13 січня 2015 року м. Київ К/800/14890/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еко-Енергія»
на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013
у справі № 2а-1870/9189/12
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еко-Енергія»
доСумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еко-Енергія» звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнення позивних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000082306 від 07.11.2012.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2012 у даній справі скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідачем подані заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких він, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги позивача, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у ІІІ-му кварталі 2011 року по господарських операціях з ПП «Надіса», за результатами якої складено акт № 302/22/36031709 від 22.10.2012;
- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2011 року на суму 104 667 грн.;
- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082306 від 22.10.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 130 833,75 грн. (з яких: 104 667 грн. - основний платіж та 26 166,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність операцій між ТОВ «Компанія «Еко-Енергія» та ПП «Надіса», оскільки позивачем не надано належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, а за інформацією, отриманою відповідачем від Рокитнянської МДПІ (акт № 17/22/32792142 від 10.07.2012), ПП «Надіса» на момент перевірки відсутнє за юридичною адресою, також у підприємства відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби. Крім того, відповідач зазначає, що відносно ФОП ОСОБА_4, який виступав постачальником меляси на користь ПП «Надіса», порушена кримінальна справа по факту фіктивного підприємництва.
Суд першої інстанції, дійшов висновку про реальність виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Надіса», а тому не погодився з доводами відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт отримання меляси бурякової, її перевезення від постачальника до позивача, розвантаження у резервуари та подальше використання сировини у власному виробництві.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Надіса» укладено договір купівлі-продажу №16/06-11 від 16.06.2011, у відповідності до умов якого позивачем придбано мелясу бурякову загальною вагою 2 000 тонн.
Досліджуючи докази, подані позивачем на підтвердження факту транспортування товару, суд апеляційної інстанції зазначив, що для перевезення меляси необхідні спеціальні ємкості (спеціалізовані цистерни), проте, доказів наявності у перевізника спеціалізованих цистерн для перевезення меляси та їх використання в операціях з позивачем до матеріалів справи не надано.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази не підтверджують використання придбаного товару у власній господарській діяльності, оскільки відомості про рух меляси бурякової відображають операції з давальницькою сировиною (мелясою), проте, даних про використання у виробництві власної сировини вказані відомості не містять, а Книга відвантажувань меляси на виробництво не містить даних про попереднє завантаження меляси у резервуари, з яких вона відпускалася у виробництво.
Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з позицією суду першої інстанції про наявність помилки при оформленні накладних у записі про учасника господарської операції (де замість ТОВ «Компанія «Еко-Енергія» вказане ЗАТ «Еко-Енергія»), оскільки в накладних відсутній ідентифікаційний код підприємства покупця, а назва ЗАТ «Еко-Енергія» не є назвою підприємства позивача, що не дає можливості визнати накладні такими, що видані саме позивачу.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що окремі недоліки первинного документу не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, але при цьому погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наявність у покупця належно оформлених первинних документів не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, за умови встановлення обставин, що відомості таких документів не відповідають дійсності та/або є недостовірними, як у випадку нездійснення самих господарських операцій - їх безтоварності.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки подані позивачем докази не підтверджують факт отримання товару, його перевезення, розвантаження у резервуари, та подальше використання сировини у власному виробництві, та, як наслідок, не підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Надіса».
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еко-Енергія» залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний