29 січня 2015 року м. Київ К/800/14374/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Гончар Л.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Коритнянської сільської ради, управління Держкомзему в Ужгородському районі про скасування рішення, -
11 липня 2011 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Коритнянської сільської ради, управління Держкомзему в Ужгородському районі про визнання протиправними дій сільського голови щодо направлення листа управлінню Держкомзему про вжиття заходів до ОСОБА_4 у зв'язку з використанням ним земельної ділянки без правовстановлюючих документів та визнання протиправними дій головного спеціаліста управління Держкомзему щодо складення приписів і про відшкодування шкоди, завданої їх неправомірними діями.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів, скаржник оскаржив їх.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4 є спадкоємцем майна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме нежитлових будівель - столярного цеху та цеху сінної муки, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Рішенням Коритнянської сільської ради Ужгородського району від 12 листопада 2009 року позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років площею 0,60 га, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно.
29 березня 2011 року голова Коритнянської сільської ради звернувся з листом до начальника управління Держкомзему в Ужгородському районі і просила вжити заходів до ОСОБА_4 за використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів.
Управлінням Держкомзему в Ужгородському районі був складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14 квітня 2011 року, яким встановлено, що земельна ділянка під належним позивачу майном не посвідчена правовстановлюючим документом. На підставі вказаного акту було винесено припис № 000010 від 14 квітня 2011 року, яким зобов'язано позивача посвідчити належне йому право землекористування і 24 травня 2011 року було складено повторний акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено, що позивачем умови припису № 000010 від 14 квітня 2011 року не виконані, а тому складений протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення за невиконання умов вказаного припису.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що сільським головою та державним інспектором вчинені дії, які відповідають їх повноваженням, припис з вимогою усунути порушення земельного законодавства оформлення правовстановлюючих документів винесений правомірно, а посилання позивача на порушення процедури проведення перевірки є безпідставними, оскільки дані порушення не спростовують факту відсутності правовстановлюючої документації на земельну ділянку.
Суд апеляційної інстанції із таким висновком суду першої інстанції погодився та залишив постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин визначено Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтями 5, 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються зокрема шляхом проведення перевірок.
Згідно статті 10 цього Закону України повноваження безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель віднесені до компетенції державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України (надалі -державні інспектори).
Державні інспектори відповідно до зазначеної статті Закону мають право складати акти перевірок у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, що затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12 грудня 2003 року № 312 (далі - Порядок № 312) цей порядок встановлює процедуру проведення перевірок, оформлення матеріалів за їх результатами.
Пунктом 3.2 Порядку № 312 передбачено, що позапланові перевірки проводяться у разі отримання доручення від Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів прокуратури, місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та Держземінспекції; отримання заяв, скарг чи звернень громадян, що подані в установленому законодавством порядку, у яких наведена інформація про порушення земельного законодавства чи можливості виникнення аварійних ситуацій, що можуть негативно вплинути на стан земельних ресурсів; виконання заходів з ліквідації наслідків аварій, інших надзвичайних ситуацій, що призвели до забруднення чи знищення родючого шару ґрунту; при виявленні недостовірних даних, поданих юридичними чи фізичними особами на запит Держземінспекції або її територіальних органів; за наявності інформації щодо самовільного зайняття земельної ділянки та використання її без правовстановлюючих документів; при поданні юридичними чи фізичними особами письмової заяви до Держземінспекції або п територіальних органів про бажання проведення позапланової перевірки; у разі публікації в засобах масової інформації матеріалів, що свідчать про порушення земельного законодавства; за ініціативи Держземінспекції та її територіальних органів, якщо ними виявлені факти, що свідчать про порушення земельного законодавства.
Пунктом 5.1 Порядку № 312 передбачено, що при проведенні всіх видів перевірок державний інспектор складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства. З метою усунення наслідків виявленого порушення державний інспектор відповідно до п. 6.2 Порядку видає особі, яка скоїла правопорушення, припис про їх усунення. У разі невиконання особою, яка допустила порушення земельного законодавства, припису протягом указаного в ньому строку, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення (за невиконання припису) за статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанції повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та прийшли до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки дії сільського голови та головного спеціаліста управління Держкомзему вчинені в межах повноважень та у спосіб, передбачених законодавством України.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: