27 січня 2015 року м. Київ К/9991/39218/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання недійсним рішення,
У вересні 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача. Уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним рішення відповідача № 35-л від 13 липня 2011 року щодо неприйняття до зарахування витрат у сумі 1123 грн. 59 коп. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 50% від вказаної суми.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки допомога по непрацездатності була розрахована правильно.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача № 35-л від 13 липня 2011 року в частині неприйняття до зарахування витрат у сумі 1123 грн. 59 коп. та застосування фінансових санкцій в розмірі 561 грн. 79 коп. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку правильності нарахування та витрачання позивачем коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за 2010 рік та І півріччя 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 13 липня 2011 року № 54, яким зафіксовано, зокрема, порушення позивачем витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в зв'язку з виплатою в завищеному розмірі ОСОБА_4 у 2010 році допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 6401 грн. 85 коп., оскільки виплатити потрібно було 5278 грн. 26 коп.
За результатами перевірки прийняте рішення № 35-л від 13 липня 2011 року про повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, згідно якого не прийняті до зарахування та підлягають поверненню до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності кошти в сумі 1123 грн. 59 коп. Також нараховано фінансові санкції за дане порушення в розмірі 561 грн. 79 коп.
Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_4 працює у філії Дніпровське відділення № 7989 Акціонерного товариства «Ощадбанк» з 19 лютого 2004 року. З 01 листопада 2009 року їй було встановлено посадовий оклад у розмірі 1720 грн. на місяць. З 8 березня 2007 року по 16 січня 2010 року ОСОБА_4 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 16 січня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року - у щорічній відпустці, а 25 січня 2010 року настав страховий випадок, за який їй нарахована спірна допомога. ОСОБА_4 хворіла з 25 січня 2010 року по 11 травня 2010 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, позивач правомірно провів розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_4 на підставі п. 10, абз 2 п. 14 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26 вересня 2001 року, а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві; необхідності догляду за хворою дитиною; необхідності догляду за хворим членом сім'ї; догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби; тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу; протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; санаторно-курортного лікування.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26 вересня 2001 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (далі - Порядок), який визначає правила обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, в тому числі у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
Згідно абз. 1 п. 3 Порядку розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.
Абзацом 1 п. 4 Порядку розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для застрахованих осіб, є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.
Абзацом 5 п. 4 Порядку передбачено, що місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин (тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком), виключаються з розрахункового періоду.
Відповідно до абз. 1 п. 10 Порядку, якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку з поважних причин, що зазначені у п. 4 цього Порядку, або якщо страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку.
Згідно абз. 2 п. 14 Порядку середньоденна заробітна плата за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (у частині призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності), і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в частині призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім розрахунку страхових виплат добровільно застрахованим особам) та для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу, грошового забезпечення), з якої сплачувалися страхові внески, на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді.
Абзацом 8 п. 14 Порядку передбачено, що у разі коли середня заробітна плата обчислюється відповідно до п. 10 цього Порядку, середньоденна заробітна плата за один робочий день (годину) визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу) на середньомісячну кількість робочих днів (годин), установлену на підприємстві (у структурному підрозділі або за індивідуальним графіком роботи).
Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов та визнали протиправним і скасували рішення відповідача в частині неприйняття до зарахування витрат у сумі 1123 грн. 59 коп. та застосування фінансових санкцій в розмірі 561 грн. 79 коп., оскільки ОСОБА_4, якій була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, на момент настання страхового випадку не мала заробітку з поважних причин (відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), а відтак середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку, а середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк