтверджується, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Mitsubishi Outlander, державний номер АН 1637 НО складає 159 597,77 грн.
Як зазначалось вище, позивач виплатив страхове відшкодування з урахуванням проведеного заліку взаємних однорідних вимог від 30.12.2013р. на загальну суму 157 686,30 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу №АС/6710108 розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 50 000,00 грн., отже, з огляду на це, з відповідача має бути стягнуто 49 000,00 грн. в межах ліміту відповідальності.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених нормами діючого законодавства.
Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/27337/14 позовні вимоги підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн.
Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (код ЄДРПОУ 23734213, адреса: 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" (код ЄДРПОУ 30968986, адреса: 04073, м. Київ, просп. Московський, 9) суму страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн. (сорок дев'ять тисяч гривень 00 копійок) та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.02.2015р.
Суддя С.М. Морозов