27 січня 2015 року м. Київ К/800/55219/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Єрьоміна А.В.(головуючий);
Кравцова О.В., Цуркана М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року,
У січні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач), в якому просила визнати незаконним рішення відповідача від 28 листопада 2013 року про відмову в відновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком, яку вона отримувала до виїзду на постійне місце проживання за межі України, зобов'язати відповідача нарахувати і сплатити пенсію на підставах визначених пенсійним законодавством, починаючи з 7 жовтня 2009 року, тобто з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України про втрату чинності положення п. 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що в 1996 році вийшла на пенсію та мешкаючи на території України, отримувала пенсію за віком. У лютому 2000 року вона виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, та з цього часу їй було припинено виплату пенсії на підставі статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
21 листопада 2013 року позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.
Рішенням відповідача від 28 листопада 2013 року позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач просила суд зобов'язати відповідача поновити її право на отримання пенсії, визнати незаконним рішення від 28 листопада 2013 року № 40 про відмову поновити виплату пенсії, здійснити нарахування та виплату їй пенсії за віком з 7 жовтня 2009 року, тобто з моменту винесення Конституційним Судом України рішення, яким були визнані неконституційними положення статті 49 частини першої п.2 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано незаконним рішення № 40 від 28 листопада 2013 року Управління Пенсійного Фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про відмову ОСОБА_4 поновити виплату раніше призначеної пенсії.
Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Заводському районі м. Миколаєва прийняти рішення про поновлення виплати ОСОБА_4 пенсії за віком на підставах визначених пенсійним законодавством з 21 листопада 2013 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Заводському районі м. Миколаєва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 пенсії за віком на підставах визначених пенсійним законодавством з 21 листопада 2013 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу з 1996 року призначена пенсія за віком, яка їй виплачувалась до її виїзду у 2000 році на постійне місце проживання у державу Ізраїль. З липня 2000 року виплату пенсії позивачу припинено на підставі статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на отримання пенсії є конституційним правом громадянина України.
Позивач є громадянкою України, що підтверджується її закордонним паспортом, яка з 2000 року постійно мешкає в Ізраїлі.
Згідно із статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рішенням Конституційного Суду України 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, було визнано неконституційним положення статті 49 частини першої п.2 та другого речення статті 51 Закону № 1058-IV, де зазначалось, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Оскільки вищевикладені положення законодавства визнано неконституційними і втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, позивач, як громадянка України має право на отримання призначеної їй пенсії за віком незалежно від місця її проживання.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що рішення відповідача від 28 листопада 2013 року за № 40 про відмову поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії є незаконним.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась до
відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, на підставі рішення відповідача за № 40 від 28 листопада 2013 року позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії.
Відповідно до п. 37 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою Правління ПФУ №22-1 від 25 листопада 2005 року, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про відновлення призначеної пенсії при звернення особи з відповідною заявою.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право позивача на пенсійне забезпечення було порушено неправомірними діями відповідача та підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком, на підставах визначених пенсійним законодавством починаючи з дня звернення з заявою, тобто з 21 листопада 2013 року, оскільки жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов'язок або право пенсійного фонду автоматично здійснювати відновлення пенсії без відповідно волевиявлення пенсіонера.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги посилання відповідача на відсутність нормативно-правового врегулювання механізму виплати пенсії громадянам, що проживають за кордоном, оскільки згідно із статтею 49 частини другої Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного Фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Рішення Конституційного Суду України суд є достатньою підставою для відновлення виплати пенсії позивачу.
Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, а доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати судове рішення таким, що ухвалене з порушеннями норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді :
Помічник судді В.Г.Голубє