Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" січня 2015 р.Справа № 922/5041/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Денисюк Т.С.
при секретарі судового засідання
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Украгзвидобування", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кор-Мет", м. Харків
про стягнення 302559,33 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Грищенко А.А., за довіреністю № 2-69д від 25.12.2014 року;
відповідача - Караван Р.В., за довіреністю № 846 від 02.12.2014 року, Мартиненко М.О., за довіреністю № 866 від 15.12.2014 року;
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Украгзвидобування" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кор-Мет" про стягнення пені у розмірі 219176, 84 грн. та шрафу у розмірі 83382, 49 грн.; витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 051,19 грн. просить суд покласти на відповідача. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором поставки (закупівлі товару за власні кошти) №УГВ8024/11-13 від 21.10.2013 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.11.2014 року за позовною заявою було порушено провадження по справі №922/5041/14 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 грудня 2014 року.
Ухвалою суду від 09.12.2014 року розгляжд справи було відкладено на 17 грудня 2014 року.
Через канцелярію суду 17.12.2014 року позивач надав письмові пояснення (вх.№45580) в обгрунтування своєї правової позиції, які були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 17.12.2014 року було оголошено перерву до 22 грудня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України.
Відповідачем через канцелярію суду 19.12.2014 року були надані письмові пояснення (вх.№46087) з документами в обгрунтування своєї правової позиції.
Надані пояснення були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.
Крім того, 22.12.2014 року представник відповідача надав до суду клопотання (вх.№46508) про відкладення розгляду справи, з продовженням строку розгляду справи на 15 днів поза межами 2-х місячного строку вирішення спорів встановленого ст. 69 ГПК України, у зв"язку із тим, що ТОВ "Кор-Мет" звернулося до Харківської торгово-промислової палати з метою засвідчення форс-мажорних обставин, які вплинули на виконання договірних зобов"язань між ПАТ "Украгзвидобування" та ТОВ "Кор-Мет", однак, відповідне рішення до цього часу не прийнято.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи на 15 днів та клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволені судом; розгляд справи відкладено на 14.01.2015 року.
14.01.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву до 20.01.2015 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.01.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 1996) про долучення до матеріалів справи листа вівд 04.03.2014 року за вих. № 08.
Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2015 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 20.01.2015 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
21.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кор-Мет" (відповідач) було укладено договір поставки № УГВ8024/11-13, у відповідності до умов якого відповідач зобов'язується поставити позивачу товар, зазанчений ц специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а позивач прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до п.1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації.
Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в специфікації до договору.
Пунктом 1 специфікації передбачено, що загальна вартість товару, що поставляється складає 1804875,42 грн.
Згідно з пунктом 3 специфікації № 1 та додаткової угоди № 2 до договору від 20.12.2013 року строк поставки товару квітень 2014 року.
Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином свої зобов'язання щодо поставки товару в повному обсязі, а здійснив лише часткову поставку на суму 613596,94 грн., що підтверджується актами прийому передачі № 15 від 03.12.2013 року; № 63 від 16.12.2013 року, № 99 від 26.12.2013 року, № 100 від 27.12.2013 року, № 63 від 13.02.2014 року; № 64 від 11.02.2014 року; № 65 від 27.02.2014 року; № 53 від 24.10.2013 року; № 54 від 24.10.2013 року; № 51 від 24.10.2013 року; № 47 від 29.11.2013 року; № 37 від 27.11.2013 року; № 27 від 13.11.2013 року; № 28 від 15.11.2013 року; № 29 від 15.11.2013 року; № 54 від 13.11.2013 року.
Відповідно до п. 7.10 договору, у рахі невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазанчені у специфікаціях до даного договору, останній сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або недопоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або надопоставленого товару.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної поставки товару, у строки вказані в договорі поставки, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 219176,84 грн. та штраф в розмірі 83382,49 грн. у відповідності до п. 7.10 договору.
Заперечення відповідача грунтуються на тому, що в період між отриманням пропозиції та підписанням договору ТОВ НВП «Микитреактивпроект», м. Горлівка (якого було визначено у цінових пропозиціях та передбачено умовами торгів, як завод-виробник продукції) реалізувало свою торгову марку та промислові потужності іншому господарюючому суб'єкту - ТОВ НВП «АКБ СПЛАВ», м. Горлівка.
Як зазначає відповідач, про вказані події ТОВ «КОР-МЕТ» було повідомлено 20.08.2013 року (копія повідомлення додається).
02.09.2013 року між ТОВ «КОР-МЕТ» та новим товаровиробником ТОВ НВП «АКБ СПЛАВ» було підписано дистриб'юторський договір (копія договору додається). За умовами вказаного договору поставка товару здійснювалась на складі ТОВ НВП «АКБ СПЛАВ» у м. Горлівка, самовивозом.
Також відповідач вказує на те, що у зв'язку з тим, що текст договору поставки № УГВ8024/11-13 від 21.10.2014 року та специфікацію до нього готували співробітники ПАТ «Укргазвидобування», у останньому не було відображено зміну виробника товару, а саме замість ТОВ НВП «АКБ СПЛАВ» було зазначено попереднього виробника - ТОВ НВП «Микитреактивпроект».
Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № УГВ8024/11-13 від 21.10.2014 року, згідно якої було зменшено кількість товару, яку необхідно поставити за вказаним договором.
20.12.2013 року між позивачем та відповідаем було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки № УГВ8024/11-13 від 21.10.2014 року, якою було продовжено строк дії договору та строк поставки товару до 30.04.2014 року.
Крім того відповідач вказує на те, що в період квітня 2014 року, він неодноразово намагався вивезти продукцію з території ТОВ НВП «АКБ СПЛАВ» для поставки на адресу позивача, однак внаслідок початку збройного протистояння та активної фази антитерористичної операції на території Донецької області та м. Горлівки здійснити цього не вдалось.
18.04.2013 року відповідач письмово повідомив позивача про обставини непереборної сили, які унеможливлюють належне виконання договору поставки № УГВ8024/11-13 від 21.10.2014 року (копія повідомлення додається).
10.06.2014 року позивачем було надіслано претензію на адресу відповідача з вимогою допоставити товар загальною вартістю 1 191 178, 48 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на вказану претензію від 17.06.2014 року надіслав на адресу позивача лист, в якому повідомив про обставини непереборної сили та надав свою пропозицію, щодо врегулювання спірної ситуації шляхом збільшення строку дії договору та вартості товару за договором.
Як зазначає відповідач, відповідь на вказану пропозицію на адресу ТОВ «КОР-МЕТ» не надходила.
03.07.2014 року відповідач отримав лист Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про інформацію щодо загрози життю та здоров'ю людей внаслідок дій організованих озброєних формувань, обмеження свободи пересування та проведення антитерористичної операції на території Донецької області.
30.07.2014 року відповідач повторно надіслав на адресу позивача повідомлення про обставини непереборної сили з додаванням підтверджуючих документів, листом Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 03.07.2014 року.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч.1 ст.216 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За умовами пункту 8.1 спірного договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем належним чином було повідомлено позивача про обставини непереборної сили, які унеможливлюють належне виконання договору поставки № УГВ8024/11-13 від 21.10.2014 року, що підтверджується листом від 18.04.2013 року (наявний в матерілах справи).
Необхідно зазначити, що за приписами статті 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року (набула чинності для України з 1 лютого 1991 року), сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання (ч.4 цієї статті).
Звільнення від відповідальності, передбачене цією статтею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода (ч.3 ст.79 Конвенції).
Відповідно до ст.8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Тобто, необхідними умовами застосування аналогії закону є відсутність регулювання правовідносин Цивільним кодексом України та іншими актами цивільного законодавства або договором. Отже, умовами застосування аналогії права є відсутність відповідного регулювання і нормами закону, і положеннями договору.
На підтвердження відповідності закону змішування в одному переліку обставин непереборної сили та обставин, що залежать від волі людей, свідчить також позиція Вищого господарського суду України, викладена у листі від 09 вересня 2001 року №01-2.2/279 (п.30). Так, суд критикуючи сучасні теоретичні підходи до нормативного регулювання даного питання статтею 218 Господарського кодексу України зазначає наступне. Визначення категорії форс-мажорних обставин у частині 2 цієї статті може охоплювати не тільки події суспільного життя, тобто неможливість виконання зобов'язань у результаті цілеспрямованих дій осіб, які перебувають поза межами зобов'язання (наприклад, ембарго на експортно-імпортні операції, воєнні дії, страйки, масові безладдя), але й стихійні природні явища, які ставляться до іншої категорії обставин, що звільняють від відповідальності, а саме непереборної сили. Ототожнення цих принципово різних по своїй природі причин для звільнення від відповідальності є юридично неправильним. Категорія непереборної сили втілює в собі лише стихійні природні явища, які внаслідок їхньої винятковості, невідворотності й непередбачуваності визначають обмеження відповідальності за заподіяння шкоди у випадках, визначених законом. Причому непереборна сила як підстава для обмеження відповідальності може мати місце лише в позадоговірних (деліктних) правовідносинах й у випадках порушення договірних зобов'язань, якщо це прямо передбачено законом (наприклад, у випадках, передбачених статтею 418 ГК). У той же час категорія форс-мажору охоплює лише виняткові події суспільного життя, які сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору. Сторони можуть передбачити в договорі безвинну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, але обмежити її випадками передбачених у договорі форс-мажорних обставин. Загальним для обставин непереборної сили й форсу-мажору є лише їхній зовнішній характер впливу на причинно-наслідковий ланцюг діяльності учасників конкретних правовідносин, тобто ці обставини перебувають поза контролем учасників правовідносин.
Отже, форс-мажорною обставиною є зовнішня обставина, яку можна передбачити під час укладання договору, запобігти її виникненню, проте яку не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, і яка не викликана з вини жодної зі сторін і створює неможливість виконання договору, його частини або конкретного зобов'язання, але теоретично можливо уявити. Також, треба зазначити, що форс-мажорні обставини можуть містити декілька типів подій, такі як стихійні природні явища, обставини соціального характеру та дії влади (юридичний форс-мажор).
Також, відповідно до ч.4 ст.219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
При цьому, слід зазначити, що ознака надзвичайності визначається як подія, яку неможливо передбачити, а невідворотність розуміється як неможливість протидіяти самій такій події та її наслідкам, тоді як для звільнення від відповідальності необхідною є наявність двох ознак.
Отже, суд вважає, що доцільно розрізняти дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин та форс-мажорні обставини, тобто обставини, щодо яких сторони договору дійшли згоди та визнають їх як такі, що унеможливлюють належне виконання відповідних зобов'язань та дають підставу для звільнення від відповідальності.
Відповідно до п.8.3 спірного договору, сторони погодили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово - промисловою палатою України або органом, на який покладені обов'язки по ліквідації таких обставин.
У даному разі, обставини непереборної сили, які унеможливлюють належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № УГВ8024/11-13 зід 21.10.2014 року пов'язані з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, внаслідок чого, відповідач позбавлений можливості отримати та вивезти товар, який є предметом вказаного договору від товаровиробника ТОВ НВП АКБ СПЛАВ», який розташований на території м. Горлівка Донецької області.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» служба безпеки України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно- розшукових та контррозвідувальних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання попереджувальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікацій. які можуть використовуватися терористами; забезпечує через антитерористичний центр при Службі безпеки України організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції; здійснює досудове розслідування злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю; ініціює питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат; забезпечує у взаємодії з розвідувальними органами України безпеку від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.
Таким чином, саме на вказані органи покладено обов'язок ліквідації обставин непереборної сили, які визначили неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань з договором.
В матерілах справи наявні копії листів Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 03.07.2014 року та 01.10.2014 року, які свідчать про наявність обставин непереборної сили та копія листа № 508 від 29.04.2014 р. яким ТОВ НВП «АКБ СПЛАВ»., повідомляє про припинення виробничої діяльності.
Щодо відповідних документів, які видаються Торгово - промисловою палатою України у відповідності до п. 8.3 договору, суд зазанчає наступне.
Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання (ч.1 ст.1. ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні").
За приписами статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).
За приписами Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих ВСУ)" № 01-08/129 від 09 березня 2010 року, згідно з пунктом 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", засвідчення обставин форс-мажору віднесено до компетенції Торгово-промислової палати України. Поряд з цим зі змісту статті 11 цього Закону, яка визначає права регіональних торгово-промислових палат, вбачається, що останні не наділені повноваженнями щодо засвідчення обставин форс-мажору.
Крім того, Торгово-промисловою палатою України листом від 18 серпня 2013 року №2182/05-5 повідомлено Вищий господарський суд України, що підготовку документів для підтвердження форс-мажорних обставин здійснюють регіональні торгово-промислові палати, але засвідчувати ці обставини має право виключно Торгово-промислова палата України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся з відповідною заявою до Торгово-промислової палати України через Харківську торгово-промислову палату з метою засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та отримання сертифікату про такі обставини (копія заяви додається до матеріалів справи).
Отже, суд вважає, що відповідні обставини, а саме початок збройного протистояння та активної фази антитерористичної операції на території Донецької області та м. Горлівки є саме тим доказом виникнення обставин непереборної сили.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в позові щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 83382,49 гривень та пені у розмірі 219176,84 гривень, оскільки відповідачем доведено, що це порушення сталося не з його вини, а внаслідок дії непереборної сили, а саме, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та загрозою життю та здоров'ю людей внаслідок дій організованих озброєних формувань, і ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, у зв'язку з чим отримано листи Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України та надіслано позивачу пропозиції щодо врегулювання спірної ситуації шляхом збільшення строку дії договору та вортості товару за договором.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір у даній справі покладається на позивача.
На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.8, 546, 548, 549, 614 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 216, 218, 219, 230, 231 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 26.01.2015 р.
Суддя Т.С. Денисюк