АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-1551 Головуючий у 1-й інстанції - Шум Л.М.
Доповідач - Пікуль А.А.
29 січня 2015 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Невідомої Т.О.
ШаховоїО.В.
при секретарі Бугаю О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна та визнання права власності на Ѕ частину квартири,-
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна та визнання права власності на Ѕ частину квартири.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким задовольнити позов повністю (а.с.83-86).
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача - ОСОБА_3, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, представника відповідача - ОСОБА_6, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
7 травня 1994 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2011 року.
Зазначене судове рішення набуло чинності та сторонами не оскаржувалось.
Звертаючись із позовом про розірвання шлюбу до Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_4 зазначав, що їх з відповідачем шлюб з 2008 року існував формально, шлюбно-сімейні відносини припинені, спільного господарства сторони не вели, проживали окремо.
Відповідно до Ордеру на жиле приміщення №278027 серії Г від 20 лютого 1976 року, громадянка ОСОБА_7 (мати відповідачки) разом з дочкою ОСОБА_8, відповідач по справі, отримала право на зайняття житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1.
ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності від 30 березня 2011 року, приватизувала квартиру АДРЕСА_1 на своє ім'я одноособово.
За вказаних обставин, ураховуючи встановлені рішенням суду про розірвання шлюбу обставини окремого проживання сторін у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з 2008 року, районний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів та безпідставно, з порушенням процесуальних норм, надана перевага одним доказам над іншими, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
З матеріалів справи убачається, що спірна квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого згідно з розпорядженням № 305 від 30 березня 2011 року, зареєстрованого в електронному реєстрі прав на нерухоме майно 28 квітня 2011 року.
На час набуття цього майна з 8.02.2011 була чинною ч.5 ст. 61 СК України, відповідно до положень якої об'єктом права спільної сумісної власності є, зокрема, житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду.
Водночас, за правилом ч.6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У даному конкретному випадку рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу встановлено, що на час вирішення справи ОСОБА_4 та ОСОБА_4 (сторони у справі про розірвання шлюбу) останні три роки не підтримують сімейно-шлюбних і подружніх відносин, проживають окремо один від одного по різним адресам, не ведуть спільного господарства, не мають єдиного бюджету (а.с.5, абзац перший мотивувальної частини рішення).
За правилом ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ураховуючи вищенаведені положення сімейного та процесуального законодавства у сукупності з конкретними обставинами даної справи, апеляційний суд приходить до висновку, що висновки районного суду щодо наявності правових підстав вважати спірну квартиру особистою приватною власністю дружини є правильними, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Водночас, доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування районним судом положень сімейного законодавства до спірних правовідносин заслуговують на увагу і можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено справу, виходячи з наступного.
При вирішенні справи районний суд послався у мотивувальній частині рішення на п.4 ч.1 ст. 57 СК України.
Однак положення п.4 ч.1 ст. 57 СК України про те, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", набуло чинності 13.06.2012 згідно із Законом № 4766-VI від 17.05.2012.
Оскільки спірна квартира набута у березні 2011 року, положення п.4 ч.1 ст. 57 СК України на дані правовідносини не поширюються.
На час набуття спірної квартири була чинною ч.5 ст. 61 СК України, відповідно до якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду.
За правилом п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування або зміни рішення.
В даному випадку, оскільки неправильне застосування норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи по суті, рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на п.4 ч.1 ст. 57 СК України, який не поширюється на ці правовідносини, та зазначення, що позов вирішений на підставі ч.6 ст.57 СК України.
Керуючись ст.303, 307-309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на п.4 ч.1 ст. 57 СК України.
Вказати, що позов вирішений на підставі ч.6 ст.57 СК України.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: А.А. Пікуль
Судді: Т.О. Невідома
О.В. Шахова