ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
1/565
м. Київ
22 січня 2015 року 13:50 № 826/19373/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РРС Комунікації"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участі представників сторін:
представника позивача Дорога А.Ю.,
представника відповідача Денисенко Ю.О.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22.01.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю "РРС Комунікації" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2012 № 0006632220.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/19373/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 22.01.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову, з підстав викладених у письмових запереченнях.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
На підставі наказу від 02.11.2011 року № 3164 та на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "РРС Комунікації" (код ЄДРПОУ 37414393) з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Магірус ЛТД» (код ЄДРПОУ 37122550) за період з 01.01.2012 по 31.01.2012, за результатом якої складено акт перевірки від 15.05.2012 № 103/1-22-20-37414393 (т. 1, арк. 8-18).
Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:
- п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 103263,00 грн.
На підставі складеного акту перевірки від 15.05.2012 № 103/1-22-20-37414393 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 20.11.2012:
- № 0006632220, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 94488,00 грн., за основним платежем - 75590,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18897,60 грн. (т. 1, арк. 6).
Як вбачається з акту перевірки, ТОВ "РРС Комунікації" було сформовано податковий кредит з ПДВ за рахунок ТОВ «Магірус ЛТД» на суму 75590,00 грн. по податковій накладній від 31.01.2012 № 73 (т. 1, арк. 16).
Проте, в акті перевірки зазначено, що згідно Реєстру податкових накладних продавець ТОВ «Магірус ЛТД» не зареєстрував податкову накладну від 31.01.2012 № 73 на загальну суму 453540,00 грн., в тому числі ПДВ - 75590,00 грн., а скаргу на продавця товариством "РРС Комунікації" не подано (т. 1, арк. 15).
У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ "РРС Комунікації" було завищено податковий кредит у січні 2011 року на загальну суму 75590,00 грн. (т. 1, арк. 16).
Проте, позивач зазначає, що Податковий кодекс України не містить обов'язку встановленого для покупця з перевірки наявності чи відсутності факту реєстрації продавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних , а лише надає право покупцю звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних (т. 1, арк. 4).
Відтак, позивач не погодився з такою позицією податкового органу та прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 20.11.2012 № 0006632220, а тому звернувся до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Крім того, згідно п. 50.1 ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.
Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "РРС Комунікації" та ТОВ «Магірус ЛТД» (продавець) в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу № М-028 від 24.06.2011 (т. 1, арк. 20-22).
Згідно умов даного договору, продавець зобов'язується передати належний йому ІТ-обладнання у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: рахунок на оплату від ТОВ «Магірус ЛТД» за підписом ОСОБА_4; видаткову накладну, в якій зазначено лише підпис невставноленої особи, яка відвантажила товар, оскільки ПІБ особи та посада відсутні; податкову накладну від 31.01.2012 № 73 від ТОВ «Магірус ЛТД» за підписом ОСОБА_4; довіреність; товарно-транспортну накладну; банківські виписки; податкову декларацію з ПДВ ТОВ «Магірус ЛТД» з додатком № 5 (т. 1, арк. 23-33).
Проте, позивач не надав суду інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ТОВ «Магірус ЛТД», а тому суд не мав можливість встановити спеціальну податкову правосуб'єктність ТОВ «Магірус ЛТД».
Крім цього, позивач не надав суду доказів використання придбаних у ТОВ «Магірус ЛТД» товарів у власній господарській діяльності або ж їх придбання на виконання замовлення, згідно інших договорів, а тому у суду відсутня можливість встановити зв'язок між фактом придбання товарів у спірного контрагенту і господарською діяльністю позивача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій.
Крім цього, податкова накладна від 31.01.2012 № 73, виписана ТОВ «Магірус ЛТД» за підписом ОСОБА_4, проте позивач не надав суду доказів, що дана особа мала право підписувати первинні документи від імені ТОВ «Магірус ЛТД».
Між іншим, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до п. 16 Порядку № 1379, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.
Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:
відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;
порушення порядку заповнення податкової накладної;
податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Відтак, у ході розгляду справи встановлено, що податкова накладна від імені ТОВ «Магірус ЛТД» підписана ОСОБА_4, в той час як в матеріалах справи відсутні докази, що дана особа мала право підписувати первинні документи від імені ТОВ «Магірус ЛТД», оскільки договір від імені ТОВ «Магірус ЛТД» був підписаний директором ОСОБА_3 (т. 1, арк. 22).
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податкову накладну від 31.01.2012 № 73 не можна вважати належно оформленою та підписаною повноважною особою.
При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам із спірними контрагентами ухвалою суду від 18.12.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача перелік доказів на підтвердження реальності господарських операцій.
Дана ухвала суду отримана представником позивача 22.12.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01014 0837270 5 (Т. 1, арк. 56).
Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.
Як вбачається із акта перевірки, підставою для збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ стало порушення ТОВ «Магірус ЛТД» податкового законодавства, а саме: не реєстрація податкової накладної від 31.01.2012 № 73 у Єдиному реєстрі податкових накладних, а також відсутність скарги від ТОВ "РРС Комунікації" на продавця - ТОВ «Магірус ЛТД».
В той же час, позиція позивача ґрунтується на тому, що Податковий кодекс України не містить обов'язку встановленого для покупця з перевірки наявності чи відсутності факту реєстрації продавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а лише надає право покупцю звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних (т. 1, арк. 4).
Однак, суд звертає увагу позивача на положення пункту 201.10 статті 201 ПК України, яким чітко визначено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а тому у разі порушення продавцем порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.
Отже, якщо продавець не зареєстрував податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних, то покупець має право на податковий кредит за даною податковою накладною лише у разі звернення до контролюючого органу із скаргою на такого продавця.
Проте, як було встановлено судом у судовому засіданні 22.01.2015, представник позивача не заперечувала факт, що податкова накладна від 31.01.2012 № 73, виписана ТОВ «Магірус ЛТД» не була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, як і не заперечувала, що ТОВ "РРС Комунікації" не подавало до податкового органу скаргу на ТОВ «Магірус ЛТД» в порядку п. 201.10 ст. 201 ПК України.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що п. 6.3 Порядку № 1379 також закріплює положення, яке не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту у разі:
відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;
порушення порядку заповнення податкової накладної;
податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Крім іншого, п. 7 Порядку № 1379 визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Відтак, і норми Податкового кодексу України (п. 201.10 ст. 201), і положення Порядку заповнення податкової накладної № 1379 (п. 7) мають чітко визначений порядок дій, які повинен вчинити покупець для отримання права на формування податкового кредиту, якщо продавець порушує порядок заповнення податкової накладної або ж не реєструє податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Проте, як підтверджується матеріалами справи та не спростовувалося представником позивача у судовому засіданні 22.01.2015, ТОВ "РРС Комунікації" не виконало вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України та п. 7 Порядку № 1379, оскільки не подало скаргу на продавця, а тому не мало права відносити до податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ «Магірус ЛТД», згідно податкової накладної від 31.01.2012 № 73.
Таким чином, суд погоджується з висновком відповідача щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки податкова накладна від 31.01.2012 № 73, виписана ТОВ «Магірус ЛТД» не була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, а скарга на ТОВ «Магірус ЛТД» не була подана до податкового органу, відтак ТОВ "РРС Комунікації" було позбавлене права на формування податкового кредиту.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги та відсутності підстав для її задоволення.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "РРС Комунікації" повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РРС Комунікації" (код ЄДРПОУ 37414393) решту суми судового збору у розмірі 1700,78 грн. (одна тисяча сімсот грн. 78 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 січня 2015 року.