28 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4001/14
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Кравченко К.В
Лук'янчук О.В.
при секретарі: Паламарчук Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної Міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної Міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №283-14 від 5.06.2014р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2014р. ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до Державної Міграційної служби України (далі ДМС) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України №283-14 від 5.06.2014р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної міграційної служби України визнати громадянку Сомалі ОСОБА_2 біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є громадянкою Сомалі та до моменту виїзду проживала у м.Могадішо, але у зв'язку з переслідуванням її чоловіка з боку представників угруповання «Аль-Шабаб», які погрожували вбивством у разі відмови від співпраці та через початок внутрішнього озброєного конфлікту у Сомалі, позивач вимушена була покинути країну. Позивач не може повернутися до Сомалі, оскільки це є небезпечним для її життя та дітей.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014р. позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасоване рішення Державної міграційної служби України №283-14 від 5.06.2014р.
Зобов'язано Державну міграційну службу України визнати громадянку Сомалі ОСОБА_2 особою, яка потребує додаткового захисту. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.
За правилами ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що орган міграційної служби проводячи співбесіди із позивачкою приділив мало уваги питанням ситуації в країні походження заявниці та дійсним причинам її еміграції, зосередивши свою увагу на важливих, але другорядних питаннях.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_2 є громадянкою Сомалі та до моменту виїзду проживала у м.Могадішо, але у зв'язку з переслідуванням її чоловіка з боку представників угруповання «Аль-Шабаб», які погрожували вбивством у разі відмови від співпраці та через початок внутрішнього озброєного конфлікту у Сомалі, позивач вимушена була покинути країну. Позивач не може повернутися до Сомалі, оскільки це є небезпечним для її життя та дітей.
15.11.2011р. позивачка звернулась до ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно повідомлення від 1.07.2014р. за №42 на підставі рішення ДМС України від 5.06.2014р. за №283-14, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі пп.1 та пп.13 ч.1 ст.1ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Вказаний висновок обґрунтований тим, що повідомлені позивачем факти не можуть бути підставою для задоволення його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на те, що вони жодним чином не підтверджені, що в свою чергу вказує на відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутність обґрунтованих побоювань загрози життю.
Перевіряючи правомірність дій ДМС при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходить з того, що п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пп.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.
Аналіз норм Конвенції про статус біженців 1951р. , Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» дає підстави для висновку, що для надання статусу біженця є необхідним наявність таких підстав: знаходження особи за межами країни своєї громадянської належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Що ж до обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, то воно є ключовим у переліку критеріїв щодо визнання особи біженцем.
Аналіз ситуації у країні походження при визначенні статусу біженця є необхідним для висновку, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Разом з тим, п.2 п.1 ст.1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що дії повинні бути державними або здійсненими державною владою. Зі змісту пункту 65 Керівництва УВКБ ООН випливає, що часто на практиці переслідування є результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити.
Із зазначених норм діючого законодавства випливає, що заявник має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Отже, судова колегія вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до Рекомендацій по питанню міжнародного захисту щодо осіб, залишаючи південну та центральну частини сомалі Управління Верховного комісара ООН по справах біженців (УВКБ ООН), січень 2014р., стан у Сомалі кваліфікується до теперішнього часу як збройний конфлікт не міжнародного характеру. На багатьох документальних носіях відображено, що військові дії у південній та центральній частинах Сомалі призводять до загибелі громадянського населення, зокрема загибель останніх пов'язана із пораненнями від перехресного вогню під час збройних зіткнень, а також внаслідок саморобних вибухових пристроїв та гранат.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є громадянкою Сомалі та до моменту виїзду проживала у м.Могадішо, але у зв'язку з переслідуванням її чоловіка з боку представників угруповання «Аль-Шабаб», які погрожували вбивством у разі відмови від співпраці та через початок внутрішнього озброєного конфлікту у Сомалі, позивач вимушена була покинути країну. Регіон, з якого походить позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства з летальним кінцем, включаючи перехресний обстріл та вибухи.
Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування. Зазначені факти також встановлено і відповідачем під час здійснення перевірки заяви позивача.
Разом з тим, ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ст.25 Статуту ООН передбачено, що для членів Організації ООН, членом якої є Україна, рішення Ради Безпеки є обов'язковими для виконання. При цьому, ст.39 цього Статуту визначено, що Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру чи акта агресії та робить рекомендації або вирішує, які заходи слід вчинити у відповідності з ст.ст.41,42 для підтримання чи встановлення міжнародного миру та безпеки.
Так, Резолюцією ООН № 2036 (2012), ухваленою Радою Безпеки 22 лютого 2012р., встановлено, що ситуація в Сомалі становить загрозу для міжнародного миру та безпеки в регіоні. Також Резолюцією підтверджується небезпека для мирних громадян під час збройного конфлікту в Сомалі діяльності угруповування «Аль-Шаббаб», про що в свою чергу зазначав позивач.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не вжито заходів щодо перевірки тверджень позивача про можливість стати жертвою тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність ставлення, поводження чи покарання, на що звертає увагу і Керівництво УВКБ ООН, і не надано належної оцінки ситуації в країні походження позивача.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196,198,200,206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної Міграційної служби України - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Ю.М.Градовський
Судді К.В. Кравченко
О.В.Лук'янчук