№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2177/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О..
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
22 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Прохоровій В.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_8, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» (далі - ПрАТ «СК «Лафорт») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
У травні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_9 15 522,43 гривень матеріальної шкоди, 700 гривень понесених витрат на проведення експертизи, 900 гривень витрат, понесених у зв'язку з викликом евакуатора, та стягнення з ОСОБА_8 2 000 гривень моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 02 лютого 2013 року на перехресті пр.-ту. Маяковського та вул. Каштанової у м. Києві з вини ОСОБА_8 сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений її автомобіль «Субару», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, із завданням матеріальної шкоди - 15 522,43 гривень. Тому просила суд задовольнити її вимоги.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року позов було задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» на користь ОСОБА_6 14 522,43 гривни матеріальної шкоди, 700 гривень вартості оцінки автомобіля, 900 гривень вартості послуг евакуатора.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 - 1 000 гривень франшизи.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 - 2 000 гривень моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу, де ставив питання про скасування рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди зі страхової компанії та ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_4 Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Так як стягнення матеріальної шкоди зі страхової компанії не відновить прав позивача, оскільки страхова компанія може відмовити у виплаті страхового відшкодування, крім того відносно останньої порушено провадження у справі про банкрутство.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2014 року було скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди та судових витрат з ПрАТ «СК «Лафорт» та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 і ухвалено в цій частині нове рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 04.03.2014 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав подану ним апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_4 та її представник не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.
Відповідачі ОСОБА_8 та ПрАТ «СК «Лафорт» будучи належним чином повідомленими про день і час розгляду справи у судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили. Судова колегія, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Апеляційна скарга не містить у собі доводів, щодо невідповідності висновків суду в частині задоволення вимог відносно ОСОБА_8, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не переглядалось.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи встановлено, що 02 лютого 2013 року о 17 годині 00 хвилин на перехресті пр. Маяковського та вул. Каштановій у м. Києві сталася ДТП у результаті якої було пошкоджено автомобіль Субару д/н НОМЕР_1 який належить позивачу.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2013 року ОСОБА_8 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 та ч. 2 ст. 130 КпАП України.
Згідно з даними автоматизованої інформаційно-пошукової системи УДАІ м. Києва від 16 липня 2013 року автомобіль, яким керував ОСОБА_8 ( ВАЗ - 2102 державний номер НОМЕР_3), зареєстровано за ОСОБА_4
Частково задовольняючи вимоги позивача та приймаючи рішення щодо стягнення матеріальної шкоди з ПрАТ «СК «Лафорт», а також суми франшизи з ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є власником автомобіля і застрахувала свою відповідальність згідно полісу обов'язкового страхування у вищевказаній страховій компанії.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Винною особою в спричиненні ДТП, яке сталося 02 лютого 2013 року за участю сторін, було визнано ОСОБА_8 згідно постанови суду.
П. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність завдання шкоди (п.2.2.ПДР).
При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 на час дорожньо - транспортної пригоди неправомірно заволодів зазначеним вище транспортним засобом і не мав прав щодо його керування.
Відтак, висновок суду першої інстанції щодо покладення відповідальності за відшкодування спричиненої шкоди внаслідок ДТП на власника автомобіля не узгоджується з діючими нормами законодавства та наданими до суду матеріалами справи, тобто є помилковим.
Згідно з даними автоматизованої інформаційно - пошукової системи УДАІ м. Києва, автомобіль яким керував ОСОБА_8 зареєстровано за ОСОБА_10
За інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ ОСОБА_4 уклала з ПрАТ «СК «Лафорт» договір обов'язкового страхування щодо автомобіля ВАЗ -2102 державний номер НОМЕР_3, що діяв з 29.12.2012 року по 28.06.2013 року. Отже, на час ДТП зазначений договір діяв. Ліміт страхової відповідальності був визначений у розмірі 50 000 гривень, франшиза становила - 1 тисячу гривень. Розмір спричиненої матеріальної шкоди - 15 522,43 гривни не перевищував суми ліміту укладеного між сторонами договору.
У відповідності до ст.ст. 21, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з цим, при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті ДТП безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому ст.33 ЦПК залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Не пред'явлення вимоги до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі (п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки».)
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано клопотання про залучення до участі в справі страхову компанію. Однак, при цьому зміни позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди зі страхової компанії позивачем не було заявлено в порядку ст.31 ЦПК.
Враховуючи те, що позивачем у відповідності до вимог ст.31,118,119 ЦПК України не було пред'явлено позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди до ОСОБА_8 як особи з вини якої сталася дорожньо - транспортна пригода і відповідальність якої була застрахована у відповідності до полісу обов'язкового цивільного страхування у ПрАТ «СК «Лафорт», суд апеляційної інстанції самостійно не може розпорядитися правами позивача щодо визначення способу захисту своїх порушених прав, покладаючи цю вимогу на зазначених вище осіб виходячи з діючих норм законодавства.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення шкоди зі страхової компанії підлягає скасуванню, так як суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог (позивачем таких вимог не заявлялося) враховуючи, що у відповідності до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих у відповідності до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Про бажання отримати відшкодування майнової шкоди завданої відповідачем ОСОБА_8 саме з власника транспортного засобу - ОСОБА_9 свідчать вимоги і поданої апеляційної скарги.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «СК «Лафорт» на користь ОСОБА_6 матеріальної шкоди та судових витрат підлягає скасуванню з зазначених вище підстав.
У той же час, колегія суддів вважає за необхідне з урахуванням положень ч.3 ст.303 ЦПК України вийти за межі заявлених позовних вимог та скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру франшизи з ОСОБА_4, оскільки встановлено, що таке рішення прийнято судом з порушенням норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року скасувати в частині задоволення вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_6 з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» матеріальної шкоди та судових витрат, та постановити у цій частині нове рішення, за яким:
ОСОБА_6 відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: