27 січня 2015 року м. Київ К/9991/22388/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Південного регіонального управління Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про скасування постанови та протоколу про адміністративне правопорушення, за касаційними скаргами ОСОБА_4 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року, -
У липні 2011 року ОСОБА_4, як директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтур-Імпекс» (S.R.L. «Altur-Impex»; Республіка Молдова; далі - перевізник), звернувся з позовом до Південного регіонального управління Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - прикордонна служба), у якому просив скасувати протокол від 9 липня 2011 року про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, передбачене частиною 1 статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» та постанову від 20 липня 2011 року про накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. (далі - спірний протокол та постанова відповідно).
В обґрунтування позову посилався на те, що перевізник вказаного правопорушення не вчиняв, а тому відповідальність за порушення зазначеного Закону має бути покладена на інших осіб.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2012 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_4 на рішення суду першої інстанції, у частині вимог щодо скасування спірної постанови
Іншою оскаржуваною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування спірного протоколу залишеною без змін.
У поданих касаційних скаргах ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарг з таких підстав.
Судами встановлено, що 9 липня 2011 року відносно S.R.L. «Altur-Impex» складено протокол про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень». Виявлено, що перевізником не виконано обов'язку перевірки перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявності у пасажира - громадянки України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 документів, необхідних для в'їзду до держави прямування. Зокрема у паспорті батька, до якого вписана зазначена особа, відсутня вклеєна фотокартка, як того вимагає Постанова Кабінету Міністрів України № 380 від 24 березня 2004 року «Про внесення змін до Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», тобто проїзний документ не відповідає вимогам законодавства.
20 липня 2011 року на підставі даного протоколу, у відповідності з вимогами Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» першим заступником начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону розглянуто справу та винесено спірну постанову, якою на S.R.L. «Altur-Impex» накладено штраф у розмірі 8500 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині оскарження спірного протоколу, суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що такий відповідає положенням Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», а тому підстави для його скасування відсутні.
Так, згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Положеннями статті 1 Закону визначено, що підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення, а ст. 2 вказаного Закону передбачено, що справи про правопорушення, передбачені ст. 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України. Від імені органів охорони державного кордону України розглядати справи про правопорушення та накладати штрафи мають право начальники органів охорони державного кордону України та їх заступники.
При цьому правильним є висновок судів у частині того, що згідно цього ж Закону суб'єктом правопорушення в кожному випадку є перевізник.
Судами встановлено, що факт здійснення S.R.L. «Altur-Impex» міжнародних пасажирських перевезень сторонами у справі не спростовується, відтак до позивача можливе застосування поняття «перевізник», що визначене Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
Крім цього, за приписами статті Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення пасажирського міжнародного перевезення перевізник зобов'язані перед початком такого перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред'явили необхідні документи.
За невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному сполученні наявність належно оформлених документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, перевізник несе відповідальність, передбачену Законом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що саме на перевізника покладається обов'язок з перевірки наявності у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування. Тому вчасне невиявлення перевізником відсутності належних документів призвело до правопорушення, передбаченого Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
При цьому в абзаці другому пункту 19 Постанови Кабінету Міністрів України № 380 від 24 березня 2004 року «Про внесення змін до Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» визначено, що на дітей віком від 5 до 18 років, які виїжджають разом із законними представниками і відомості про яких вписуються у їх паспорти, подаються фотокартки, що вклеюються у ці паспорти і скріплюються печаткою. Для оформлення паспорта / проїзного документа фотокартки подаються незалежно від віку дитини.
Згідно вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимоги до протоколу про спірне правопорушення встановлюються статтею 3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», які прикордонною службою повністю виконанні, а тому підстав для скасування такого протоколу немає.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку у частині відмовлених позовних вимог.
Так само як і суд апеляційної інстанції в частині відмови у відкритті апеляційного провадження за скаргою на спірну постанову, з огляду на положення статей 2, 12, 13 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
Згідно вимог статті 2 вказаного Закону справи про правопорушення, передбачені статтею 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України.
Від імені органів охорони державного кордону України розглядати справи про правопорушення та накладати штрафи мають право начальники органів охорони державного кордону України та їх заступники.
За приписами частин 1 статей 12, 13 цього Закону посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи.
Постанову про накладення штрафу, що прийнята посадовою особою, зазначеною у статті 2 цього Закону, може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.
Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції щодо спірної постанови є остаточним і оскарженню не підлягає, судом апеляційної інстанції правильно застосовано наслідки, передбачені пунктом 1 частини 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в цій частині справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційні скарги ОСОБА_4 відхилити, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало