"19" січня 2015 р. м. Київ К/9991/73305/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступника Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області)
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011
у справі №2а-9956/10/1570
за позовом Приватного підприємства «Владрембуд»
до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ Одеської області від 18.08.2010 №0000822302/0 про визначення ПП «Владрембуд» податкового зобов?язання з податку на додану варітьсь в сумі 10158 грн.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області на правонаступника Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.05.2010 по 31.05.2010, за результатами якої складено акт №1560/2302/36913597 від 30.07.2010.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що належить до сплати в бюджет за травень 2010 року в розмірі 7814 грн. Завищено від?ємне значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке переноситься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2010 року на загальну суму 2186 грн.
З акта перевірки вбачається, що порушення цих норм закону полягали в неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд» послуг механізмів відповідно до калькуляції, яка є невід?ємною частиною договору, оскільки реальність зазначених господарських операцій не підтверджена.
Реальність господарських операцій з придбання позивачем послуг у ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд» поставлена податковим органом під сумнів з тих підстав, що в результаті аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, податковий орган дійшов висновку про відсутність належних доказів на підтвердження транспортування механізмів до місця надання послуг, товарно-транспортних накладних, доказів знаходження на збереженні механізмів та їх обслуговування, умов надання послуг механізмів, а також невідповідність показників податкових зобов?язань та податкового кредиту позивача та ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд» у травні 2010 року за даними Автоматизованої системи співставлення показників податкових зобов?язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.08.2010 №0000822302/0, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10158,00 грн. (за основним платежем 7814,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2344,00 грн.).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність податкових накладних є обов?язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. У позивача відсутні належні докази, які б достовірно свідчили про фактичне існування господарських операцій з придбання послуг механізмів у ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд».
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що право позивача на формування податкового кредиту за господарськими операції з придбання послуг поставки будівельної техніки у ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд» підтверджується податковими накладними, виданими платником ПДВ, платіжним дорученням про переказ коштів за використання техніки, актами приймання виконаних будівельних робіт, у тому числі і за допомогою залученої техніки.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. Для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку понесені витрати на придбання робіт мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
Судом першої інстанції в зазначеному аспекті оцінено документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит. Зокрема, досліджено умови договору б/н та б/д укладеного позивачем з ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд» про надання послуг механізмів відповідно до калькуляції, яка є невід?ємною частиною договору, однак до перевірки та суду не надана, видані контрагентом податкові накладні, та зроблено висновок, що фактичне виконання договорів не підтверджено достатніми доказами - первинними документами.
Відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Конструктор Сервіс Трейд» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності через відсутність трудових та матеріальних ресурсів, основних фондів, виробничої бази, складських приміщень, транспортних засобів, а також ненадання доказів укладення угод на транспортування, передбаченого договором обладнання, до позивача іншими суб?єктами господарювання, суд першої інстанцій правильно оцінив як свідчення відсутності реального характеру операцій, оцінивши ці обставини відповідно до правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС України, та дійшов правильного висновку про неправомірність віднесення позивачем в податковому обліку з податку на додану вартість сум ПДВ до податкового кредиту.
Таке правозастосування судами першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
Таким чином, за встановлених судом першої інстанції обставин щодо відсутності факту підтвердження господарських операцій позивача достатніми первинними бухгалтерськими документами, формування податкового кредиту не може бути визнано обґрунтованим.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 скасувати.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 залишити в силі.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун