ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.01.2015Справа №910/12021/13
За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
До Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр»
про стягнення 664 743,90 грн.
Суддя Яковенко А.В.
Представники сторін:
від позивача: - Андрієвська О.В. дов. №287 від 01.10.2014р;
від відповідача - Макусь Н.П. дов. №110/005-34 від 14.01.2014р.;
від третьої особи - не з'явилися.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" заборгованості за надані послуги з водопостачання і водовідведення за період з 01.07.2012 по 31.03.2013 в розмірі 664 743,90 грн., з яких сума основного боргу 583 644,55 грн., інфляційні втрати в розмірі 744,17 грн., 3% річних у розмірі 6 045,67 грн., пеня в розмірі 15 945,06 грн., штраф - 58 364,46 грн., крім того просили судові витрати у розмірі 13 294,88 грн. також покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору №00063/2-06 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.02.2002, не виконав взяті на себе зобов'язання стосовно оплати за надані послуги, у зв'язку з чим, як указує позивач, в останнього виникла заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 583 644,55 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2013 (суддя Шаптала Є.Ю.) порушено провадження у справі №910/12021/13, призначено розгляд справи на 22.07.2013.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі №910/12021/13 (суддя Борисенко І.І.) в задоволенні позову ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 у справі №910/12021/13 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі №910/12021/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Згідно з розпорядженням від 19.11.2014 керівника апарату Господарського суду міста Києва №04-23/1112 справу №910/12021/13, відповідно до п.3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл, за результатами якого вищевказану справу передано на розгляд у сектор №49 судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 суддя Яковенко А.В. прийняла справу №910/12021/13 до свого провадження та призначила розгляд справи на 22.12.2014.
16.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення №1675 від 16.12.2014 на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 24.11.2014.
22.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив без номеру без дати з додатками на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 розгляд справи №910/12021/13 відкладено на 21.01.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
12.01.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшов супровідний лист №21 від 12.01.2015, до якого доданий розрахунок позовних вимог за період з 01.07.2012 по 31.03.2013, та заперечення №27 від 12.01.2015 на відзив відповідача.
Представник позивача у судове засідання 21.01.2015 з'явився, надав пояснення по справі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання 21.01.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд відмовити у задовленні позовних вимог з підстав, наведених у відзиві від 22.12.2014 на позовну заяву.
Представники третьої особи в судове засідання 21.01.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подавали.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що третя особа повідомлена про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання третя особа була належним чином повідомлена, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/12021/13.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.01.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача і відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.02.2002 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія "Київводоканал» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») (далі - Постачальник, Позивач) та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - Абонент, Відповідач) укладено Договір №00063/2-06 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався надавати Абоненту послуги з постачання питної води і водовідведення, а Абонент, в свою чергу, зобов'язався оплачувати надані послуги згідно з умовами Договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року №65.
Сторони погодили, що Постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин, а Абонент, в свою чергу, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством, а у разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього Договору (п.п. 2.1.-2.2. Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору, кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента. Постачальник інформує Абонента про розмір діючих тарифів у платіжних докумнтах, що направляються щомісячно до банківської установи Абонента.
Приписами пункту 3.4 Договору передбачено, що Абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.
Сторони домовилися, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, Абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом. Постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно даного договору, оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п.п. 3.5.-3.6. Договору).
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що даний Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Судом встановлено, що Договір, укладений між Позивачем та Відповідачем за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Як зазначав Позивач, на виконання умов Договору, у період з 01.07.2012 по 31.03.2013 надав Відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 5 030 287,40 грн.
Відповідач, в свою чергу, розрахувався з Позивачем за надані послуги частково, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 583 644,55 грн.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп №65 від 01.07.1994 (які були чинними на момент укладення Договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (далі - Правила №65).
Пунктом 4.1 Правил №65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.
Разом з тим, з 18.10.2008 діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008. (далі - Правила №190), які відповідно до ст. 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» є частиною законодавства у сфері питного водопостачання. Отже, Правила №190 діяли на момент виникнення спірних правовідносин та, відповідно, повинні застосовуватися сторонами.
Пунктами 3.1, 5.2 Правил №190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.
Згідно з п. 3.13 Правил №190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до укладеного між сторонами Договору, Позивач зобов'язувався надавати Відповідачу на відплатній основі послуги з постачання питної води та водовідведення.
За умовами Договору, кількість води, що подається та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п. 3.1., п. 3.3. Договору).
Вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 №400.
Відпуск гарячої води здійснюється на підставі договору енергопостачання.
Якщо суб'єкт господарювання, якому поставлена питна вода на підставі договору з постачання питної води, використовує її для вироблення нового продукту - гарячої води, правовідносини між сторонами, крім договору, субсидіарно регулюються Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р.
Пунктом 1.4 Правил №190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за №403/6691 (далі - Правила приймання №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно з п. 1.2 Правил приймання №37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.
Відповідно до пункту 1.4 Правил №37 стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил приймання №37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та Договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.
Оскільки, спірним Договором не передбачений обов'язок Відповідача оплачувати обсяги холодної (питної) води, яка використовується для гарячого водопостачання, інших договорів суду не надано, суд погоджується з позицією Відповідача про відсутність правових підстав для стягнення плати за послуги постачання холодної (питної) води, яка йде на підігрів.
При цьому слід звернути увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Також, відповідно до п. 2.1. Правил №190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та про «Про житлово-комунальні послуги».
Проаналізувавши спірний Договір, суд приходить до висновку, що останній не регулює відносини сторін з приводу постачання Відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості. При цьому, матеріали справи не містять доказів про те, що на балансі Відповідача перебувають теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води.
Крім того, матеріали справи не містять доказів і про те, що теплові пункти (котельні) передані Позивачу в управління, повне господарське відання, користування, концесію.
Позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами були укладені будь-які додаткові угоди до Договору, в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду не надано.
Тому, враховуючи, що Договором не передбачений обов'язок Відповідача оплачувати обсяги холодної води, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення, а інших договорів не надано, то відповідно суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 583 644,55 грн.
Аналогічна правова позиція була висловлена у Постанові Вищого господарського суду України у справі №910/24632/13 від 02.12.2014.
Крім того, Позивачем нараховано Відповідачу у зв'язку з простроченням оплати за надані комунальні послуги 15 945,06 грн. - пені, 58 364,46 грн. - штрафу, 6 045,67 грн. - 3% річних та 744,17 грн. - інфляційних втрат.
З приводу стягнення вищевказаних сум суд зазначає.
Оскільки, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задоволенню не підлягають, тому відсутні підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, трьох відсотків річних, індексу інфляції та штрафу.
Позивачем обставин неналежного виконання Відповідачем Договору належним чином не доведено, документально не обґрунтовано.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором №00063/2-06 від 08.02.2002 на послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 664 743,90 грн., з яких 583 644,55 грн. - сума основного боргу, 744,17 грн. -інфляційні втрати, 6 045,67 грн. - 3% річних, 15 945,06 грн. - пені, штраф - 58 364,46 грн. - штрафу є необгрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої прийнято рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, а також витрати, пов'язані з розглядом справи в суді. За таких обставин, витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок Позивача.
За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
3. Дата складання повного тексту рішення 29.01.2015.
Суддя А.В.Яковенко