Кіровоградської області
28 січня 2015 рокуСправа № 912/4419/14
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Поліщук Г.Б. розглянув матеріали справи № 912/4419/14 від 01.12.2014
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", 02152, м. Київ, пр. П.Тичини, 1В,
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,
про стягнення 358282,75 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Зайцев М.М., довіреність б/н від 31.03.2014;
від відповідача - участі не брали.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" подано позов про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 358282,75грн., з яких 56944,25грн. - основна сума заборгованості, 293547,06грн. збитків, 2735,62грн. штрафу, 2112,75грн. пені, 730,09грн. 3% річних та 2212,98грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 00006074 від 16.01.2013 та виникнення у останнього заборгованості по лізинговим платежам, завданням позивачу збитків, що зумовило нарахування позивачем штрафу, пені, 3% річних, процентів за користування чужими грошовими коштами та звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 01.12.2014 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у даній справі.
Представник відповідача в судових засіданнях у даній справі участі не брав, правом на подання відзиву на позов не скористався. Ухвали про порушення провадження у справі від 01.12.2014, про відкладення розгляду справи від 16.12.2014 та від 15.01.2015, направлені відповідачу, повернулися на адресу господарського суду з відмітками поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 24.12.2014 № 19831147, підтверджено місцезнаходження відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за адресою, зазначеною в заяві про порушення справи про банкрутство, а саме: АДРЕСА_1.
Саме за вказаною адресою судом направлялись відповідачу ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, а також за поштовою адресою, вказаною позивачем у позовній заяві: 25000, м. Кіровоград, вул. Жовтневої Революції, 16, корп. 1, кв. 99.
Згідно приписів ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
В судовому засіданні 28.01.2015 представником позивача підтримано позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступні обставини.
16.01.2013 між позивачем (далі - Лізингодавець) та відповідачем (далі - Лізингоодержувач) було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00006074 (далі - Договір), за умовами якого об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Passat B7 1,8 TSI 2012 року виробництва. Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 26824,00 доларів США; кількість платежів становить шістдесят.
За умовами Договору усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалентів доларів США, та здійснюються відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 Договору, позивач придбаває об'єкт лізингу та передає Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного законодавства України. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу.
Згідно з п. 6.1 Договору, для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування). Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених Договором.
Сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за Договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання Договору суми на основі діючого курсу обміну євро/долара США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "Креді Агріколь Банк" або іншим банком) або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку з купівлі та продажу євро/долару США як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші зобов'язання, передбачені цим Контрактом, розраховуються в євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку (п. 6.3 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи сторонами було погоджено графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).
Відповідно до п. 5.4 Договору, Лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкту лізингу шляхом підписання Лізингоодержувачем та дилером звіту про доставку (далі - акт прийому-передачі).
Згідно з п. 12.1, п. 12.2 Договору, строк лізингу визначається у Договорі та в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі Лізингоодержувачем об'єкту лізингу.
Між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі до Договору №00006074 від 16.01.2013, за яким об'єкт лізингу було передано позивачем відповідачу.
В зв'язку з тим, що відповідач прострочив лізингові платежі за Договором, позивач просить суд стягнути з Лізингоодержувача 56944,25грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договір №00006074 від 16.01.2013 є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме рахунків, що виставлялись позивачем відповідачу, платіжних доручень, планів лізингу, вимог позивача, розрахунку Лізингодавця судом встановлено, що у відповідача наявне грошове зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з жовтня 2013 (з врахуванням часткової проплати) по липень 2014 року в розмірі 56944,25 грн. на підставі Договору.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, контррозрахунку ціни позову не надав, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 56944,25 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 8.2.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2112,75 грн. пені.
Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по перерахуванню коштів виконував з простроченням встановленого Договором строку, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 8.2.1 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно не виплаченої суми затримки до моменту повної виплати платежу.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
На підставі ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У поясненнях, наданих суду, позивач посилається на те, що нарахування пені відповідно до п. 8.2.1. договору визначене сторонами в іншому порядку, ніж встановлено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Проте господарський суд вважає такі посилання необгрунтованими, оскільки згідно п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", необхідно мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що позивачем здійснений розрахунок пені з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (більш ніж як за 182 дні).
Господарським судом здійснено власний розрахунок суми пені та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 1803,19грн.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 730,09грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.
Господарським судом встановлено, що розрахунок позивача в цій частині є обґрунтованим. Таким чином, вказана сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 2735,62грн. штрафу, суд відзначає наступне.
Як вбачається з положень п. 8.2.2 Договору, у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).
При цьому, відповідно до п. 8.3.1 Договору, якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, Лізингодавець має право надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, Договір підлягає розірванню за п. 12.6.1. Сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за Договором.
Матеріали справи містять вказані письмові платіжні вимоги із нагадуванням.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацом другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (відповідна правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).
Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.
При цьому господарським судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача надіслано чотири перших нагадування, три других та шість третіх нагадувань, що не передбачено умовами договору.
За викладених обставин стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф в сумі 491,18грн. за перше, друге та третє нагадування. В стягненні штрафу в іншій частині господарський суд вважає за необхідне відмовити, оскільки направлення декількох перших, других та третіх нагадувань не передбачено умовами договору.
Крім того, позивачем пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача 2212,98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
При цьому, положення ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України застосовуються за умови, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти. Таким чином, необхідними для встановлення є такі обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою грошей або їх збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.
Проте, між сторонами існували правовідносини, що виникли з укладеного між позивачем та відповідачем Договору фінансового лізингу, а отже неналежне виконання відповідачем умов Договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для застосування приписів ст. 1214 ЦК України як для безпідставного збагачення.
Крім того, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 (позика), 1054 (кредит) 1061 (проценти на банківський вклад) ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Оскільки, як встановлено судом, між сторонами існували правовідносини на підставі Договору фінансового лізингу та відсутність факту користування чужими грошовими коштами (як об'єктом безпідставного збагачення), вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.
Позивачем пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача 293547,06 грн. збитків, що складаються із суми матеріальних витрат (прямі збитки) та упущеної вигоди (залишок несплачених лізингових платежів).
Приписами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
Зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.
Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Фактично, позивач кваліфікує як збитки несплачені відповідачем лізингові платежі за Договором за період з серпня 2014 року по січень 2018 року, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.
Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними Договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.
Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
Доказів проведення таких дій позивачем суду не надано.
За викладених обставин вимога щодо стягнення з відповідача 285992,62грн. упущеної вигоди задоволенню не підлягає.
Крім того, позивачем як збитки кваліфіковано витрати у зв'язку зі стягненням заборгованості в досудовому порядку (надання юридичних консультацій, вчинення виконавчого напису) та витрати у зв'язку зі зверненням до суду, мотивуючи це тим, що дані витрати понесені позивачем у зв'язку з відновлюванням його порушених прав.
Суд такі доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" вважає необґрунтованими, оскільки, виходячи з правової природи шкоди (збитків), плата за юридичні послуги не входить до складу шкоди (збитків), тобто зазначені витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014 у справі №910/18234/14.
Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 7554,44грн. реальних збитків.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 358282,74грн. задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", (02152, м. Київ, пр. П.Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472) 59968,71грн., з яких: 56944,25грн. лізингових платежів, 491,18грн. штрафу, 1803,19грн. пені, 730,09грн. 3% річних, а також 1199,37грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Згідно ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повне рішення складено 02.02.2015.
Суддя Г.Б. Поліщук