20 січня 2015 року 810/5/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25 грудня 2014 року за № 0047571703/22/325/128.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії податкового органу щодо зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість є протиправними, оскільки підприємцем не були порушені вимоги п. п. 198.4 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, про що зазначав відповідач в акті перевірки.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, проте надіслав письмові заперечення проти позову, в яких проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що позивачем безпідставно визначено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 291 013 грн. в декларації ПДВ за вересень 2014р., оскільки права на податковий кредит у підприємця не було.
Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03 грудня 2014 року головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів фізичних осіб Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області Когутом Юрієм Володимировичем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності нарахування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від'ємного значення різниці з податку на додану вартість різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, у розмірі 319 343,00 грн., відображених у податковій декларації з ПДВ за вересень 2014 року, поданій за звітний (податковий) період (вх. №9060393666 від 20.10.2014 року).
За наслідками проведення перевірки складено Акт перевірки від 16 грудня 2014 року № 3753/17-3/НОМЕР_1/20, яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п. п. 198.4 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за вересень 2014 року в сумі 291 013 грн. 00 коп., що призвело до завищення суми від'ємного значення по податковій декларації з ПДВ за вересень 2014 року у розмірі 291013 грн. 00 коп. (рядок 19 декларації).
Допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, на думку Білоцерківської ОДПІ, призвели до завищення суми від'ємного значення по податковій декларації з ПДВ за вересень 2014 року у розмірі 291 013 грн. 00 коп.
Відповідно до акту перевірки, порушення позивачем вимог податкового полягає в тому, що пункт 1 -2 статті 325 Цивільного кодексу України не встановлює такого суб'єкта права приватної власності як фізичну-особу підприємця, а суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець не може бути власником нерухомого або рухомого майна, а придбання, спорудження, будівництво такого майна суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою підприємцем, який зареєстрований платником ПДВ, може здійснюватися ним виключно як фізичною особою, тому права у такого суб'єкта господарювання на податковий кредит з придбання нерухомого або рухомого майна не виникає.
За результатами перевірки, 25 грудня 2014 року Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, на підставі п. п. 54.3 п. 58.1 ст. 58 ПК України, прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0047571703/22/325/128 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на 291 013 грн. 00 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 291013 грн. 00 коп. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 0 грн., у зв'язку із порушенням ФОП ОСОБА_1 вимог п. 198.4 ст. 198 ПК України, п. 200.1, п.200.3 ст. 200 ПК України.
Вважаючи вказане рішення податкового органу неправомірним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦК України у сукупності із положенням ст. 2 ЦК України, суб'єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно з статтею 320 Цивільного кодексу України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
До суб'єктів господарювання, згідно із положенням п.2 ч.2 ст. 55 ГК України, належить громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст. 50 ЦК України та ч. 1 ст. 128 ГК України).
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований у виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради Київської області 01 вересня 1998 року.
Оскільки позивач зареєстрований у порядку, передбаченому законом як фізична особа - підприємець, та набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності з моменту такої реєстрації, він має право використовувати все, без виключення, своє майно в цілях господарської діяльності.
Так, 23 грудня 2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупець) та фірмою Neotronics International Enterprise Ltd., Тайвань (продавець) був укладений контракт № NEO-23122013 Прес-форми.
Згідно з п. 1.1. даного контракту, продавець передав у власність покупця комплект двох прес-форм відповідно до Специфікації. За умовами контракту загальна вартість товару складає 29 000,00 доларів США. Додатковою угодою 2 до контракту № NEO-23122013 Прес-форми від 23.12.2013, сторони встановили загальну вартість товару у розмірі 25980,00 доларів США. На виконання умов контракту (п. п. 2.1.-2.3., 2.4.) та додаткової угоди, покупець провів його повну оплату, що підтверджується копіями платіжних доручень: № 002 від 24 грудня 2013 року - 14500,00 доларів США, № 006 від 29 травня 2014 року - 6500,00 доларів США, № 009 від 18 червня 2014 року - 4980,00 доларів США, всього 25980,00 доларів США.
Відповідачем не заперечується законність укладання контрактів щодо покупки товару, правомірність здійснення оплати його вартості.
Вище вказана машина та прес-форми, яка виготовляє палацець перознімальний, були придбані позивачем для використання їх у власній господарській діяльності. Згідно з комерційною пропозицією та сертифікатом відповідності даний виріб із гумової суміші виготовляється позивачем з 13 жовтня 2014 року. Про той факт, що це обладнання використовується ФОП ОСОБА_1 в господарській діяльності також свідчить ряд укладених контрактів з білоруськими контрагентами: зовнішньоекономічний контракт поставки № 1 від 10 вересня 2014 року на 15000 доларів США; зовнішньоекономічний контракт поставки № 2 від 10 вересня 2014 року.
Відповідно до пункту 17 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450, митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа заповнюється на партію товарів, що переміщуються через митний кордон України на підставі одного зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість зовнішньоекономічного договору (контракту), та поміщується у визначений митний режим.
Згідно з вантажно-митною декларацією ІМ 40 ДЕ 125130006/2014 № 584708 від 08 вересня 2014 року митна вартість інжекційно-ливарної машини NCR-300 становить 1 121 942,50 грн. та ПДВ в розмірі 224 388,50 грн. Відповідно до вантажно-митної декларації ІМ 40 ДЕ 125130006/2014 № 584709 від 08 вересня 2014 року митна вартість прес-форми 2934 і 2945 до машини для лиття виробів з гуми складає 333 120,76 грн. і ПДВ в сумі 66 624,15 грн., загальна сума становить 1 455 063,26 грн.
Дана сума позивачем відображена в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень місяць 2014 року (рядок 12.1. обсяг придбання, податок на додану вартість, сплачений митним органам).
Також, визначена сума платежу митним органам складає 291 013 грн., оплата здійснена згідно з платіжним дорученням № 430 від 04 вересня 2014 року на суму 284 352,69 грн. і платіжним дорученням № 431 від 08 вересня 2014 року 6 659,96 грн.
Таким чином, наведені вище обставини та письмові докази у їх сукупності свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 придбав на підставі контрактів обладнання та прес-форми до нього та використовує їх у своїй господарській діяльності, яка полягає у виготовленні гумово-технічних виробів.
Зі змісту гарантій прав підприємців, встановлених ст. 47 ГК України, випливає, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Основними фондами невиробничого призначення, як передбачено ч. 3 ст. 139 ГК України, є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Оскільки, обладнання та прес-форми до нього, були придбані ФОП ОСОБА_1, то воно вважається власністю фізичної особи - підприємця, виходячи зі змісту положення п. п. 14.1.138 п. 14.1. ст. 14 ПК України та ч. 3 ст. 139 ГК України, обладнання відноситься до основних фондів (засобів) фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
У зв'язку з наведеним, суд вважає необґрунтованими висновки органу державної податкової служби про те, що майно (основні фонди), яке перебуває у приватній власності фізичної особи, не можуть вважатися основними фондами суб'єкта господарювання - фізичної особи.
Як передбачено п. 180.1 ст. 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку або ж будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Положеннями п. п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 139 ПК України передбачено, що особа для цілей розділу V цього Кодексу (Податок на додану вартість) є фізична особа - підприємець, яка є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, Податковий кодекс України не розмежовує платників податку на додану вартість за їх правами та обов'язками в частині нарахування, утримання та сплати податку на додану вартість, а тому як юридична так і фізична особа - підприємець мають рівні права, передбачені розділом V цього Кодексу (Податок на додану вартість).
У відповідності до п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, вона підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету. При від'ємному значенні суми, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів або до Державного бюджету України, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).
Крім того, як передбачено п. 200.6 ст. 200 ПК України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
У зв'язку з встановленням придбання товару фізичною особою - підприємцем та його використання в господарській діяльності, на думку суду, митні декларації, оформлені належним чином на фізичну особу, яка є суб'єктом підприємницької діяльності та на момент здійснення спірних операцій зареєстрована платником податку на додану вартість, дають право суб'єкту господарювання на податковий кредит. В аспекті вирішуваного питання, ВМД є допустимим доказом., зокрема сплати ПДВ, що дає право на податковий кредит. Вимогу про оформлення ВМД відповідно до вимог законодавства не можна тлумачити інакше, як так, що для одержання права на податковий кредит фізичною особою - підприємцем така особа має значитись у ВМД одержувачем товару.
Наведена позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України відповідно до постанови Пленуму від 03 липня 2012 року.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про те, що дії податкового органу щодо винесення спірного податкового повідомлення-рішення № 0047571703/22/325/128 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на 291013 грн. 00 коп. вчинені всупереч положень Податкового кодексу України, зокрема п. 198.6 ст. 198, ст. 200, ст. 201 Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи те, що відповідач діяв неправомірно, всупереч вимогам Податкового кодексу України, з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.12.2014 року № 0047571703/22/325/128.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.