№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1609/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
29 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Прохоровій В.С.
за участю: позивача ОСОБА_3
представника позивача ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.
У жовтні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом та ставив питання про усунення перешкод у користуванні власністю і вселення до квартири АДРЕСА_1. Оскільки відповідачем створюються перешкоди в користуванні житловою площею. Починаючи з червня 2014 року, відповідач не пускає його до спірної квартири, у зв'язку із чим він звернувся до Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві. Однак, за результатами проведеної перевірки відносно відповідача було складено адміністративний протокол за ст. 173-2 КУпАП та роз'яснено його право на звернення до суду із позовом про захист порушених прав. Тому з метою захисту своїх законних прав та інтересів у силу вимог ст.ст. 321. 358, 391 ЦК України, та ст.ст. 64-65 ЖК України просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року позовні ОСОБА_3 вимоги було задоволено.
Вселено ОСОБА_3 до 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача подала апеляційну скаргу, де ставила питання про скасування рішення суду, та постановлення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Вказуючи при цьому на те, що судом безпідставно взято до уваги покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які не стосувались обставин справи та не підтверджують факт виселення, а правдиві показання свідка, ОСОБА_7, який є сином сторін та очевидцем подій, які відбувались у спірній квартирі та підтверджують неправомірні дії позивача під час спільного сумісного мешкання, судом проігноровано.
Крім цього, судом залишено поза увагою, що позивач систематично порушував правила співжиття, зокрема зловживав спиртними напоями, висловлювався нецензурною лайкою, ображав, кривдив, називав образливими словами, чим доводив відповідача та її сина до нервового зриву, постійних стресів, що призвело до розладу здоров'я. Позивач систематично створює жахливі умови, що робить спільне подальше проживання відповідача та третьої особи з ним у квартирі не можливим.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити.
Позивач та представник позивача не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.
Третя особа будучи належним чином повідомленою про розгляд справи не з'явилася у судове засідання, поважність причин своєї неявки суду не повідомила. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 26.12.2005 року № 5598, сторони по справі та третя особа є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках ( а.с.28).
Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що позовні вимоги про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Так як, згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві.
Положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За таких обставин, позиція відповідача по справі про те, що після розвівання шлюбу позивач перестав бути членом сімї наймача, а відтак підлягає виселенню у відповідності до діючих норм ЖК України з урахуванням його протиправної поведінки не ґрунтується на нормах діючого законодавства та матеріалах справи. Суд вважав, що права позивача порушеними та такими, що підлягають відновленню шляхом вселення до 1/3 частини спірної квартири, та у зобов'язанні відповідача не чинити перешкод у користуванні позивачем 1/3 частиною квартири.
Проте повністю погодитися з висновками суду не можна виходячи з наступного.
Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позивачем вимог, а саме постановив рішення щодо вселення позивача до 1/ 3 частини спірної квартири і зобов'язав відповідача також не чинити перешкоди у користуванні 1/3 частиною цієї квартири. У той час, як звертаючись до суду позивач ставив питання щодо вселення та зобов'язання не чинити перешкод саме у користуванні квартирою АДРЕСА_1.
Крім того, сторони по справі та третя особа хоча і є співвласниками квартири в рівних частках, однак ці частки в натурі не виділені як і не встановлено порядок їх користування між ними. А відтак, висновки суду першої інстанції щодо необхідності задоволення вимог позивача саме з урахуванням частки квартири, що належить йому на праві власності не узгоджується з нормами діючого законодавства та заявленими позовними вимогами.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст.309 ЦПК України за яким вимоги позивача про вселення до квартири та зобов'язання відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року скасувати та постановити нове, за яким;
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.
Вселити ОСОБА_3( ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до квартири АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: