28 січня 2015 року Справа № 910/14367/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Гончарука П.А. (доповідача),
суддів Кондратової І.Д.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта" на рішення господарського суду міста Києва від 7 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року у справі №910/14367/14 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення 10 915, 07 грн., -
Встановив:
У липні 2014 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 10915, 07 грн., посилаючись на те, що відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 Цивільного кодексу України після виплати страхувальнику страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а оскільки відповідач є страховиком винної у ДТП особи, то обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року порушено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 7 серпня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року у справі №910/14367/14, позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 10915, 07 грн. страхового відшкодування та судовий збір.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального, зокрема, п.п.37.1.4., п.37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон №1961-IV) та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 28 січня 2015 року.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14 грудня 2012 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (страховик) та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/0661220/1050/12.
Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем Subaru, державний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
16 квітня 2013 року у м. Львів по вул. Личаківська-Різьбярська сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, та автомобілем Subaru, державний номер НОМЕР_1, внаслідок чого було спричинено механічні пошкодження обом автомобілям.
Постановою Франківського районного суду міста Львова від 12 липня 2013 року у справі №465/5050/13-п встановлено вину ОСОБА_2, який керував транспортним засобом - автомобілем ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2 та вчинив ДТП, що потягло нанесення шкоди автомобілю Subaru, державний номер НОМЕР_1.
Виконуючи своє зобов'язання згідно договору, позивач, на підставі заяви страхувальника від 17 квітня 2013 року № 2300003613/1, здійснив відшкодування завданої шкоди у розмірі 23 317,68 грн. на поточний рахунок виконавця робіт приватного підприємства "Автоцентр "Ера", про що свідчить платіжне доручення від 20 червня 2013 року № 031279.
Цивільно - правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_2, застрахована відкритим акціонерним товариством "Національна страхова компанія "Оранта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/2453709.
Даним договором (поліс №АС/2453709) передбачено, що франшиза становить 510,00 грн., а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн.
23 квітня 2014 року позивач направив відповідачу заяву № 03-17/4300 щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП у сумі 23 317, 68 грн., яка отримана відповідачем та залишена без задоволення, що стало підставою для пред'явлення позову про стягнення з відповідача 10 915, 07 грн. збитків, які складаються з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахування фізичного зносу в сумі 11 425 грн. за мінусом франшизи в сумі 510 грн.
Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, керуючись нормами ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 12.1, 35, 37 Закону №1961-IV, ч. 1 ст. 511, ст. 993, ч. 1 ст. 1166, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, та враховуючи визначені полісом № АС/2453709 розміри лімітів відповідальності та франшизи, дійшов до висновку про необхідність задоволення позову та того, що розмір шкоди, право на вимогу якої перейшло до позивача, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу в розмірі 10915,07 грн. у строк до моменту звернення приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до суду.
Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову є законним та обґрунтованим, за таких підстав.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Закон №1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
З аналізу положень цього закону вбачається, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегіть колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Згідно зі ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходить право первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.
Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.
Позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування наземного транспорту, отримав від останнього право вимоги до відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта", яка застрахувала відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія ОСОБА_2.
Таким чином, позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором обов'язкового страхування відповідач надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в силу п. 37.1.4 ст. 37 цього Закону, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
Наведені норми матеріального права регулюють порядок здійснення страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим або особою, яка має право на отримання відшкодування і страховиком.
Виходячи з цього до позивача, як до нового кредитора, обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки відповідач у справі не є страховиком в розумінні наведених норм, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач у справі, що розглядається, отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.
За обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та вказаних норм матеріального права висновки судів першої та другої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є правильними, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями п.п. 37.1, 37.1.4 ст.37 Закону №1961-IV є безпідставними.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 7 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року у справі №910/14367/14 - без змін.
Поновити виконання судового рішення у справі №910/14367/14.
Головуючий П.А.Гончарук
Судді І.Д. Кондратова
Л.В. Стратієнко