Справа №22ц/796/1505/15 Головуючий у 1 інстанції -Макаренко О.І.
Доповідач - Панченко М.М.
29 січня 2015 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:
Головуючого - Панченка М.М.
Суддів - Вербової І.М., Кирилюк Г.М.
При секретарі - Желепі О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє за дорученням ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів та про визнання недійсним кредитного договору в частині,-
У липні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ»Надра») і, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», просила захистити її права, як споживача банківських послуг, визнавши недійсним, в частині, кредитний договір укладений сторонами від 5.04.2007 року за №33/П/49/2007-840 на суму 225.000 дол.США .
Послався на те, що указаний кредитний договір в силу ст.ст.215,203 ЦК України є недійсним з моменту його підписання, оскільки укладений з порушенням конституційних прав позивача, як споживача банківських послуг.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 14 жовтня 2014 року у позові відмовлено /а.с.63-64/.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, яка діє за дорученням ОСОБА_2, просить скасувати указане рішення, як ухвалене з порушенням вимог матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову /а.с.66-75/.
Послалась на доводи, викладені в позовній заяві, які на думку скаржника, не були враховані судом.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до кредитної угоди від 5.04.2007 року за №33/П/49/2007-840 позивачка ОСОБА_2 отримала у ПАТ КБ»Надра» кредит у сумі 225.000 дол.США під 12.49% річних на термін до 3.04.2026 року для придбання квартири /а.с.14-16/.
Таким чином, між ОСОБА_2 та ПАТ КБ»Надра» виникли відносини договору кредиту, які, відповідно до ст.1054 ЦК України полягають у тому, що банк (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вважаючи договірні умови несправедливими, позивачка посилаючись на дисбаланс прав та обов»язків сторін за кредитною угодою на користь кредитора, що на її думку, в силу ст.ст.203,215 ЦК України свідчить про недійсність кредитного договору, звернулась з цим позовом до відповідача і просила винести рішення, яким визнати недійсними окремі договірні пункти вище зазначеного кредитного договору, зокрема:
п.5.1., за яким передбачена сплата позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки у разі прострочення платежів передбачених договором;
п.5.2., яким передбачена сплата штрафу у розмірі 10% від суми Кредиту в разі невиконання умов договору, що стосуються ненадання позичальником банку документів необхідних для оформлення кредиту; недотримання умов забезпечення кредиту; неповідомлення банку про зміну адреси позичальника місця роботи, засобів зв»язку та ін., що може вплинути на виконання зобов»язань за кредитним договором; ненадання позичальником банку документів, що підтверджують фінансовий стан позичальника; невжиття заходів додаткового забезпечення кредитного договору у разі зміни фінансового стану позичальника;
п.4.2.3., згідно якого передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового погашення зобов»язань за кредитним договором, якщо позичальник протягом 14 днів від дати отримання вимоги не виконає вимогу банку про надання додаткового забезпечення згідно п.4.2.2., що передбачає необхідність додаткового забезпечення повернення кредиту у разі погіршення фінансового стану позичальника;
п.4.2.4., що передбачає право банку достроково вимагати від позичальника виконання зобов»язань за кредитним договором в разі невнесення чергового платежу щомісячно, до 5 числа поточного місяця;
п.4.3.5., згідно якого, у випадках, передбачених кредитним договором, позичальник зобов»язаний протягом 7 днів виконати вимогу банку про дострокове погашення кредитних зобов»язань;
п.4.2.6., згідно якого передбачено право банку ініціювати питання підвищення відсоткової ставки;
п.4.3.8. згідно якого позичальник зобов»язаний з»явитись до Банку для підписання додаткової угоди, в якій визначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом;
п.8.2., за яким передбачений обов»язок позичальника достроково виконати зобов»язання з повернення кредиту у разі нез»явлення позичальника до банку для підписання чергової додаткової угоди щодо визначення розміру відсоткової ставки;
п.4.3.11. згідно якого передбачено, що в разі повного дострокового погашення кредиту протягом перших двох років дії кредитного договору позичальник зобов»язаний сплатити банку комісію у розмірі 1,5% від початкової суми кредиту;
п.6.3., згідно якого сторонами передбачено відстрочення виконання позичальником зобов»язань на строк не більше ніж 1 місяць у разі виникнення обставин, що перебувають за межами контролю сторін;
п.6.4., згідно якого обставини, які виникли поза межами контролю сторін діють більше одного місяця, позичальник зобов»язаний протягом 5 робочих днів від закінчення дії зазначених обставин погасити кредит та відсотки;
п.3.6., згідно якого, в разі несвоєчасного та/чи не в повному об»ємі погашення кредитних зобов»язань позичальником, внесені ним кошти на погашення кредиту банк самостійно розподіляє, згідно черговості, передбаченої п.3.5 кредитної угоди;
п.4.2.8., згідно якого банк має право відмовитися від надання кредиту чи вимагати дострокового виконання грошових зобов»язань у разі отримання банком несприятливої інформації, що свідчить про можливість невиконання позичальником кредитних зобов»язань, зокрема, документи державних органів про обшук, виїмку, арешт чи примусове списання коштів, розкриття банківської таємниці стосовно позичальника чи пов»язаних з ним осіб, порушення кримінальної справи віцдносно учасника або працівника позичальника або пов»язаних з ним осіб.
Колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача частково є обґрунтованими.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 12.07.2001 №2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
Із аналізу ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» слідує, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п»ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов»язань за договором (п.5ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів»).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до абзацу 2 п/п 3.2. рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов»язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З урахуванням зазначених норм, колегія суддів вважає, що банком неправомірно в пункті 5.1 спірного Кредитного договору викладені умови сплати пені за невиконання договірних умов у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки пеня не має складати розмір, що перевищує 50% вартості продукції. Оскільки вартість продукції в кредитних правовідносинах є вартість кредиту, яка виражена у відсотках, що сплачує позичальник за користування кредитом, та виходячи з того, що відсоткова ставка по кредитному договору становить 12,49% річних, тому 50% цієї вартості становить 6,245% річних, тобто, 0,017% від простроченої суми за кожен день простроченого платежу.
Також, колегія суддів погоджується з доводами позивача в тій частині, що пунктом 5.2. спірного Кредитного договору за ініціативою Банку, як кредитора, до договору включена умова сплати позичальником штрафу у розмір 10% від суми кредиту за кожен випадок невиконання договірних умов, що означає зобов»язання сплати позичальником за кожне порушення штрафу у розмірі 22.500 дол.США. Указана сума штрафу, на думку колегії суддів, є занадно високою, що належить розцінювати, як істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду позичальниці ОСОБА_2, як споживача банківських послуг.
За таких обставин пункт 5.2 кредитного договору прямо порушує вимоги п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливим.
Також, колегія суддів погоджується з доводами позивача в частині несправедливості договірних умов, передбачених пунктами 4.2.6., 4.3.8. та 8.2 з посиланням на те, що указані умови в силу п.4 ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є дискримінаційними по відношенню до позичальника в частині зміни відсоткової ставки лише за ініціативою Банку, та не узгоджуються з вимогами ч.10 ст.11 зазначеного Закону.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводами позивача в частині несправедливості п.4.3.11. кредитної угоди, яким передбачена сплата позичальником комісії у розмірі 1,5% від початкової суми кредиту у разі дострокового погашення кредиту позичальником протягом перших двох років дії кредитного договору.
Указаний пункт договірних умов не узгоджується з ч.8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливим в силу ч.2 ст.18, п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» по відношення до позивачки.
Так, відповідно до ч.8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.
Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов»язаний здійснити відповідне коригування зобов»язань споживача у бік їх зменшення.
Згідно положень п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Із наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що п.4.3.11. Кредитної угоди є нормою несправедливою, дискримінаційною та такою, що порушує рівність сторін договору та свідчить про застосування відповідачем нечесної підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Колегія суддів також погоджується з доводами позивача в частині несправедливості умов спірного кредитного договору викладених у п.6.3. та 6.4., згідно яких сторонами передбачено відстрочення виконання позичальником зобов»язань на строк не більше ніж 1 місяць у разі виникнення обставин, що перебувають за межами контролю сторін, а також зобов»язання позичальника протягом 5 робочих днів від закінчення дії зазначених обставин погасити кредит та відсотки, оскільки указаними умовами Банк суттєво звузив права позичальника за настанні обставин непереборної сили.
Згідно ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов»язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов»язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч.2ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідків є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача.
В силу ч.5 цієї статті, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Також, судова колегія розглядає як справедливі позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту кредитної угоди 4.2.8. згідно якого банк має право відмовитися від надання кредиту чи вимагати дострокового виконання грошових зобов»язань у разі отримання банком несприятливої інформації, що свідчить про можливість невиконання позичальником кредитних зобов»язань, зокрема, документи державних органів про обшук, виїмку, арешт чи примусове списання коштів, розкриття банківської таємниці стосовно позичальника чи пов»язаних з ним осіб, порушення кримінальної справи учасника або працівника позичальника або пов»язаних з ним осіб.
Колегія суддів вважає, що указана договірна умова порушує права позивачки, на рівність сторін, оскільки позичальник, на відміну від кредитора, не має аналогічних прав, тобто - в односторонньому порядку відмовлятися від договору.
Згідно п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов»язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються у будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Отже, п.4.2.8 Кредитного договору є несправедливим, таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст.18, п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Між тим, колегія суддів не погоджується з доводами позивача відносно визнання недійсним спірного кредитного договору в частині пунктів 4.2.3., 4.2.4. та 4.3.5., якими передбачено право Банку вимагати від позичальника дострокового виконання зобов»язань щодо повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, та сплати нарахованих відсотків та інших платежів у разі порушення позичальником графіка погашення тіла кредиту та відсотків.
Так, ОСОБА_2, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, посилається на те, що вимога банку про дострокове виконання позичальником кредитних зобов»язань не узгоджується з ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у частині переліку випадків порушення позичальником договірних умов.
Колегія суддів в цьому випадку керується ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладання договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, та виходить з того, що договірні умови передбачені зазначеними пунктами Кредитної угоди не створюють дисбаланс прав та обов»язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивачки ОСОБА_2, як споживача фінансових послуг.
Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_2 щодо визнання недійсним п.3.6. Кредитної угоди, згідно якого, в разі несвоєчасного та/чи не в повному об»ємі погашення кредитних зобов»язань позичальником, внесені ним кошти на погашення кредиту банк самостійно розподіляє, згідно черговості, передбаченої п.3.5 кредитної угоди, оскільки указана договірна умова не створює дисбалансу прав та обов»язків сторін на користь кредитора, та не є дискримінаційною щодо позичальника.
Виходячи із наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткову правомірність вимог апеляційної скарги, тобто, лише в частині визнання недійсними пунктів 5.1., 5.2., 4.2.6., 4.3.8. 8.2., 4.3.11. 6.3., 6.4., 4.2.8.
Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсними пунктів Кредитної угоди 5.1., 5.2., 4.2.6., 4.3.8. 8.2., 4.3.11. 6.3., 6.4., 4.2.8. суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що сторонами при укладанні кредитної угоди дотримані вимоги, встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст.203 ЦК України, які є необхідними для чинності правочину чи окремих його частин.
В той же час, колегія суддів не вважає за правомірне враховувати доводи позивачки ОСОБА_2 відносно дотримання нею строків позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
Як встановлено судом, спірний кредитний договір укладений сторонами 5 квітня 2007 року, що свідчить про те, що з указаної дати позивачка знала про невідповідність оспорюваних нею умов кредитного договору вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», однак з позовом позивачка звернулась до суду у липні 2014 року, що значно перевищує трирічний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України.
Доводи позивачки в частині того, що про порушення Банком її прав, як споживача, стали їй відомі лише після ознайомлення з аналогічною справою в іншому провадженні, суд розглядає, як безпідставні, оскільки ці обставини не можуть бути поважною причиною пропуску процесуального строку.
Також, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача в частині відсутності підстав застосування строку позовної давності, зважаючи на те, що спірний кредитний договір на час розгляду цієї справи є чинним, оскільки, відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В даному випадку колегія суддів початком порушення прав позивачки є день укладання договору, спірні пункти якого, зокрема, п.п. 5.1., 5.2., 4.2.6., 4.3.8. 8.2., 4.3.11. 6.3., 6.4., 4.2.8. є нікчемними, оскільки, як встановлено судом, зазначені договірні умови суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є недійсними (нікчемними) з моменту їх підписання сторонами, тобто, з 5 квітня 2007 року.
Встановлено, що в ході розгляду справи відповідач ПАТ»Надра» звернувся до суду з заявою про застосовування строку позовної давності.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у позові за пропуском строку позовної давності в частині відмови у визнанні недійсними пунктів 5.1., 5.2., 4.2.6., 4.3.8. 8.2., 4.3.11. 6.3., 6.4., 4.2.8. кредитної угоди, а в решті рішення залишити без змін.
Оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в частині відмови у визнанні недійсними пунктів 5.1., 5.2., 4.2.6., 4.3.8. 8.2., 4.3.11. 6.3., 6.4., 4.2.8. кредитної угоди з інших підстав, рішення районного суду м.Києва підлягає скасуванню в цій частині рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення на підставі ч.2 ст.314 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.307,308, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє за дорученням ОСОБА_2, задовольнити частково.
Скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 14 жовтня 2014 року в частині відмови у визнанні недійсними пунктів 5.1., 5.2., 4.2.6., 4.3.8. 8.2., 4.3.11. 6.3., 6.4., 4.2.8. кредитної угоди №33/ПП/49/2007-840 від 5 квітня 2007 року укладеної між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» за пропуском строку позовної давності.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий
Судді