ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
1/551
м. Київ
20 січня 2015 року 15:52 № 826/2396/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Професійний Кур'єр"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участі представників сторін:
представника позивача Зайцева А.М.,
представника відповідача Білокор В.В.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20.01.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Професійний Кур'єр" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0010982203.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 апеляційну скаргу ТОВ "Український Професійний Кур'єр" задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ "Український Професійний Кур'єр" до ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0010982203.
Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 року касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
До відділу документального обігу та контролю суду надійшла справа № 826/2396/13-а, якій присвоєно вхідний номер 19066 та передано судді Клочковій Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2014 року прийнято до провадження адміністративну справу № 826/2396/13-а.
В судовому засіданні 20.01.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
На підставі наказу від 28.09.2012 року № 1426 та на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Український Професійний Кур'єр" (код ЄДРПОУ 36017637) з питань правильності обчислення податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Депард» (код ЄДРПОУ 36590983) за березень 2011 року, за результатом якої складено акт перевірки від 10.10.2012 № 814/22-3/36017637 (т. 1, арк. 12-21).
Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:
- п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 169426,00 грн.
На підставі складеного акту перевірки від 10.10.2012 № 814/22-3/36017637 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 25.10.2012:
- № 0010982203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 169427,00 грн., за основним платежем - 169426,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн. (т. 1, арк. 11).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став:
- акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 31.01.2012 № 373/23-7/36590983 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Депард» (код ЄДРПОУ 36590983) щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період з 01.03.2011 по 31.03.2011» (т. 1, арк. 16).
Згідно даного акту встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва отримала службову записку від головного відділу податкової міліції ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30.01.2012 №1459/26-06/30 про те, що в ході проведених заходів було встановлено, що товариство не знаходиться за адресою реєстрації, складських приміщень, транспортних засобів чи будь-якого майна, що необхідне для здійснення господарської діяльності підприємства за TOВ «Депард» не значиться.
У зв'язку з чим, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС дійшла висновку, що актом перевірки від 31.01.2012 № 373/23-7/36590983 встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), а тому всі операції купівлі-продажу ТОВ «Депард» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - носять ознаки фіктивності по ланцюгу до «вигодонабувача».
Таким чином, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС дійшла висновку, що податкові накладні, що складені ТОВ «Депард», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «Український Професійний Кур'єр» суму ПДВ у розмірі 169426 грн. у березні 2011 року в бухгалтерському та податковому обліку.
Проте, позивач не погодився з такою позицією податкового органу та прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 25.10.2012 № 0010982203, а тому звернувся до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.
Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Український Професійний Кур'єр" (виконавець) та ТОВ «Український мейлінговий центр» (замовник) було укладено договорів про надання послуг по доставці поштових відправлень від 04.01.2011 № 52 (т. 2, арк. 5-9).
Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки з надання послуг по доставці поштових відправлень ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ» (рахунки за телекомунікаційні послуги, інформаційні повідомлення абонентам тощо) адресатам вказаним замовником власними силами в порядку та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується прийняти такі послуги та оплатити їх.
Відповідно до п. 2.2 договору, доставка виконавцем поштових відправлень здійснюється шляхом вкладання їх в абонентські, поштові скриньки одержувачів не пізніше 15 числа кожного місяця.
Згідно п. 2.3 договору, до 3 числа кожного місяця, по факту виконання доставки отриманих поштових відправлень виконавець подає замовнику акт приймання-здавання наданих послуг за попередній місяць.
Крім того, 06.11.2011 між ТОВ "Український Професійний Кур'єр" та ТОВ «Український мейлінговий центр» було укладено додаткову угоду до договору від 04.01.2011 № 52 (т. 3, арк. 23), згідно якої вбачається, що виконавець має право на власний розсуд залучити до виконання своїх зобов'язань за цим договором третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед замовником за дії третіх осіб.
У зв'язку з чим, для виконання умов договору від 04.01.2011 № 52 ТОВ "Український Професійний Кур'єр" звернулося до ТОВ «Депард».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Український Професійний Кур'єр" (замовник) та ТОВ «Депард» (виконавець) було укладено договорів від 10.09.2009 № 28 (т. 1, арк. 69-71).
Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, надавати замовнику послуги по доставці платіжних документів за телекомунікаційні послуги.
Відповідно до п. 1.2 договору, строк надання послуг - з 10.09.2009 по 31.12.2009.
Проте, 27.12.2009 сторони договору від 10.09.2009 № 28 уклали додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було продовжено строк дії договору до 31.12.2012 (т. 1, арк. 72).
На підтвердження реальності господарських операцій за договором між ТОВ "Український Професійний Кур'єр" та ТОВ «Депард» від 10.09.2009 № 28 позивачем надано до суду: замовлення № 19, акти надання послуг, податкові накладні від 10.03.2011 (ПДВ - 82756,02 грн.), від 13.03.2011 (ПДВ - 56065,38 грн.), від 20.03.2011 (ПДВ - 30605,10 грн.), реєстри документів по будинкам, банківські виписки (т. 1, арк. 73-169).
Крім того, позивач надав суду докази щодо використання отриманих послуг від ТОВ «Депард» у власній господарській діяльності товариства, а саме докази щодо виконання умов договору, укладеного між ТОВ "Український Професійний Кур'єр" та ТОВ «Український мейлінговий центр» від 04.01.2011 № 52: звіти про надані послуги (виконані роботи) від 11.04.2014, від 14.04.2014; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.04.2014, від 14.04.2011; податкові накладні від 11.04.2011 та від 14.04.2011, банківські виписки (т. 3, арк. 24-34).
Відтак, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції з придбання послуг у ТОВ «Депард» в межах звичайної господарської діяльності суб'єктів господарювання, оплата вартості робіт, правомірність формування даних податкового обліку позивача на підставі первинних та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, які відповідають вимогам закону.
Отже, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.
Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, що операції між ТОВ "Український Професійний Кур'єр" та ТОВ «Депард» не мали ніякого юридичного змісту, оскільки, порушення податкового законодавства контрагентом платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.
Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.
Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ "Український Професійний Кур'єр", ані до його контрагента - ТОВ «Депард» та лише посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 31.01.2012 № 373/23-7/36590983 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Депард» (код ЄДРПОУ 36590983) щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період з 01.03.2011 по 31.03.2011», згідно якого у ТОВ «Депард» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, складські приміщення тощо.
В даному випадку, суд не може не зауважити, що податковим органом було залишено поза увагою той факт, що в зазначеному вище акті зустрічної звірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даним контрагентом, по якому формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентом.
У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (Колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).
Крім того, суд дійшов висновку, що заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного вчинення таких дій, не можуть вважатися діями по проведенню зустрічної звірки.
В той час, судом було встановлено, що позивач наданими доказами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із ТОВ «Депард».
Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.
Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).
Крім цього, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, такого рішення суду відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0010982203.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Український Професійний Кур'єр" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 25.10.2012 № 0010982203.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Український Професійний Кур'єр" (код ЄДРПОУ 36017637) понесені судові витрати в розмірі 1694,27 грн. (одна тисяча шістсот дев'яносто чотири грн. 27 коп.).
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 січня 2015 року.