27.01.15р. Справа № 904/8579/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета", м. Дніпропетровськ
відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Київ
про визнання недійсним договору поруки від 21.10.2013р.
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача: Накорякова Ю.В., дов. № 03/6 від 03.06.14р.;
від відповідача-1: Братцева Н.С., дов. №01/10 від 01.10.14р.; Поліщук І.О., дов. № 13 від 08.01.15р.;
від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просить визнати Договір поруки № б/н від 21.10.13р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами ознайомлення з матеріалами справи №910/22283/14 у господарському суді м. Києва позивачу стало відомо про укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору поруки № б/н від 21.10.2013р., відповідно до якого відповідач-2 зобов'язується солідарно відповідати перед відповідачем-1 за виконання позивачем зобов'язань відносно оплати вартості товару, поставленого по договору поставки № 41016 від 01.01.2013р., укладеного між выдповыдачем-1 та позивачем. Однак, цей договір був укладений без попередньої згоди на те позивача, що в свою чергу, підтверджується відсутністю на договорі поруки будь-якої печатки та підпису уповноваженого представника позивача та є підставою визнання договору поруки недійсним. Позивач вважає договір поруки фіктивним, оскільки він був укладений без наміру створення правових наслідків, а лише з метою зміни територіальної підсудності справи у випадку звернення відповідача-1 до суду з вимогами до позивача за договором поставки № 41016 від 01.01.2013р.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, доводи, наведені позивачем у позовній заяві вважає безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства. Відповідно до положень Цивільного кодексу України договір поруки укладається між кредитором і поручителем і боржник не є стороною по договору поруки, що не тягне за собою зміну об'єму прав та обов'язків боржника. Також, відсутність обов'язку кредитора або поручителя на отримання згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умов дійсності договору та не є підставою для визнання його недійсним. Оскільки один з відповідачів зареєстрований у м. Києві, звернення з позовом до господарського суду м. Києва вважає правомірним. Твердження про фіктивність договору поруки безпідставні, оскільки сторони договору поруки підтвердили своїми діями, що даний договір був спрямований на настання правових наслідків, що ним обумовлені. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, у відзиві на позов зазначив, що спірний договір поруки укладено у повній відповідності до чинного законодавства та права позивача у зв'язку із укладання договору поруки ніяким чином не порушені і не можуть бути порушені. Крім того в якості часткового виконання своїх зобов'язань за вказаним договором відповідачем-2 було перераховано 600 грн. на рахунок відповідача-1. Просив в позові відмовити.
В судове засідання 27.01.15р. представник відповідача-2 не з'явився.
На адресу суду повернулися конверти з ухвалами, що направлялися на адресу відповідача-2, з відміткою поштового відділення: «Повернуто за закінченням строку зберігання».
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача-2, оскільки ухвали суду направлялися за юридичною адресою, яка значаться у спеціальному витязі з ЄДРПОУ від 05.11.2014р., відповідно до якого відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець за адресою: АДРЕСА_1.
В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, господарський суд, -
01.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" (постачальник) укладено договір поставки № 41016 (надалі - Договір поставки), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця, в певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Найменування, асортимент та ціна товару, що поставляється, вказуються у Додатку №1 до цього договору ("Специфікація"/"Прайс-лист"), які є його невід'ємною частиною (п. 1.2 Договору поставки).
Договір поставки вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 12 місяців (п.10.1 Договору поставки).
21.10.2013р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" (кредитор) укладено договір поруки №б/н (надалі - Договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" (боржник) відносно оплати вартості товару, який поставлений кредитором боржнику за Договором поставки № 41016 від 01.01.2012р. (основний договір) з всіма змінами та доповненнями, на суму не більше 1 000 грн.
Послуга по наданню поручительства поручителем по даному договору є безкоштовною (п. 1.2 Договору поруки).
Поручитель зобов'язаний виконувати за боржника зобов'язання останнього відносно сплати вартості товару, переданого кредитором боржнику у відповідності з основним договором (п. 2.1 Договору поруки).
Згідно п. 2.2 Договору поруки кредитор не має права вимагати від поручителя виконання зобов'язань за боржника в частині оплати сум основного боргу, який виник на підставі основного договору на суму, що перевищує 1 000,00 грн.
Пунктом 2.3. Договору поруки встановлено, що всі права та зобов'язання по основному договору залишаються у боржника.
Протягом строку дії даного договору, кредитор не має права змінювати умови основного договору без згоди на це поручителя. В іншому випадку поручитель не відповідає перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань з моменту внесення таких змін (п. 2.4 Договору поруки).
У відповідності до п. 3.1 Договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань в частині оплати вартості товару по основному договору.
Сторони несуть передбачену діючим законодавством України відповідальність за збитки, нанесені один одному у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань по даному договору (п. 3.2 Договору поруки).
Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2015р. Поручительство по даному договору діє до 31.12.2015р. (п. п. 4.1, 4.2 Договору поруки).
Позивач посилається на відсутність волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки, вважає, що договір поруки вчинений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, у зв'язку з чим є фіктивним у відповідності до положень ст. 234 ЦК України та повинен бути визнаний судом недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, проти чого заперечують відповідачі, що і є причиною спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно наведеної правової норми, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Частина третя статті 215 ЦК України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні засади поруки визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).
Порука як вид забезпечення зобов'язання спрямована на можливість задоволення вимог кредитора за рахунок солідарного або субсидіарного боржника за цим зобов'язанням у випадку його порушення основним боржником.
Загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені статтями 512-520 Цивільного кодексу України. Цими правилами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні, діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Отже, закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах).
Слід також зазначити, що відсутність в договорі поруки участі основного боржника не є порушенням положень, визначених статтею 626 Цивільного кодексу України, на що посилається позивач. Зокрема, позивач стверджує, що виникнення певних зобов'язань у основного боржника можливе лише при наявності його волевиявлення при укладенні договору поруки. На думку позивача це випливає із визначення такого поняття як договір.
Суд не погоджується з доводами позивача про те, що договір поруки створює обов'язки для боржника, оскільки безпосередньо на права та обов'язки боржника порука як вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає. Зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються).
Згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним. Наведене узгоджується з роз'ясненнями Вищого господарського суду України, викладеними у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 Цивільного кодексу України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем. За загальним правилом, волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки не є обов'язковим, а відтак, в силу статей 203, 215, 553 Цивільного кодексу України, відсутність згоди боржника не є підставою для визнання недійсним договору поруки, укладеного поручителем та кредитором боржника (абз. 2, 3 п.4.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 24.11.2014 року № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").
Згідно з частиною 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
За приписами п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Посилання позивача на те, що договір поруки не був спрямований нареальне настання правових наслідків, спростовується діями поручителя, який після отримання відповідної вимоги кредитора, частково виконав свої зобов'язання, а саме сплатив грошову суму у розмірі 600 грн., що підтверджується копією квитанції № 112186312 від 31.10.14р. (а.с. 63).
Таким чином, сторони договору поруки своїми діями підтвердили, що договір поруки №б/н від 21.10.2013р. спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя І.А. Рудь
Повне рішення складено - 02.02.15р.