27.01.2015 року Справа № 904/4056/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)
суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.
секретар судового засідання: Євстигнеєва Т.О.
за участю представників сторін:
від ТОВ "ФК "ЕВЕРЕСТ": Савчук А.П., довіреність б/н від 09.07.14, представник;
від ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ": Кузниченко Д.Л. представник, довіреність №182 від 01.11.13,
представник Приватного виробничо-комерційного підприємства "Дуо" в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", м. Нікополь
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року у справі № 904/4056/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", м. Нікополь
про стягнення 440 891,01 грн.
та за зустрічним
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", м. Нікополь
до відповідача-1: Приватного виробничо-комерційного підприємства "Дуо", м. Дніпропетровськ
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ", м.Київ
про визнання договорів факторингу недійсними,-
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року (суддя Ніколенко М.О.) первісний позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" основний борг в розмірі 405 000 грн., 6 412, 16 грн. 3% річних та 8 228, 24 грн. судового збору, в решті позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договорів факторингу від 25 грудня 2013 року та від 17 березня 2014 року відмолено.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що договори факторингу є дійсними, позивачем не надано доказів на момент укладення оспорюваних договорів обставин, з якими в ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України пов'язується недійсність правочину. Відтак стягненню підлягає основний борг в розмірі 405 000 грн., в стягненні пені відмовлено, оскільки пункт 4.4. договору не розповсюджує свою дію на порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті інших видів робіт за договором. В задоволенні вимог щодо оплати послуг адвоката в розмірі 30 000 грн. відмовлено у зв'язку з недоведеністю понесених витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
Скаржник вважає договори факторингу удаваними правочинами, посилається на те, що п.5.3 договору №642 від 09 червня 2011 року передбачено, що жодна із сторін не має права передати третій особі права та обов'язки за договором без письмової згоди на це іншої сторони, відповідач -1 за зустрічним позовом не звертався до позивача за зустрічним позовом для отримання відповідної згоди. Скаржник вказує що договором підряду не передбачено порядку оплати робіт та строків їх здійснення. Копії рахунків, доданих до позовної не містять посилань на договір №642 від 09 червня 2011 року, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" не наводить обґрунтування щодо віднесення цих рахунків до договору №642 від 09 червня 2011 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" вважає, що на час розгляду справи у нього не настав обов'язок по сплаті суми основного боргу в розмірі 405 000 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року, у первісному позові відмовити, визнати недійсними договір факторингу від 25 грудня 2013 року та договір факторингу від 17 березня 2014 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Дуо".
Позивач за первісним позовом доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення господарського суду законним, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
25 грудня 2014 року в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання №2938 від 24 грудня 2014 року про зупинення провадження у справі №904/4056/14 до вирішення пов'язаної з нею справи №904/10088/14 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Дуо", м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" про визнання недійсними договору підряду №642 від 09 червня 2011 року.
Представник позивача заперечує проти вказаного клопотання та просить суд відмовити в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №904/4056/14 до вирішення пов'язаної з нею справи №904/10088/14.
В судовому засіданні 09 грудня 2014 року розгляд справи відкладався до 25 грудня 2014 року та до 27 січня 2015 року.
Представник Приватного виробничо-комерційного підприємства "Дуо" в судові засідання 09 грудня 2014 року, 25 грудня 2014 року, 27 січня 2015 року не з'явився, про час та місце судових засідань повідомлений належним чином.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" (замовник) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Дуо". (виконавець) укладено договір підряду №642 в редакції протоколу розбіжностей (далі за текстом - договір). Згідно предмету цього договору, замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання на умовах, викладених у договорі та додаткових угодах о нього виконати визначені роботи, а саме: здійснити наплавку кранових коліс та реставрацію верхньої та нижньої подушок, відповідно до ДСТУ та креслень, визначених в договорі підряду та додаткових угодах до нього №1 від 30 червня 2011 року та №2 від 24 січня 2012 року. Ціна є твердою та перегляду в сторону збільшення не передбачена протягом всього строку дії договору (п.2.3). Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і скріпленням його печатками. Згідно додаткової угоди №2 від 24 січня 2012 року, договір діє до 31 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання своїх зобов'язань за договором, а також від оплати можливих штрафних санкцій, за порушення, в момент дії договору (8.1).
З тексту договору, протоколу розбіжностей, додаткових угод до договору вбачається, що між сторонами існують правовідносини підряду. А отже, до правовідносин в цій частині слід застосовувати норми, які регулюють правовідносини підряду.
Приватне виробничо -комерційне підприємство "Дуо" виконало свої зобов'язання за договором і виконало роботи на загальну суму 405 000,00 грн., що підтверджується актами приймання передачі робіт № 1 від 04 січня 2013 року, № 20 від 10 квітня 2013 року, № 21 від 11 квітня 2013 року, № 22 від 12 квітня 2013 року, №1 від 08 січня 2014 року, № 2 від 09 січня 2014 року, № 3 від 10 січня 2014 року, № 14 від 21 лютого 2014 року, № 15 від 24 лютого 2014 року, № 15 від 25 лютого 2014 року (а.с.14-23).
Згідно п.2.2. договору, замовник здійснює розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти банківських днів після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт і отримання замовником рахунку та податкової накладної.
25 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Дуо" укладено договір факторингу, за умовами якого Приватне виробничо-комерційне підприємство "Дуо" відступив Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" (далі фактор) право грошової вимоги до боржника за зобов'язаннями зі сплати всіх боргів та сум інфляційної різниці по договору №642 від 09 червня 2011 року і які можуть виникнути по договору №642 від 09 червня 2011 року у майбутньому (а.с.29-30).
Згідно п.1.5 договору факторингу право грошової вимоги складається:
- із основного боргу в сумі 180 000 грн. по актам прийому -передачі від 04 січня 2013 року №1 на суму 45 000 грн., від 10 квітня 2013 року №20 на суму 45 000 грн., від 11 квітня 2013 року №21 на суму 45 000 грн., від 12 квітня 2013 року №22 на суму 45 000 грн. (п.2.1 договору);
- відсотків, нарахованих за договором №642 від 09 червня 2011 року відповідно до законодавства України;
- неустойки, нарахованої за договором №642 від 09 червня 2011 року відповідно до чинного законодавства України;
- інші суми права грошової вимоги до боржника, що виникли на підставі договору №642 від 09 червня 2011 року.
Згідно п.4.1 договору розмір фінансування фактором клієнта становить 135 000 грн., які згідно п.4.2 договору фактор зобов'язується протягом 5 банківських днів після набуття чинності цим договором перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок Клієнта. Вказана сума перерахована Клієнту 25 грудня 2013 року, що підтверджується банківською випискою (а.с.33).
Винагорода фактора становить 1 000 грн. (п.4.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 25 грудня 2013 року - а.с.88).
17 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" (далі Фактор) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Дуо" (далі Клієнт) укладено договір факторингу, за умовами якого Клієнт відступив Фактору право вимоги до боржника на підставі договору №642 від 09 червня 2011 року, укладеного між Клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" (а.с.31-32).
Згідно п.1.5 право грошової вимоги переданої Фактору Клієнтом складається із:
- основного боргу в сумі 225 000 грн. по актам прийому -передачі виконаних робіт від 08 січня 2014 року №1 на суму 45 000 грн., від 09 січня 2014 року №2 на суму 45 000 грн., від 10 січня 2014 року №3 на суму 30 000 грн., від 21 лютого 2014 року №14 на суму 45 000 грн., від 24 лютого 2014 року №15 на суму 30 000 грн., від 25 лютого 2014 року №16 на суму 30 000 грн. (п.2.1 договору);
- відсотків, нарахованих за договором №642 від 09 червня 2011 року відповідно до чинного законодавства України;
- неустойки, нарахованої за договором №642 від 09 червня 2011 року відповідно до чинного законодавства України;
- інші суми права грошової вимоги до боржника, що виникли на підставі договору №642 від 09 червня 2011 року.
Згідно п.4.1 договору розмір фінансування Фактором Клієнта становить 168 750 грн., які згідно п.4.2 договору Фактор зобов'язується протягом 5 банківських днів після набуття чинності цим договором перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок Клієнта. Вказана сума перерахована Клієнту 18 березня 2014 року, що підтверджується банківською випискою (а.с.33).
Винагорода Фактора становить 1 000 грн. (п.4.3 договору).
Винагорода за договорами факторингу сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" в загальній сумі 2 000 грн. 21 березня 2014 року, що підтверджується банківською випискою (а.с.187).
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" вважає, що відповідачі за зустрічним позовом укладаючи договори факторингу уклали удавані правочини, які сторони вчинили з метою приховування інших правочинів - правочинів відступлення права вимоги, які вони насправді вчинили. При цьому за договорами факторингу здійснена лише заміна кредитора у зобов'язанні з відповідача -1 на відповідача -2, у сторін не було на меті укладення договорів надання фінансових послуг (факторингу).
Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що договори факторингу є недійсними у зв'язку з невідповідністю їх змісту вимогам діючого законодавства, а саме п.5 ч.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч.1 ст.903 та ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.ч.1 - 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Верховним Судом України у п. 8 постанови пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 вказано, що відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.
Частинами 1 - 3 ст.333 Господарського кодексу України встановлено, що фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно п.1 ч.1 ст.1 якого фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, пов'язані з наданням фінансових послуг.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Частиною 1 ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Фінансові послуги, вказані в Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Згідно ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України в постанові від 10 липня 2007 року у справі № 26/347-06-6531.
Аналізуючи умови договорів факторингу б/н від 25 грудня 2013 року та від 17 березня 2014 року апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду, що за оспорюваними договорами Фактор мав надати клієнту фінансову послугу шляхом передачі грошових коштів в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступив Факторові своє право грошової вимоги до боржника за договором №642 від 09 червня 2011 року.
При цьому судова колегія приймає до уваги, що на підставі свідоцтва Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 19 листопада 2013 року №41541 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" має право без отримання ліцензії надавати фінансові послуги, зокрема, з факторингу (а.с.42).
За ст.235 Цивільного кодексу України удаваною є угода, яка вчинена сторонами для приховування іншої угоди, яку вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що угода була вчинена сторонами для приховування іншої угоди, яку вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо угоди, яку сторони насправді вчинили.
Для визнання правочину удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.
Сторона, яка вимагає визнання правочину недійсним, як удаваного, повинна довести, що правочин укладено саме з такою метою.
Позивач за зустрічним позовом всупереч вимогам ст.33 Господарського процесуального кодексу України не довів, що відповідачі за зустрічним позовом мали на меті саме укладення договору відступлення права вимоги.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що за своєю правовою природою договори б/н від 25 грудня 2013 року та від 17 березня 2014 року є договорами факторингу.
При цьому договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між Клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження, що закріплено в ч.1 ст.1080 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, позовні вимоги за зустрічним позовом є необгрунтованими, а тому в їх задоволенні господарський суд правомірно відмовив.
Матеріали справи свідчать, що Приватне виробничо-комерційне підприємство "Дуо" виконало для Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" роботи за договором №642 від 09 червня 2011 року на загальну суму 405 000 грн.
Згідно п.2.2 договору замовник здійснює розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 45 банківських днів після підписання акту здачі -приймання виконаних робіт і отримання замовником рахунку та податкової накладної.
В разі відсутності вказаних документів строк оплати переноситься до отримання повного пакету документів.
Відповідач за первісним позовом стверджує, що не отримав від позивача рахунку і податкової накладної, а відтак строк оплати по договору не настав.
Відповідно до п.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За приписами п.1 ст.853 цього Кодексу замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно зі ст.854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Матеріали справи свідчать, що роботи по договору №642 від 09 червня 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" були прийняті без зауважень, претензій до якості виконаних робіт до виконавця висловлені не були.
Відтак, після остаточної здачі і прийняття виконаних робіт відповідач за первісним позовом повинен був оплатити вартість виконаних робіт на протязі 45 банківських днів, як це передбачено п.2.2 договору підряду.
Оплата виконаних робіт не була здійснена відповідачем.
Отже, позовні вимоги за первісним позовом про стягнення суми основного боргу в розмірі 405 000 грн. є обґрунтованими і правомірно задоволені господарським судом.
На підставі п.4.4 договору підряду позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення пеня за прострочку виконання грошового зобов'язання в загальній сумі 29 478, 85 грн.
Відмовляючи в стягненні пені у вказаній сумі господарський суд дійшов висновку, що сторони забезпечили виконання зобов'язань по оплаті вартості не всіх видів робіт за договором, а тільки за оплату вартості робіт по ремонту коліс, тому дія пункту 4.4 договору не розповсюджує свою дію на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" своїх обов'язків по оплаті інших видів робіт за договором, зокрема по оплаті вартості робіт по наплавці (реставрації) подушок нижніх та верхніх.
Таким чином стягненні пені в розмірі 29 478, 85 грн. відмовлено правомірно.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі цього, позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за прострочку виконання зобов'язань по оплаті робіт: за актом №1 від 04 січня 2013 року за період з 13 березня 2013 року по 29 травня 2014 року в сумі 1627,38 грн., за актом №20 від 10 квітня 2013 року за період з 17 червня 2013 року по 29 травня 2014 року в сумі 1279,73 грн., за актом №21 від 11 квітня 2013 року за період з 18 червня 2013 року по 29 травня 2014 року в сумі 1276,02 грн., за актом №22 від 12 квітня 2013 року за період з 18 червня 2013 року по 29 травня 2014 року в сумі 1272,33 грн., за актом №1 від 08 січня 2014 року за період з 14 березня 2014 року по 29 травня 2014 року в сумі 281,09 грн., за актом №2 від 09 січня 2014 року за період з 14 березня 2014 року по 29 травня 2014 року в сумі 266,30 грн., за актом №3 від 10 січня 2014 року за період з 14 березня 2014 року по 29 травня 2014 року в сумі 175,07 грн., за актом №14 від 21 лютого 2014 року за період з 29 квітня 2014 року по 29 травня 2014 року в сумі 110,96 грн., за актом № 15 від 24 лютого 2014 року за період з 02 травня 2014 року по 29 травня 2014 року в сумі 66,57 грн., за актом №15 від 25 лютого 2014 року за період з 06 травня 2014 року по 29 травня 2014 року в сумі 56,71 грн. Всього: 6 412,16 грн.
Із аналізу розрахунку санкцій (а.с.37) вбачається, що позивачем 3% річних розраховано на підставі п.2.2 договору №642 від 09 червня 2011 року, яким встановлено, що розрахунки по договору здійснюються на протязі 45 банківських діб після підписання акту здачі -приймання виконаних робіт.
Перевіривши розрахунок 3% річних судова колегія вважає, що він відповідає обставинам справи, строк виконання грошового зобов'язання відповідачем встановлено згідно умов договору підряду та ст.854 Цивільного кодексу України.
Отже, вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення 3% річних в загальній сумі 6 412, 16 грн. є обґрунтованими.
Позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 30 000 грн.
Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката відноситься до складу судових витрат і згідно зі ст.48 цього Кодексу вони визначаються в порядку, передбаченому Законом України "Про адвокатуру". Статтею 12 цього Закону передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Згідно п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21 лютого 2013 року, відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що позивачем не доведено належними доказами понесення витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 30 000 грн., оскільки позивачем не надано належно оформленої довіреності, виданої на представництво його інтересів в суді, не надано доказів на підтвердження сплати відповідних послуг, не надано копії свідоцтва адвоката, адвокат Сорока Л.М. жодного разу не був присутнім у судових засіданнях по цій справі.
Отже, відсутні правові підстави для покладення на відповідача за первісним позовом витрат на оплату послуг адвоката в сумі 30 000 грн.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №904/10088/14 про визнання недійсним договору підряду №642 від 09 червня 2011 року задоволенню не підлягає, оскільки апеляційний господарський суд переглядає рішення суду першої інстанції на час його прийняття. Станом на 14 жовтня 2014 року договір підряду №642 від 09 червня 2011 року не був предметом оспорювання в судовому порядку, ця обставина виникла на стадії апеляційного провадження. В разі прийняття позитивного рішення по справі №904/10088/14 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" не позбавлено права звернутися до господарського суду з заявою про перегляд рішення у даній справі за нововивявленими обставинами.
В спростування доводів скаржника слід зазначити, що відступлення права вимоги є однією із складових предмету договору факторингу наряду з фінансуванням клієнта та сплатою винагороди Фактору, та є його обов'язковою умовою.
Щодо недійсності права грошової вимоги, переданого за договорами факторингу, то згідно ст.1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між Клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Що стосується укладення позивачем договорів факторингу з третіми особами, згідно яких боржником є відповідач, то ця обставина не може бути підставою для визнання договорів факторингу недійсними, чинне законодавство України не забороняє укладення угод між сторонами за якими боржником може виступати одна й та ж особа -суб'єкт господарювання.
Щодо твердження скаржника, що копії рахунків, доданих до позовної заяви не містять посилань на договір №642 від 09 червня 2011 року то відповідачем не доведено, що між сторонами існували інші правовідносини ніж за договором №642 від 09 червня 2011 року, назва виконаних робіт за актами приймання передачі відповідає назві робіт, які містяться в рахунках.
З огляду на викладене, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року відповідає діючому законодавству, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.49, 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року у справі № 904/4056/14 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", м. Нікополь залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Джихур
Суддя О.М. Виноградник
Суддя О.М. Лисенко
(Дата підписання постанови в повному обсязі 30.01.15 р.)