Справа: № 826/13904/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
27 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю представника позивача - Козака О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Гетьман" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом малого приватного підприємства "Гетьман" до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Мале приватне підприємство «Гетьман» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2014 року № 0003452203 та № 0003462203.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку малого приватного підприємства «Гетьман» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Полісістемс» за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року.
За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 348/26-57-22-03-10/21635903 від 23 липня 2014 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 189 838,00 грн. в тому числі по періодах: за лютий 2014 року - 173366,00 грн., за березень 2014 року - 16472,00 грн.; завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації) на суму 7161,00 грн. за квітень.
На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року № 0003462203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 237297,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 189838,00 грн., за штрафними санкціями - 47459,50 грн. та №0003452203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7161,00 грн.
Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між МПП «Гетьман» (Покупець) та ТОВ «Полісістемс» (Постачальник) укладено Договір поставки № 1/2014 від 03 лютого 2014 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти товари відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язується приймати товари та своєчасно сплачувати їх вартість, на умовах даного Договору.
Пунктом 1.2. Договору Постачальник передає Покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 поставка товару здійснюється товарними партіями. Товарна партія формується Постачальником на підставі узгодженого з Покупцем замовлення.
Покупець здійснює оплату за поставлений Товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у даному Договорі (пункт 3.1 Договору).
На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Полісістемс» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: копії видаткових та податкових накладних, рахунків - фактур, товарно-транспортних накладних.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних платіжних доручень або виписок по особову рахунку на підтвердження розрахунку за отриманий товар.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції з наданих позивачем копій податкових накладних не вдається можливим ідентифікувати особу, що приймала участь у здійсненні господарської операції, оскільки відсутні прізвище, ім'я, по-батькові та посада особи, яка її підписала.
Також відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.
В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.
Разом з тим, у наданих позивачем товарно-транспортних накладних не зазначено дані подорожніх листів; не визначені фактичні адреси пунктів навантаження - розвантаження товару; адреси складських приміщень, які використовувались як пункти навантаження та розвантаження товару, вказано лише місто, а не фактична адреса складу; у ТТН не заповнені графи з відомостями про масу вантажу; відсутній перелік використаних раціональних маршрутів із зазначенням відстані (не наведено кілометраж).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює діяльність по роздрібній торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, має відповідні ліцензії на реалізацію тютюновими виробами та алкогольними напоями.
Так, позивачем було зазначено, що придбаний товар був реалізований в магазинах, на підтвердження чого надано касові чеки.
Проте, вказані чеки не підтверджують реалізацію товару, саме придбаного у ТОВ «Полісістемс», згідно виписаних останнім податкових накладних.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять відомостей про місця торгівлі, магазини в яких позивач міг реалізовувати придбаний у ТОВ «Полісістемс» товар.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується подальше використання позивачем придбаного у ТОВ «Полісістемс» товару у власній господарській діяльності.
При цьому, колегія суддів відмічає, що позивачем крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: книги обліку продажу та придбання товарів за вказаний період, актів прийому-передачі придбаного товару, документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Вказані недоліки наданих позивачем документів та відсутність значної кількості первинних документів та обліку, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.
Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.
Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Гетьман" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Ю.А. Ісаєнко
І.В. Федотов
Ухвалу в повному тексті виготовлено 31.01.2015 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.